ОЛИКА – МІСТЕЧКО РУЇН
Статті

Близько 35 кілометрів від Луцька, на трасі до Рівного, знаходиться незвичайне містечко – Олика. Воно особливо цікаве для поляків, адже тут із XVI століття до 1939 року розміщувалася колишня резиденція Радзивіллів. Нинішній вигляд місцевості вражає... на жаль, неприємно.

До Олики я вирушила з Луцька опівдні останнього дня серпня, у теплу суботу. Не знаючи розкладу, я пішла до автобусної станції, де, на щастя, одразу побачила маршрутку. Вартість: 15 гривень. Перевівши на польські злоті (близько 6 злотих – ред.), розумію, що це нормальна ціна. Чекаємо на відправлення кільканадцять хвилин. Мене дуже здивувала циганська дівчинка, що забігла до маршрутки та, заспівавши якусь ностальгічну пісню, почала збирати від пасажирів оплату за концерт. Через хвилину відбулося те саме, цим разом співав хлопець. Пасажири не поспішають відкривати гаманці, дитина виходить з розчаруванням. Але, вже пора, рушаємо.

Перша згадка про Олику датується 1149 роком. У володіння Радзивіллів місто перейшло 500 років тому, в 1513 році. Тоді власниця Олики і Несвіжа (нині Білорусь), Ганна Кішчанка вийшла заміж за Яна Радзивілла «Бородатого», троцького кастеляна. Плодом їхнього шлюбу був син Миколай Радзивілл «Чорний», який прославився прийняттям кальвінізму і перетворенням олицького костелу на кірху. Все повернулося на свої місця після смерті Миколая.

Бруківка, дірка на дірці або навіть повна відсутність асфальту – ось чим мені запам’яталася дорога, що веде безпосередньо до Олики від повороту з траси Луцьк – Рівне. Ніколи в житті мене так не трясло. Однак, важку дорогу мені компенсують краєвиди – ідилічні, сільські, приємні. Тут мальовничі пейзажі, тут мої улюблені мальовані хатки, мов музей під відкритим небом. Зрідка зустрічається якийсь автомобіль, частіше можна побачити вози з кіньми. Мені подобається цей спокій, атмосфера і спосіб життя. Чудово, що люди можуть жити без автомобілів, комп’ютерів і мобільних телефонів.

Я виходжу в кінці села, де в очі одразу кидається дивне видовище. Отож, над самою дорогою стоїть руїна. Це перша руїна, яку я тут бачу. Підходжу ближче і бачу старий католицький цвинтар із брамою і каплицею. Якусь мить вагаюсь: увійти чи ні? Все-таки я в чужій країні, в чужому селі, де нікого не знаю, і, на додаток, за винятком декількох десятків слів, не знаю мови місцевих жителів. Але я заходжу, підбадьорена виглядом кіз, що випасаються на кладовищі – виявляється, є життя у цьому похмурому місці.

Кладовище повністю зруйноване – і стіни, і каплиця, і пам’ятники. Я відчуваю і радість, і сум, коли помічаю польські написи на зруйнованих рештках пам’ятників. Один із них промовляє:

Ś. P.
KSIĄDZ JÓZEF
TOMKOWICZ
PRAŁAT ŁUCKO – ŻYTOMIERSKI
PROBOSZCZ OŁYCKI
ŻYŁ LAT 69 ZM.
1898 R.

Я роблю фото, щоб урятувати від забуття зникаючу польську спадщину. Сумно дивитися на порожні пляшки з-під алкоголю та випас тварин на території кладовища, незалежно від того, якій церкві і якому народові він належить. Раптом я помічаю чотирьох осіб, які проходять через ворота і прямують до руїн каплиці. Можливо, поляки? Я підходжу ближче, але чую українську мову. Ні, не поляки.

Виходжу з цвинтаря, і продовжую відвідини. Жителі, що зібралися в невелику групу в центрі села, дивляться на мене з підозрою і німим питанням: «Що вона тут забула?». Раптом до мене звертається жінка з групки, що була на цвинтарі. Вона говорить українською, але я розумію її слова:

– Доброго дня, я знаю, що ти – полька, сюди більше ніхто не приїжджає робити фото. Скажи, звідки ти знаєш, що тут, в Олиці, є кладовище, у тебе тут якісь родичі? Я живу в Луцьку і ніколи не думала, що так близько від мого міста є настільки цікаве місце.

Розповідаю, що дізналася про Олику в школі на історії, що поляки знають про її існування. Принаймні ті, хто хоче знати. Українці запропонували разом подивитися колегіальний костел, палац та дорогу Радзивіллів, а потім міські ворота і повернутися з ними до Луцька автомобілем. Я часто зустрічаю добрих людей у моєму житті, тому довірливо погоджуюся на спільну прогулянку. Так юнацька наївність і віра в людину переважають над здоровим глуздом.

Римо-католицька колегіальна церква Святої Трійці – це ще одна руїна, яку я бачу в Олиці. Масивна будівля в стилі бароко XVII століття справила на мене особливе враження, оскільки в Польщі я завжди зустрічалась із доглянутими, відновленими і гарними костелами. Храм був побудований у 1635-1640 рр., а головним замовником цього будівництва був Альбрехт Станіслав Радзивілл. Освятив його в 1640 році єпископ Анджей Ґембіцький. Колегіальний костел вважався одним із найгарніших на Волині, але його закриття радянською владою в 1945 році призвело до поступового занепаду святині. У 1992 році храм знову передали римо-католицькій парафії. В Олиці діє також парафіяльний костел Св. Петра і Павла, що походить із XVI століття, колись кальвіністський. В обох храмах регулярно відправляються Служби Божі.

Одразу біля колегіати знаходиться відомий замок Радзивіллів, побудований у 1540-1564 рр. з ініціативи вже згаданого князя Миколая Радзивілла «Чорного». Будівля постала на плані чотирикутника з внутрішнім подвір’ям. У замку з 1945 року міститься психіатрична лікарня. Не варто навіть додавати, що роки розквіту будівлі давно позаду, а сьогодні вона – ще одна олицька руїна на моєму шляху. Вкотре я відчуваю сум і гнів через безгосподарність власників замку. Такий чудовий об’єкт, такі перспективи... На жаль, обрано лише одну – занепад.

– Я пам’ятаю, коли тут ще жили Радзивілли, жителі посипали перед ними дорогу до костелу цукром. На жаль, не знаю, чому, але так було, – говорить один із моїх нових знайомих, старший чоловік, який народився і провів дитинство в Олиці.

Йдемо далі. Старенький показує нам ще бруковану сільську дорогу, що була побудована, за його розповідями, за Радзивіллів близько 200 років тому і служить жителям Олики до сьогодні. Ми зупиняємося біля міських воріт, побудованих у XVII столітті. Захоплюємося винахідливістю, адже у брамі, у колишньому проході, що вів до міста, збудовано магазин. Ми сміємося, робимо фото, але нас повертають до реальності неохочі погляди місцевих жителів, що зібралися біля старого римо-католицького хреста. Я ще раз озираюся на Олику – звичайне село, наділене дивовижним шармом. Пофарбовані хатки, кінні вози, хрести, відремонтовані церкви, пам’ятник загиблим у війні 1941-1945 років і, звісно, ті руїни, яких невдовзі ми вже не зможемо побачити. Сідаємо до автомобіля і повертаємося до Луцька. Подорож минає веселіше завдяки магнітофону, з якого лунають передвоєнні польські хіти. Під акомпанемент «Czy tutaj mieszka panna Agnieszka» та «Ostatnia niedziela», у супроводі пейзажів, що змінюються за вікном автомобіля, мимоволі з’являється думка про давню славу олицької землі.

Агнєшка БОНДЕР

 

 

Схожі публікації
Польське товариство з Любомля впорядкувало цвинтар у Римачах
Події
Члени Товариства польської культури імені Міхала Огінського в Любомлі провели ще одне впорядкування кладовища в Римачах.
01 вересня 2026
У Боратині стартує проєкт, присвячений польській народній культурі
Події
У Боратині розпочинається реалізація художньо-освітнього проєкту «Візерунки різних регіонів Польщі», який має на меті ознайомити дітей та молодь із багатством польської народної культури.
01 вересня 2026
Рівненська молодь досліджувала паркову архітектуру Волині
Події
Молодь із Рівного вивчала польську мову, пізнавала історію та відвідувала пам’ятки садово-паркового мистецтва під час «Школи архітектури. Пам’ятки паркової архітектури Волині». Денний табір, який згромадив понад 20 школярів польського походження, впродовж 10 днів відкривав його учасникам цікавинки регіону.
31 серпня 2026
Макрокосмос Дункана
Статті
30 серпня, в Міжнародний день зниклих безвісти, у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відкрили фотовиставку «Макрокосмос бойової землі», на якій представлено фото воїна Олександра Країла, зниклого безвісти на початку 2025 р.
31 серпня 2026
В Острівках перепоховали 55 жертв Волинського злочину
Події
30 серпня на парафіяльному цвинтарі в селі Острівки, яке нині не існує (територія сучасного Ковельського району, колишнього Любомльського повіту), відбулося перепоховання жертв Волинського злочину в Острівках та Волі Островецькій, останки яких ексгумували цього літа.
31 серпня 2026
Меса в День пам’яті захисників України
Події
29 серпня – День пам’яті захисників і захисниць України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави. Цей день назавжди пов’язаний із трагедією Іловайського котла 2014 р., коли під час виходу «зеленим коридором» підступний ворог розстріляв колони українського війська.
29 серпня 2026
Три українські гурти виступили в Луцьку на 19-му фестивалі ART JAZZ
Події
Hyphen Dash, Квартет Усеїна Бекірова за участю Рафала Сарнецького та Квартет Євгенія Дубовика разом із Катериною Авдиш зіграли в Луцьку на 19-му Міжнародному джазовому фестивалі ART JAZZ. Традиційний для Волині джазовий фестиваль цьогоріч відбувся 27 серпня в Луцькому бізнес-просторі.
28 серпня 2026
У Рівному відбувся концерт польських пісень
Події
У рамках проєкту «Польські голоси Волині» в Рівному відбувся концерт польських пісень, який зібрав членів польських організацій, людей польського походження та глядачів, зацікавлених у польській культурі.
28 серпня 2026
Мандруй Польщею із Вєславом: На Лупківському перевалі − серед історії, природи і легенд
Статті
На південно-східних околицях Польщі, де схили Низьких Бескидів плавно спускаються до кордону зі Словаччиною, розташоване особливе місце. Лупківський перевал і навколишні долини – це простір, де історія, природа та пам’ять колишніх мешканців переплітаються з легендами. Саме вони надають цій місцині надзвичайного, майже метафізичного вигляду.
28 серпня 2026