Ігор Кістечок: «Як молюся, так і малюю»
Статті

З українським іконописцем Ігорем Кістечком Яся Рамська розмовляла під час його перебування в Любліні. Тут митець навчав усіх бажаючих техніці рисунку в іконі.

Перше моє знайомство з Польщею відбулося ще у 2003 році, – розповідає Ігор Кістечок. – Тоді я ще був монахом і ми їздили з концертами релігійних пісень у Європу. Виступали також у Польщі. Перша моя зустріч із країною та з поляками залишила по собі приємні враження та спогади. Усі інші візити до Польщі вже були пов’язані з іконописом.

Подобається, що поляки дбають про культурний обмін, реалізовують ті можливості, що є. Щодо Любліна, то він нагадує мені Львів. Схожий архітектурою і вуличками, особливо центральною частиною. Подобаються галереї, крамнички, кав’ярні. Усе це дає можливість і відпочивати, і працювати.

– Пошуки себе – справа нелегка. На усвідомлення свого призначення можуть знадобитися десятиліття. Ви познайомилися з іконописом ще в дитинстві?

Почалося усе з мого тата. Він був художником-самоуком. З різних причин йому не вдалося вступити до вишу. Проте батько добре малював. У 90-х роках минулого століття почалася відбудова церков і тато заповнив цей сакральний ринок своїми роботами. Писав удома багато ікон для іконостасів, а влітку, зазвичай, робив поліхромії в новозбудованих греко-католицьких церквах.

Десь із чотирьох років я почав перемальовувати те, що тато зображує. Це були навісні ікони. Мені забороняли це робити. Однак у шість років я отримав благословення від ксьондза, котрий був настоятелем парафії у рідному селі моєї матері. Ксьондз сказав, що мене не можна стримувати і я маю робити те, що роблю. Отож, я почав із татом малювати іконостаси, робив рисунки невеликих ікон. У мене був дуже вдалий рисунок, а от у кольорі на той час ще свого місця не мав. Це був початок, зустріч з живописом.

– Чому Вам забороняли змальовувати зображення святих?

– Згідно з православною традицією, не можна. Але я малював і католицька церква це дозволяла. Потім я пішов одразу до двох шкіл – звичайної загальноосвітньої й художньої. Після закінчення художньої вступив до музичної. Почав грати на баяні, на цьому в мене живопис закінчився. Припинив малювати взагалі. Мене захопила музика.

У дев’ятому класі вирішив продовжити навчання в історико-філософському ліцеї ім. св. Йосафата, що у місті Бучач Тернопільської області. Заклад знаходиться при монастирі отців Василіян. Там побачив як живуть монахи. Відчув зміни у собі. Усвідомлював усі свої можливості, але знав, що буду монахом. Щодня ходив на дві служби Божі, співав, вивчив «Молитвослов». У сімнадцять років пішов у монастир.

– Ви прийняли постриг?

– Постриг не приймається одразу. У Василіян зовсім інший статут щодо того, як це має відбуватися. У монастирі я косив, збирав яблука, працював у свинарнику, пас корів, співав, молився, навчався. Ліпив шопку – перший досвід роботи над скульптурою. Після другого року в монастирі мене направили до семінарії в Брюховичах. Там були отці, котрі вже бачили світ – Рим, Англію, Францію. Вони знали про те, що я вмію малювати. Один із них, отець Прокопій, запропонував намалювати ікону. Якщо чесно, то ця ідея мені не дуже сподобалася, бо до цього я знав реалізм у живописі. А ікона для мене завжди була якимось дитячим малюнком. Однак на пропозицію отця пристав. Мені купили всі необхідні матеріали, познайомили з Іваном Климочком, художником зі Львова. Я повчився в нього місяць і написав Володимирську ікону. Коли закінчив роботу, зрозумів, що писатиму ікони все життя. Це було щось більше, ніж емоції. Там була суть. Я відчув можливості образу, настрій, глибину. В тому була душа й богослівя. Мені, як художнику, реалізм став просто нецікавим.

– Можливо, Володимирський образ і є тим найособливішим для вас?

– Володимирська ікона – найкраща для мене. Це взірець. У житті бувають різні ситуації. Часом ти забуваєш риси Богородиці, духовного лику. Тоді я згадую себе, той стан, коли вперше пережив ті відчуття. Це реанімує. Намагаюся у нових роботах черпати той особливий настрій.

– Пізніше Ви залишили монастир, вступили до Львівської національної академії мистецтв.

– Мене тато відмовляв. Хоча він розумів, що малювати я буду і без відповідної освіти. Мені ж хотілося побути в тій спільноті, побачити, помалювати натуру, втамувати голод кольору. Тепер моє серце «лежить» до імпресіоністичної гами кольорів. Це відіграє роль і в роботі при розписі церков.

Розписую церкви з 2008 року. З того ж часу працюю в Об'єднанні іконописців в ім'я святителя Кипріяна. Розписуючи церкви, я навчився більше, ніж за чотири роки в академії. Навчальний заклад розкриває знання, а практика показує ким ти є.

– Яке становище мистецтва іконопису в Україні й світі? Є різниця?

– Ікона для українства (та й, взагалі, для Східної Європи) починається з того, що ти приходиш до церкви, а вона вже є. Ще з дитинства розумієш, що це – Бог. Дитина, коли її запитають «де Бозя?», покаже на іконку. Мистецтво ікони визнається в Україні. Воно невід’ємне від церкви. Як проповідь священика, так і присутність ікони в оселі та церкві – необхідність. В Україні це природно.

Щодо Європи, римо-католицького світу, то тут, як на мене, люди бачать в іконі щось декоративне. Можливо, я не до кінця розумію. Така ситуація у більшості, а в меншості є ті, хто хоче зрозуміти глибше.

– Іконопис – це масове мистецтво? Чи виставки сакрального мистецтва такі ж поширені, як, скажімо, модерн арту?

– Завдяки засновнику кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв Роману Василику, відновився іконопис та розуміння ікони як того, до чого (до кого) моляться. Він дав художникам місце та можливість збиратися і ділитися своїми знаннями. Хтось приїхав із Києва чи з Одеси, наприклад, навчатися у Львів. Після закінчення академії він «везе» те мистецтво додому. Люди творять іконописні осередки. Щодо виставок іконопису, то їх багато влаштовують у Львові.

– Чи потрібна спеціальна освіта для того, щоб писати ікони?

Освіта потрібна кожному. Знання допомагають вести діалог з Богом. В іконописі неосвіченим людям чомусь потрібно довше малювати. Щодо ікони, то це – молитва. Як молюся, так і малюю.

– Тобто потрібна освіта і віра?

Ти обов’язково маєш вірити у те, що малюєш. Вірити у того, кого зображаєш. Якщо ні, то просто будеш ремісником, який хоче заробити. В іконописі таке недопустимо.

– Чого навчаєте людей під час майстер-класів?

– Основ іконопису. Показую паралель між тим, що є справжнім, та тим, що можна побачити в іконі. Усе для того, щоб краще розумітися в рисунку та кольорі – суто з мистецької точки зору. Знати, чому саме те чи інше є в іконі. Читати образ з точки зору художника. Наголос на цьому роблю. Я спрощую мову розуміння.

– Вчите людей тому, чого не вистачало вам?

– Коли б у мене був такий курс, то був би щасливий. В академії не вчать того, що я тут намагаюся пояснити. Це тільки досвід. Ділюся тим, що здобув за роки практики. Люди мають навчитися бачити й розуміти.

 

Розмовляла Яся РАМСЬКА
 фото з сайту http://arts.in.ua/ 

Схожі публікації
Польське товариство з Любомля впорядкувало цвинтар у Римачах
Події
Члени Товариства польської культури імені Міхала Огінського в Любомлі провели ще одне впорядкування кладовища в Римачах.
01 вересня 2026
У Боратині стартує проєкт, присвячений польській народній культурі
Події
У Боратині розпочинається реалізація художньо-освітнього проєкту «Візерунки різних регіонів Польщі», який має на меті ознайомити дітей та молодь із багатством польської народної культури.
01 вересня 2026
Рівненська молодь досліджувала паркову архітектуру Волині
Події
Молодь із Рівного вивчала польську мову, пізнавала історію та відвідувала пам’ятки садово-паркового мистецтва під час «Школи архітектури. Пам’ятки паркової архітектури Волині». Денний табір, який згромадив понад 20 школярів польського походження, впродовж 10 днів відкривав його учасникам цікавинки регіону.
31 серпня 2026
Макрокосмос Дункана
Статті
30 серпня, в Міжнародний день зниклих безвісти, у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відкрили фотовиставку «Макрокосмос бойової землі», на якій представлено фото воїна Олександра Країла, зниклого безвісти на початку 2025 р.
31 серпня 2026
В Острівках перепоховали 55 жертв Волинського злочину
Події
30 серпня на парафіяльному цвинтарі в селі Острівки, яке нині не існує (територія сучасного Ковельського району, колишнього Любомльського повіту), відбулося перепоховання жертв Волинського злочину в Острівках та Волі Островецькій, останки яких ексгумували цього літа.
31 серпня 2026
Меса в День пам’яті захисників України
Події
29 серпня – День пам’яті захисників і захисниць України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави. Цей день назавжди пов’язаний із трагедією Іловайського котла 2014 р., коли під час виходу «зеленим коридором» підступний ворог розстріляв колони українського війська.
29 серпня 2026
Три українські гурти виступили в Луцьку на 19-му фестивалі ART JAZZ
Події
Hyphen Dash, Квартет Усеїна Бекірова за участю Рафала Сарнецького та Квартет Євгенія Дубовика разом із Катериною Авдиш зіграли в Луцьку на 19-му Міжнародному джазовому фестивалі ART JAZZ. Традиційний для Волині джазовий фестиваль цьогоріч відбувся 27 серпня в Луцькому бізнес-просторі.
28 серпня 2026
У Рівному відбувся концерт польських пісень
Події
У рамках проєкту «Польські голоси Волині» в Рівному відбувся концерт польських пісень, який зібрав членів польських організацій, людей польського походження та глядачів, зацікавлених у польській культурі.
28 серпня 2026
Мандруй Польщею із Вєславом: На Лупківському перевалі − серед історії, природи і легенд
Статті
На південно-східних околицях Польщі, де схили Низьких Бескидів плавно спускаються до кордону зі Словаччиною, розташоване особливе місце. Лупківський перевал і навколишні долини – це простір, де історія, природа та пам’ять колишніх мешканців переплітаються з легендами. Саме вони надають цій місцині надзвичайного, майже метафізичного вигляду.
28 серпня 2026