1–4 червня 2017 р. в Оструді Вармінсько-Мазурського воєводства відбувся VII Світовий з’їзд полонійних учителів «Схід, Захід – єднає нас Польща». Під час цієї зустрічі нам вдалося порозмовляти з Даріушем-Пьотрем Боніславським – головою товариства «Спільнота польська».

– Пане голово, Ви даєте інтерв’ю «Волинському монітору», газеті, яку фінансує фундація «Свобода і демократія» (СіД). Ця організація отримує кошти з того самого джерела, що й «Спільнота польська» (СП). Чи у Вас не складається враження, що Ви розмовляєте з «конкурентами»?

– Відповім серйозно, хоч запитання й жартівливе. Засновником СіД був теперішній віце-міністр із питань національної оборони Міхал Дворчик. Я знаю його особисто багато років. Ми разом працювали в СП і поважаємо одне одного. Я не думаю, що те, що допомогу полякам за кордоном надають через різні організації, це погано. Тому також не ставлюся до інших організацій неприязно. А СіДу бажаю всього найкращого в різних сферах активності.

– Чи Ви відкриєте нам таємницю того, як виглядають стосунки між організаціями, які отримують державні кошти? Ви між собою конкуруєте чи співпрацюєте? Чи ділите проекти, на які видаватимуть кошти?
– До сьогодні було так, що кожна організація готувала свою авторську програму й намагалася отримати кошти для її фінансування. Рішення, кому надати гроші, залежало від інституції, що виділяла цю дотацію (Сенат, МЗС і т. д.). Я вважаю, що такі розмови мають проводити раніше, зокрема й між організаціями. Допомогу було б набагато легше надавати, якби вона мала впорядкований характер. Не можна змушувати полонійні організації бігати від фундації до фундації й спричиняти ситуацію, коли вони в результаті звертаються до організацій, непідготовлених відповідним чином до надання такої допомоги, і, як наслідок, взагалі не отримують цієї допомоги. Часто також стається так, що кошти зосереджуються в одному місці країни чи світу, а в інших їх немає зовсім. У цій площині ми маємо ще багато чого зробити. СП відкрита до таких розмов. Я переконаний, чим краще впорядковуватимуть проекти допомоги, тим більшу користь вони  матимуть для Полонії та поляків за кордоном.

– Пане голово, це вже VII Світовий з’їзд полонійних учителів. Чого вдалося досягти завдяки попереднім зустрічам?
– Проведений нами аналіз свідчить про те, що нам вдалося побудувати площину порозуміння між організаціями. Це так само важливо, як і передавати знання. Сюди приїхали особи з різних частин світу (з Північної й Південної Америки, Східної та Західної Європи), які багато разів зустрічалися одне з одним, налагоджували контакти, обмінювалися досвідом. Тут ми ділимося інформацією, усвідомлюємо, що ми не самотні й завжди отримаємо якусь пораду, яка допоможе вирішити наші проблеми. Сьогодні ситуація виглядає краще з огляду на систематичність. Колись також відбувалися конференції та освітні форуми на різні теми, в різних місцях, за участю представників різних середовищ. Тепер щороку відбувається з’їзд, із якого розпочинається реалізація річної допомоги. Можна тут дізнатися, що ми будемо в цьому році робити, вибрати те, що буде нам потрібне. З одного боку, це теоретична основа, з іншого, це інформація, яка потім потрапляє до різних середовищ.

– Яка мета цьогорічного з’їзду?
– Ми намагалися показати, що кожен повинен мати свою ідентичність, і що двокультурність чи двомовність не становить загрози для цілісної ідентичності, котра позитивно впливає на розвиток людини. Ми хотіли дати вчителям аргументи для батьків і середовищ стосовно того, що вивчення польської мови в британських, українських чи інших умовах не є чимось поганим. Вивчати мову навіть потрібно для того, щоб кожна молода людина не ставила собі потім запитання: «Хто я?» і «Ким були мої батьки?» Звичайно, можна прожити багато років і не ставити собі таких запитань. Ми намагалися показати, що цілісна ідентичність, якщо мова йде про дітей із польських родин, які мігрують або живуть за кордоном, – це, знання двох мов, а також історії та культури двох країн.

– Чи Ви помітили якусь різницю між потребами вчителів із Заходу і Сходу?
– Думаю, що з різних причин можна говорити про певні відмінності. В Україні нині помітне зростання зацікавленості польською культурою та мовою. Інколи це пов’язано з пошуком власної ідентичності, а часом в основі лежать економічні чинники. Відкривається багато мовних шкіл, у яких так, як і в Польщі, вивчають англійську, французьку, іспанську чи інші мови. Є, звичайно, школи, які підходять комплексно, навчаючи мови, історії, культури та традицій. Школи другого типу більше схожі на ті, що функціонують на Заході. Вони намагаються підтримувати польські традиції, навчаючи мови, історії, культури. Тобто вони не зосереджуються лише на вивченні мови, яка допомагає спілкуватися чи навчатися, чи потрібна, щоб вести бізнес. Звичайно, з різних причин ми підтримуємо і одну, й другу форми. Дуже важливо, щоб якнайбільше осіб у світі говорили польською, щоб якнайбільше людей знали, що в Польщі є цікавого. Щоб зайнятися більше специфікою та методикою навчання, ми організовуватимемо спеціалізовані конференції, наприклад восени в Будапешті відбудеться конференція для вчителів із Західної Європи. Плануємо також  провести східний освітній конгрес, запропонуємо низку курсів і семінарів, із котрих кожен зможе вибрати тему для себе. Деталі можна знайти на наших сайтах, зокрема на сторінці: www.odnswp.pl.

– Чи плануєте заснувати на Волині Локальний методичний осередок?
– Запрошуємо до співпраці у рамках Академії полонійних лідерів усіх, хто підтримує наш проект і хоче реалізувати себе в ньому. Можна приїхати і стати учасником академії та різних тренінгів, а також перевірити рівень підготовки, знання та вміння. На нашу думку, це добрий спосіб, бо ніщо не допоможе розвивати мережу методичних осередків, якщо не має відповідної людини та зацікавленості. Якщо на Волині буде зацікавлення цим і потреба в такому осередку, якщо знайдеться людина, яку можна підготувати, наша відповідь буде позитивною. Запрошуємо.

– Що Ви відчуваєте як господар цього заходу, який завтра зачинить двері за 133 гостями зі всього світу? Чи відчуєте полегшення (уф, нарешті поїхали) чи задоволення від добре виконаної роботи?
– Відчуття задоволення завжди для мене вторинне відносно розуміння, що потрібно сісти та проаналізувати результати й усе, що відбулося, задуматися над тим, що в майбутньому можна зробити краще, що можна вдосконалити. Полегшення, звичайно, буде, радість також. Але я завжди думаю про те, що буде далі та як провести наступні з’їзди так, аби вони стали в нагоді особам, які на них приїжджають.

Розмовляли Ева МАНЬКОВСЬКА і Мар’яна ЯКОБЧУК,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури