«Дякую за те, що нагадали цю забуту історію. Антоній Вітчак – мій прадід. Завдяки вам через 86 років нарешті стало відомо, що саме з ним сталося», – написав до редакції «Волинського монітора» Вітольд Зайонц із Польщі.
Олександра Тухольського, начальника в’язниці в Каліші, працівники НКВД арештували 26 жовтня 1939 р. Його на вулиці Луцька впізнала колишня засуджена, яка відбувала покарання в очолюваному Тухольським пенітенціарному закладі.
25 квітня 1940 р. службовці Ківерцівського районного відділу НКВД арештували підофіцера Війська Польського Антонія Пашковського. Упродовж шести місяців від поділу Польщі між Німеччиною та СССР він переховувався в Бодячеві.
У першій частині нарису про Пьотра-Ромуальда Домбровського ми описали те, як арештований тримався під час допитів. Сьогодні продовжуємо цю драму.
Упродовж років досліджень мені довелося опрацювати кілька сотень кримінальних справ засуджених за політичними статтями. Всі вони мають певні схожі риси, подібний перебіг. Але справа Пьотра-Ромуальда Домбровського мене вразила.
Для совєтського «правосуддя» приводом для ув’язнення могла стати звичайна професійна діяльність. Антонія Вітчака засудили до восьми років таборів за те, що він був поліціянтом.
Єжи Урбанського затримали 23 січня 1940 р. на ділянці Володимир-Волинського прикордонного загону при спробі нелегально перетнути кордон між зонами німецької та радянської окупацій.
Якщо в більшості справ арештованих поляків слідчі НКВД фабрикували звинувачення, то в справі Вєслава Баторського взагалі довгий час обходилися без нього. У правовій державі уявити таке неможливо, але в СССР закони, якщо виникала така потреба, не мали найвищої юридичної сили.
Мельхіора Балу і Станіслава Фійола червоноармійці затримали при спробі перетнути совєтсько-німецький кордон. Так після концтабору для військовополонених вони потрапили в совєтську тюрму.
Працівника луцького банку Максиміліана Корицінського НКВД звинуватив в участі в антисовєтській підпільній організації. Він, вибудувавши власну лінію захисту, витримав майже півторарічне слідство й добився порівняно м’якого вироку – «всього» п’ять років заслання.