26 березня нинішнього року харцери Товариства польського харцерства в Україні вшанували 68-у річницю найбільш вдалої операції «Сірих шеренг» (конспіраційне харцерство під час ІІ світової війни) – акцію визволення із рук гестапо свого товариша Яна Битнара. В історію ця подія увійшла під назвою Акція під Арсеналом. Перед пам’ятником харцери пригадали головних героїв цього подвигу та подивилися фільм «Акція під Арсеналом».

Польське харцерство, яке інтенсивно розвивалося у час двадцятирічного міжвоєнного періоду, після капітуляції Варшави у вересні 1939 року перейшло у підземелля, продовжуючи свою роботу у нових, конспіраційних умовах окупації. Харцери займалися так званим «малим саботажем» – щоденним підривом німецького життя у Варшаві та підбадьорюванням польських мешканців міста. Така діяльність, наприклад, полягала у: зриванні прапорів зі свастикою; зображенні на стінах символів Воюючої Польщі; розповсюдженні в кінотеатрах, де транслювалися німецькі пропагандистські фільми, спеціального газу; нищенні німецьких таблиць, які з 27 вересня вивішувалися на польських пам’ятках тощо. Найвищі кола харцерів із часом долучилися до Великої диверсії, коли воювали зі зброєю в руках у складі спеціальних відділень «Кедиву» (керівництва диверсії) Армії Крайової. До їхньої діяльності належало: підрив транспортних потягів, що йшли на німецький фронт; звільнення людей із ешелонів, які прямували у концентраційні табори; напад на пости німецької жандармерії; виконання смертельних вироків, згідно наказів підземного суду, над найгрізнішими гітлерівськими чиновниками (замахи).

Акція під Арсеналом не мала рівних під час усієї окупації принаймні з двох причин: по-перше, це був напад серед білого дня у центрі Варшави на німецький конвой, який перевозив в’язнів, катованих у гестапо на Алеях Шуха, до місця ув’язнення «Павяки»; по-друге, це було спонуканням харцерів, котрі детально запланували усю першокласну акцію: в ім’я братерства з другом, над котрим знущалися на Алеях Шуха.

Необхідно пам’ятати, що Кедив не одразу погодився на акцію – до того часу не звільнювали навіть провідних лідерів Армії Крайової. Прохання Тадеуша Завадського («Зоськи») були задоволені, оскільки він був відомий як досконалий тактик.

Командиром операції став Станіслав Бронєвский («Орша»), а мозком і серцем акції, одночасно керівником групи був саме Тадеуш Завадський («Зоська»), найближчий приятель «Рудого». В операції взяло участь 28 харцерів із харцерських Ударних груп, у тому числі Алексій Давідовський («Алек»), щирий друг «Зоськи» і Янки Битнара («Рудого»).

Акція вдалася. Окрім «Рудого» звільнили усіх в’язнів – 25 осіб.

«Рудого» відбито, однак він був настільки закатованим гестапівцями, що загинув 30 березня, як і «Алек», котрий під час операції був поранений у живіт і помер від травм того ж дня, що й «Рудий». Від смертельних ран, отриманих під час операції, також помер Тадеуш Кшижевіч, а Хуберта Лєнка, спійманого в момент акції, розстріляло гестапо. У відповідь на операцію німці наступного дня розстріляли 140 в’язнів у «Павяках».

Тадеуш Завадський загинув через кілька місяців пізніше під час нападу на пост німецької жандармерії у Сєчихах. До кінця війни дійшли лише одинадцять учасників Акції під Арсеналом. Двоє із них були закатовані у казематах Служби безпеки.

Однак ці наслідки не стерли сліду, який залишила сама акція, що підняла моральний дух серед варшав’ян і розійшлася гучним відлунням по окупованій Варшаві.

Про геройство і службу, ідеали, в ім’я яких звільнено «Рудого», розповідає найвідоміша книга часів окупації (видана тоді у конспірації) «Каміння на окопи» Александра Камінського.

Сьогодні – це книжка із обов’язкової програми у польських школах, а її герої «Рудий», «Алек» і «Зоська» – є прикладами польського харцерства і відданої дружби.

jj