Тростянець на Ківерцівщині – село з багатою минувшиною. Хочеться, щоб жодна звістка про нього не залишалася поза увагою. Як ось про рільничу школу, засновану тут ще на початку минулого століття. Перед Другою світовою війною вона була одним із центрів освіти та культури на Волині.

Рільничу школу у Тростянці заснували у 1904 році. Вона мала сільськогосподарські та ремісничі класи і експериментальний розсадник фруктових дерев. Під час Першої світової війни призупинила свою діяльність. Після приєднання Волині до Польщі школа продовжила роботу, проте не відразу.

У березні 1924 року в газеті «Життя Волині» («Życie Wołynia») висловлено сумнів, що школу таки буде відкрито, бо на оголошення про відновлення її роботи відгукнулося лише п’ять осіб, а на вступний екзамен прибуло лише чотири кандидати. Тож справу відклали до осені. До того вирішили обійтися курсами з питань рільництва, вирощування тварин та садівництва.

Пізніше в газеті з’явився відгук А.Яроса, людини, мабуть, не байдужої до аграрних проблем. Він пояснював відсутність бажаючих навчатися в цій державній школі недостатньою кількістю реклами, відсутністю відомостей про школу, про умови прийому. На його думку рекламу школи потрібно було організувати на рівні повітів, воєводств, а розповсюджувати інформацію за допомогою сільськогосподарських організацій. Автор, котрий уболівав за освіту селян, підкреслював, що таких спеціальних шкіл на Волині нема, а тих, хто хотів би вчитися, багато. Усіх бажаючих, на його думку, і в інтернаті не можна було б розмістити. Треба лише підготовчу роботу професійно проводити.

Школа таки відновила діяльність у 1924 році. 9 жовтня відбулося урочисте відкриття цього навчального закладу. Уже в жовтні газета «Життя Волині» повідомляла: в Тростянецькій рільничій школі розпочалося навчання. 16 жовтня відбувся вступний екзамен і відразу почалися лекції та практичні заняття у шкільному господарстві.

Через рік з’явилися повідомлення про художню самодіяльність вихованців школи: під керівництвом учителів вони виступили із сімома виставами. У 1925 році розпочав навчання новий курс. Батьки активно записували синів до школи, щоб вони стали взірцевими господарями. Висловлювалося й сподівання, що з часом курс навчання буде півторарічним. Навчання коштувало не так уже й багато: вартість повного щомісячного утримання учня дорівнювала вартості центнера жита. Автор публікації про школу закликав інтелігенцію, якщо вона хоче добробуту, зайнятися в селах справою освіти. Він звертався до вчителів та священників, щоб заохочували молодь навчатися, а до батьків, щоб ті не шкодували грошей на навчання дітей, бо в цьому сила й багатство краю.

У школі готували спеціалістів з агрономії, зоотехнії, ветеринарії, садівництва, городництва. Уродженець Тростянця Петро Кривенюк здобув тут освіту бухгалтера. Пам’ятають у Тростянці і братів Дашкевичів. Один із них, Євген, очолював у місцевому колгоспі городню ланку, доглядав сад, озеленював дороги поблизу села. Цікаво, що Дмитра Олексюка із сусідніх Личок, котрий був сиротою, на ветеринара на власні кошти вчила громада. Випускник школи Петро Онищук не один рік керував бригадою в одному із сіл Ківерцівського району, а Павло Кондрашук – тваринницькою фермою. Андрій Цісар після війни працював у Рожищенському зооветтехнікумі. Навчалися тут учні з Колок, Маневиччини, навіть із Рівненщини. Відвідували школу й уродженці ближчих до Тростянця колоній: Юзефіни (Стах Лєдерман), Загайника (Антось Словінський), Хмельовки (Стах Дзівінський).

Школа мала показові поля, а через вулицю – 10 га сінокосу, звідки брали сіно для годівлі породистої худоби. Тут розмножували насіння трав. Південніше від школи було 60 га орної землі, сад, зерносклад. Чим не показове господарство? Викладачі школи займалися з учнями не лише в Тростянці, а й у сусідніх селах, де проводили різноманітні сільськогосподарські курси.

Коли в 1939 році прийшли «совєти», вони дозволили закінчити навчання польською мовою всім, хто вчився при Польщі. Директора Малиновського заарештували. Доля його невідома. Директором школи тоді поставили присланого зі Сходу Новікова...

Валеріан ТИНЧУК

***

P.S.: Ця стаття була початковою версією повнішого і довшого тексту про рільничу школу в Tростянці. Ми очікували, що автор невдовзі принесе остаточний варіант. Але він не приходив. Ми пояснювали це осінніми роботами біля дому. Через деякий час почали дзвонити на його мобільний телефон, але не було жодної відповіді. Не було відповіді також на новорічні та різдвяні вітання. Нас почало переслідувати погане передчуття.

Зовсім випадково на початку 2014 року, переглядаючи інтернет-сайти, ми натрапили на інформацію з української Вікіпедії про Валеріана Tинчука. Як буває в таких випадках, хрестик, поставлений біля дати смерті, викликав у нас, м'яко кажучи, ступор. Від осені 2013 року наш скромний редакційний колега Валеріан Tинчук залишався для нас живим. Так само скромно і тихо відійшов, як кілька років тому з’явився в редакції «Волинського монітора». Він приходив до нас, щоб запропонувати краєзнавчі тексти про історію Волині у міжвоєнний період. Ніколи не попереджав про свій візит. Просто приходив. Тихо і скромно чекав, доки залагодимо всі наші редакційні справи. Його тексти завжди опиралися на ретельну роботу в архіві, на свідчення очевидців та власний досвід.

Валеріан Тинчук народився в 1939 році і зазнав усіх труднощів воєнного часу та комуністичного режиму. Він був свідком народження незалежної української держави. Як колишній член Комуністичної партії, він повністю розпрощався зі своїм комуністичним минулим та став вільною духом людиною. Він болісно реагував на сучасний український політичний абсурд. Був справжнім та автентичним краєзнавчим Духом Полісся.

У річницю його смерті (помер 23 жовтня 2013 року) приходять сумні роздуми: ми багато не договорили одне одному, не дослухали його до кінця, не допили нашого спільного редакційного чаю, який він так полюбляв... На думку спадають слова поета та ксьондза Яна Твардовського: «Поспішаймо любити людей, так швидко відходять...».