Уже кілька місяців триває публічна дискусія на тему біженців. Держави Європейського Союзу вагаються, чи прийняти сирійців на свою територію. Не кожен пам’ятає про те, що поряд із поляками є люди, які також потребують підтримки. Це українці, які не можуть розраховувати на отримання статусу біженця.
«Польщі також торкнулася хвиля біженців, ще не такою мірою, як це відбувається в Німеччині, натомість фактом є те, що перед обличчям війни в Україні тисячі громадян цієї держави перетнули наш кордон і прагнуть перебувати в Польщі», – зазначив президент Анджей Дуда наприкінці серпня. Однак факти – це одне, а статистика говорить сама за себе. У 2014 р. Управління у справах іноземців не надало статусу біженця жодному українцю, хоча за ним звернулися більше двох тисяч осіб. Лише кільканадцять українців отримали згоду на так зване «толероване перебування», яке надає можливість перебувати на території Польщі особам, що прибувають із місць, охоплених війною. Українці мають альтернативу – внутрішню міграцію, оскільки лише частина держави охоплена збройними діями. Тому Польща не надає їм статусу біженців.
Керівник відділу у справах іноземців Рафал Рогала в інтерв’ю радіо «ТОК FM» зазначив, що більшість українців прагнуть не отримати статус біженця, а легалізувати своє перебування в Польщі: «Люди, які подають заяви з метою отримання статусу біженця, в першу чергу запитують, коли вони можуть почати працювати, тому що саме це їх цікавить. Звичайно, вони втікали з небезпечної території, натомість Україна не є державою-банкрутом, де не можна знайти місця для себе. Ці люди шукали можливість почати життя спочатку, плутаючи поняття та користуючись процедурами, передбаченими для біженців», – пояснює Рогала.
Чи можемо ми в такому разі сприймати українців як щит перед хвилею мігрантів із Близького Сходу? Чи можемо пояснювати ЄС, що в нас вже є свої біженці й нам не потрібні наступні? Більшість українців, яких я знаю, приїжджають до Польщі на навчання або роботу. Кілька молодих хлопців бояться призову до армії. Брат іншого перебуває на війні. Однак серед люблінських мігрантів важко знайти тих, хто втік від війни й може назвати себе біженцем.
Жителі Любліна також не відчувають, що мають справу з біженцями. На запитання, яке я поставила на одному з Інтернет-форумів, відповідають: «Українці приїжджають до нас, щоб жити краще. Вони не тікають від війни», – пише пан Станіслав. «Вони хочуть закінчити тут навчання та поїхати далі на Захід або повернутися до себе», – вважає Лукаш. «Ми їдемо працювати на острови (Велика Британія – прим. перекл.), а вони до нас, це нормально. Не помітно, що вони тікають від якоїсь війни», – вважає Магда, студентка. Лише одна відповідь вказує на те, що в нас таки є біженці: «Петро, з яким я живу в гуртожитку, – з Донецька. Йому не було куди тікати від обстрілів, тому він приїхав до сестри, яка вчиться тут, у Любліні. Але він не прагне мати якийсь статус. Як розповідає, його батьки виїхали на захід України».
На Люблінщині зростає кількість економічних мігрантів з України. У 2015 р., у період із січня до березня, воєводі було подано 120 заяв із проханням про згоду на тимчасове перебування. У 2015 р. за цей самий період надійшло вже близько 300 заяв, і їхня кількість постійно зростає. На думку чиновників, головна мотивація для українців жити в Любліні – бажання знайти роботу та покращити життєву ситуацію. Додаткова перевага – розташування нашого регіону поряд з Україною. «В Україні криза, гривня знецінена, безробіття. Польща стала для українців привабливим ринком праці, її привабливість продовжує зростати», – говорить Маріуш Кухарек, директор Управління громадських справ у Любліні, у розмові з газетою «Kurier Lubelski».
Зростає також кількість студентів з України. У найбільшому люблінському вищому навчальному закладі, Університеті Марії Склодовської-Кюрі, у 2014–2015 навчальному році є майже 1 тис. українців. «Через війну на сході України більше молодих людей хочуть виїхати в Польщу та інші країни ЄС, багато з них, щоб навчатися. Безсумнівно, для багатьох осіб виїзд за кордон – це також спосіб утечі від військової служби», – пояснює виданню «Gazeta Wyborcza» кореспондент «Radio Wnet» в Україні Павел Боболович. На його думку, стимул приїжджати до Польщі на навчання – вищий рівень викладання.
Висновок такий, що поляки не можуть почуватися позбавленими обов’язку приймати біженців. Українці юридично ними не є. Понад 2300 заяв про отримання статусу біженця, поданих у 2014 р., ніяк не пов’язані з кількома сотнями тисяч громадян України, що перебувають у Польщі (їхня точна кількість не відома, оскільки багато з них не легалізують свого перебування). Інша річ, що ані в Любліні, ані в цілій Польщі зараз немає жодного біженця українського походження. Самі українці, з якими я розмовляла, не відчувають, що їхній приїзд до Польщі пов’язаний із втечею від війни. Більшість із них – із заходу країни, тобто території, що знаходиться на відстані сотень кілометрів від арени збройних дій. Питання українських біженців у Польщі та, зокрема, у Любліні жодним чином не піднімається.
Агнєшка БОНДЕР
