Для совєтського «правосуддя» приводом для ув’язнення могла стати звичайна професійна діяльність. Антонія Вітчака засудили до восьми років таборів за те, що він був поліціянтом.

Жителя Луцька Антонія Вітчака працівники НКВД заарештували 10 травня 1940 р. Підставою для затримання стало те, що він прослужив 15 років у державній поліції. Його помістили в Луцьку в’язницю.

Постанова на арешт Антонія Вітчака

З анкети арештованого дізнаємося, що Антоній Станіславович Вітчак народився в 1889 р. у селі Воля Свініцька (нині Лодзьке воєводство). На момент арешту проживав у Луцьку на вулиці Лонковій, 5 (пол. Łąkowa, українською ця вулиця називається Лугова, вона збереглася в місті до сьогодні під цією ж назвою).

Антоній Вітчак за фахом був поліціянтом, служив постерунковим. Походив із селян-бідняків, мав нижчу освіту, був безпартійним. Його батько Станіслав помер у 1921 р., мати Ядвіга (76 років станом на травень 1940 р.) проживала в селі Свініце. Антоній був одружений із Марією Вітчак (43 роки; згідно з даними з кримінальної справи, її ім’я було Марія, родина ж повідомила, що її звали Маріання – оновлено 9.06.2026), із якою мав три дочки: Вероніку (20 років), Ірену (15 років) і Геновефу (13 років). Усі вони мешкали в Луцьку.

На допиті слідчий Котєнєв встановив, що Антоній Вітчак служив у поліції з 1925 р. до 28 квітня 1939 р. Із 1925 р. він був постерунковим у Несвічі, з 1932 до 1934 р. – у Колках, а з 1934 р. – постерунковим у комісаріаті в Луцьку. Після звільнення з поліції, за його словами, перебивався випадковими заробітками у якомусь селі поблизу Бреста, а потім у самому Бресті. Після приходу Червоної армії Вітчак втратив роботу, тож кілька місяців був поза Луцьком, у пошуках заробітку. Слідчого цікавили адреси колег арештованого, які проживали в Луцьку, проте Вітчак сказав, що точних адрес не знає. На тому допит закінчився.

Але вже того ж самого дня о 23:30 слідчий провів наступний допит, який тривав пів години. У протоколі зафіксовано такі слова Антонія Вітчака (цитуємо протокол): «Визнаю, що я дійсно служив у польській поліції з 1925 до квітня 1939 р. Я брав участь в обшуках і арештах упродовж моєї служби в поліції».

Із документів справи можна зробити висновок, що луцькі слідчі спробували передати її на розгляд Особливої наради при НКВД СССР, але 20 серпня 1940 р. київське начальство повернуло документи для додаткових слідчих дій, оскільки «у справі є суттєві недоліки». Полєтаєв, слідчий Управління НКВД УССР, рекомендував: «Детально розпитати звинуваченого Вітчака про його службу в поліції».

Наступний допит енкаведисти провели 2 вересня. На ньому герой нашого нарису заявив, що не брав участі в арештах і обшуках, а лише конвоював арештованих до суду, переважно кримінальників. Вітчак заявив, що дійсно служив у поліції, але «боротьби проти революційного руху я не проводив і винним у цьому себе не визнаю».

У справі фігурують імена та прізвища поліціянтів, із якими довелося служити героєві нашого нарису. Здається, не зайвим буде їх навести. Ми не впевнені, що всіх їх енкаведисти правильно записали. Це Вінценти Бахора з комісаріату в Луцьку, постерункові з Колок Юзеф Осовський, Юзеф Страдомський (ми писали про нього в № 15 за 2025 р.; у справі Антонія Вітчака записаний як Стратомський), Юзеф Мартих (можливо, Мартич), Була (ім’я невідоме), постерункові з Несвіча Максиміліан Літке, Станіслав Козловський, Богдан Краковський, Свідзерський (ім’я невідоме). Із Луцька – старший постерунковий Войцех Хая, пшодовнік Санковський (ім’я невідоме), старший постерунковий Баранек (ім’я невідоме), старший постерунковий Іван Швець, який був комендантом постерунку залізничної станції в Луцьку.

Хоч нічого нового до справи звинувачений не додав і винним себе в жодних злочинах, окрім «служби в польській поліції» (а це совєтська влада вважала злочином), не визнав, йому висунули офіційні обвинувачення.

Слідчий Поляков заявив: «Звинувачується Вітчак Антоній Станіславович […] в тому, що з 1925 до 1939 р. він служив у колишній польській поліції постерунковим, тобто у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР. Винним себе визнав».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 154 від 29 листопада 1940 р., Антонія Вітчака помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 14 травня 1940 р. Покарання він відбував у Онеглазі. Його подальша доля нам не відома.

Оновлено 9.06.2026: Рідні, які написали до редакції, поінформували, що з моменту арешту ніхто в сім’ї Антонія Вітчака не знав, що з ним сталося. Він ніколи не повернувся додому. Через Червоний Хрест рідним також не вдалося знайти про нього інформацію.

Виписка з протоколу з вироком Антонію Вітчаку

Заключенням прокуратури Волинської області від 29 березня 1989 р. Антонія Вітчака реабілітовано.

Справа Антонія Вітчака, яка зберігається в Державному архіві Волинської області

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

Анатолій Оліх