Так склалося, що до 33 років я не знала, що мої предки належать до дворянського роду, життя якого пов’язане із волинським краєм. Моя мама – Яніна Фелінська. Попрацювавши з архівними джерелами, я дізналась, що Фелінські з Волині не однофамільці, а моя велика родина. Вивчення родоводу триває досі. Але є і певні цікаві відкриття, якими я поділалась, беручи участь у історичній конференції «Минуле і сучасне Волині», що відбулася у вересні нинішнього року.

Марсовим полем у XVIII столітті називали майдан в центрі Луцька. Можливо, таку назву на честь бога війни придумали гренадери Литовського корпусу Луцького гарнізону, казарми яких були неподалік. У XIX столітті цей же майдан називали Парадною площею, бо тут проводилися огляди (паради) військ під час маневрів. З другої половини XIX століття Парадна площа використовувалася для проведення ярмарків. На початку XX століття на ній вирішили облаштувати міський публічний сад. Міською думою було взято до уваги пропозиції ландшафтного пейзажиста з Києва Рудольфа Троцке і садовода з села Боратина Чеського Войтеха Влка.

На Рівненщині працювали польські історики – представники Фундації Осередок КАРТА.

Під такою назвою на озері Білому, що у Любешівському районі, відбувся пленер живопису.

Кожен, хто вперше опинився на польсько-українському кордоні, підтвердить, що з часів Другої світової війни він майже не змінився.

У номері «Монітора Волинського» за 5 серпня було надруковано мій допис «Останній господар Олицького замку» про вересневі дні 1939 року і долю князя Януша Радзивілла.

Вперше в історії Польщі підписана чотирьохстороння угода, яка передбачає співпрацю між Волинською обласною державною адміністрацією, Волинською обласною радою та державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування Лодзького воєводства.

“Якщо є на світі тихий край, край лагідний, то це наше Полісся. Коли тільки через якесь село не проходить поштовий гостинець або торговий тракт, то опріч звичайного гомону села – ніби дихання його – нічого стороннього не почуєш, нікого чужого не побачиш. Всі свити однаково сірі, всі хустки однаково білі, і сосни однаково зелені, і хати однаково низькі, непоказні, і той самий чорний дим завжди піднімається над їхніми димарями...”, - такими словами починається повість Йозефа Ігнаци Крашевського “Уляна”, так написав він про нашу Волинь.