Героїня з дому Фелінських
Інтерв'ю

Вона і сьогодні нагадує «Крапку» – такий псевдонім вибрали для неї в далекому 1944 р. під час Варшавського повстання. Невисока, доладна і невтомна у свої 95 років, із розпроміненим поглядом, який дивиться просто в душу.

Жінка-епоха, жінка-історія. Не нарікає й не осуджує. Прагне в міру власних можливостей передати свої спогади наступним поколінням. Сьогодні Юзефа Марціняк із дому Фелінських із приємністю погодилася дати інтерв’ю «Волинському моніторові».

– Пані Юзефо, перше і важливе для нас запитання стосується Вашого прізвища. Чи Ви пов’язані з родом славної Еви Фелінської та архієпископа Фелінського? Звідки Ви родом?
– Мене звати Юзефа Фелінська. Я народилася 21 жовтня 1921 р. в селі Адамівка біля Людвиполя, у Костопільському повіті на Волині. Батьки, Станіслав і Броніслава (у дівоцтві Броновицька), займалися сільським господарством. Наша родина переселилася на Волинь наприкінці XIX ст. з Поділля. Тітка Анеля Міклашевська зберігала гербовий документ, оправлений у шкіру. У хроніці було записано, що «пан», власник місцевих волостей, шукав на роботу кравця й римаря. Із цією потребою звернувся до свого приятеля з Поділля, який порекомендував йому двох братів Фелінських. Наше прізвище було дуже поширеним і не має зв’язку з родом Святого Зигмунда Фелінського.

– Маємо честь знати Вас давно, відтоді, коли після відродження католицької Церкви в Україні Ви брали активну участь у відновленні структур польського харцерства на Волині. Чи можемо сьогодні привітатися з Вами традиційним харцерським «Czuwaj»? Чи харцером залишаються назавжди? І яким воно було – довоєнне волинське харцерство?
– Загальну школу я закінчила в Людвиполі. Мене посилали в Кременецький ліцей, навіть надали стипендію, але батьки на це не погодились. Я закінчила сільськогосподарське училище в 1939 р. Належала до Союзу польського харцерства і до Католицького молодіжного товариства. В харцерстві виконувала функцію прибічної. Складена присяга у цій службі зобов’язує на все життя. Харцером стаєш назавжди. Тому виникла потреба написати історію організації харцерок. Вийшовши на пенсію, призвичаїлася писати: мене заохочує до цього потреба зберегти історію, зберегти цінності. «Треба постійно вгору йти, хоч життя втомлює невпинно, а якщо і впасти на шляху – впасти на вершині», – так ми співали в харцерстві.

Харцерство виховувало також українських учнів. Герці, табори, походи були спільними, братерськими. Ми співали:
Тут українці з поляками
Все зло переможем,
Ми два народи злучим руками,
В нещасті собі поможем.
З вірою у краще
Завтра Волині.
Підем з освітою під стріхи.
Любімсь, як браття,
І жиймо в згоді,
Ми є волинська родина.

– Вам також вдалося вижити в роки Волинської різні...
– Усе проминуло. Війна змінила наявний лад. Керівники кіл «Рудик» і «Таргоній» загинули в Сибірі за участь в УПА. У сусідній Бистриці жив отаман Максим Боровець, «Тарас Бульба», по сусідству з Вангою Шенгер, з якою дуже заприязнився. На початку своєї діяльності він закликав до згоди з поляками, а коли «бульбаші» пограбували родину Шенгерів, бо ті «були багаті», «Тарас Бульба» для прикладу наказав розстріляти трьох грабіжників, остерігаючи інших перед таким самочинством. Мій батько любив коней, мав стайню арабської породи. І за цими конями з упряжжю заскакували «бульбаші», а при нагоді забирали все, що траплялося під руку, при чому не могли між собою поділитися. Наростали безлад, конфлікти, жахливі вбивства, ворожість до поляків. Банди грабували все більш зухвало. Навесні 1943 р. активізувалася діяльність усіх партизанських угрупувань. Навіть Боровець спалював села. Над польським населенням нависла загроза з усіх сторін. Втечі поляків стали щоденним явищем.

Із січня 1940 р. я працювала вчителькою в польській школі, мене постійно переслідували. У червні 1943 р. вже втретє довелося змінити місце праці, тож, я працювала у Янівці. Зайшов представник УПА до класу, переповненого учнями, на полотняному поясі у нього висіли дві гранати. «Чому Ви навчаєте?» – «Ваш керівник мене не звільняв». – «Що це за школа?» – «Школа польська, але діти українські»... Бог вберіг мене і дітей. Я відразу втекла до німецького гарнізону, звідки вирушав транспорт до Німеччини. Дорогою минала два кургани, де було поховано вбитих у селі Озірце – 360 осіб, зокрема моїх учнів, яких я попередньо в цьому селі навчала і яких готувала до першого Причастя.

– У серпні цього року Ви брали участь в урочистих заходах із нагоди річниці Варшавського повстання, на яких був присутній також президент Анджей Дуда. Знаємо, що Ви воювали в батальйоні «Кілінський» у Північному Середмісті й на Волі, були зв’язківцем 7-ї мотострілкової роти «Іскра». Що з цих подій запам’яталося Вам назавжди? Чи Польща пам’ятає про цей героїзм? І чому Вас називали «Крапкою»?
– Із липня 1943 р. я проживала у Варшаві. Працювала і конспіративно готувала молодь до служби. Під час Варшавського повстання брала участь у боях штурмового батальйону в угрупуванні «Кілінський», була зв’язковою, нагороджена Хрестом Доблесті. Після капітуляції мене відправили на конспіративну службу у відділ закордонного зв’язку в «Загроді», в Кракові.

Мій псевдонім «Крапка» – це випадковість. Наша комендантка Емілія Маллеса, відправляючи мене до ад’ютанта «Вільчка», надала псевдонім. Я, вітаючи хлопців, подала руку і представилася: «Крапка». Вийшов наперед солдат 180 см зросту i 90 кг ваги, простягнув мені руку і голосно, радісно промовив: «Крапочка». Я відповіла: «Так точно».

У Спілці ветеранів «Кілінський», у 27-й волинській дивізії, у Спілці любителів Волині та Полісся ми працюємо, зустрічаємось, поки ще можемо і наскільки можемо.

– Знаємо, що Ваші волинські спогади зібрано у праці «Волинська земле моя...», яка вийшла невеликим накладом у Видавництві редемптористів, і на сьогодні її вже ніде придбати. Що у своїх працях Ви прагнете передати наступним поколінням?
– Мої спогади про Волинь, Варшавське повстання основані на розповіді про спільну боротьбу за долю стражденної Волині, частини країни, яка була і залишається рідною батьківщиною. Жорстокість ворогів – німецьких нацистів, частини українців, які чинили звірства, – це історичні факти. Однак і в цьому частина українського населення була солідарною з польським і брала участь у самообороні, воєнній боротьбі. На сьогодні Україна – це зрілий народ, брат, партнер, політичний союзник, необхідний для життя і співпраці у Європі. Описані спогади – це свідчення зусиль нашого покоління, докладених у житті, науці, праці, службі AK задля добра і національної гордості.

Розмовляла Світлана СУХАРЄВА
Фото: dzieje.pl

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«СЕРПНЕВІ ДІВЧАТА’44»

ВПЛИВ ЛИСТОПАДОВОГО ПОВСТАННЯ НА ДОЛЮ РОДИНИ ФЕЛІНСЬКИХ

ЕВА ФЕЛІНСЬКА – ПАТРІОТКА, МАТІР, ПИСЬМЕННИЦЯ

Схожі публікації
Польське товариство з Любомля впорядкувало цвинтар у Римачах
Події
Члени Товариства польської культури імені Міхала Огінського в Любомлі провели ще одне впорядкування кладовища в Римачах.
01 вересня 2026
У Боратині стартує проєкт, присвячений польській народній культурі
Події
У Боратині розпочинається реалізація художньо-освітнього проєкту «Візерунки різних регіонів Польщі», який має на меті ознайомити дітей та молодь із багатством польської народної культури.
01 вересня 2026
Рівненська молодь досліджувала паркову архітектуру Волині
Події
Молодь із Рівного вивчала польську мову, пізнавала історію та відвідувала пам’ятки садово-паркового мистецтва під час «Школи архітектури. Пам’ятки паркової архітектури Волині». Денний табір, який згромадив понад 20 школярів польського походження, впродовж 10 днів відкривав його учасникам цікавинки регіону.
31 серпня 2026
Макрокосмос Дункана
Статті
30 серпня, в Міжнародний день зниклих безвісти, у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відкрили фотовиставку «Макрокосмос бойової землі», на якій представлено фото воїна Олександра Країла, зниклого безвісти на початку 2025 р.
31 серпня 2026
В Острівках перепоховали 55 жертв Волинського злочину
Події
30 серпня на парафіяльному цвинтарі в селі Острівки, яке нині не існує (територія сучасного Ковельського району, колишнього Любомльського повіту), відбулося перепоховання жертв Волинського злочину в Острівках та Волі Островецькій, останки яких ексгумували цього літа.
31 серпня 2026
Меса в День пам’яті захисників України
Події
29 серпня – День пам’яті захисників і захисниць України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави. Цей день назавжди пов’язаний із трагедією Іловайського котла 2014 р., коли під час виходу «зеленим коридором» підступний ворог розстріляв колони українського війська.
29 серпня 2026
Три українські гурти виступили в Луцьку на 19-му фестивалі ART JAZZ
Події
Hyphen Dash, Квартет Усеїна Бекірова за участю Рафала Сарнецького та Квартет Євгенія Дубовика разом із Катериною Авдиш зіграли в Луцьку на 19-му Міжнародному джазовому фестивалі ART JAZZ. Традиційний для Волині джазовий фестиваль цьогоріч відбувся 27 серпня в Луцькому бізнес-просторі.
28 серпня 2026
У Рівному відбувся концерт польських пісень
Події
У рамках проєкту «Польські голоси Волині» в Рівному відбувся концерт польських пісень, який зібрав членів польських організацій, людей польського походження та глядачів, зацікавлених у польській культурі.
28 серпня 2026
Мандруй Польщею із Вєславом: На Лупківському перевалі − серед історії, природи і легенд
Статті
На південно-східних околицях Польщі, де схили Низьких Бескидів плавно спускаються до кордону зі Словаччиною, розташоване особливе місце. Лупківський перевал і навколишні долини – це простір, де історія, природа та пам’ять колишніх мешканців переплітаються з легендами. Саме вони надають цій місцині надзвичайного, майже метафізичного вигляду.
28 серпня 2026