З історії телефонного зв'язку в Луцьку
Статті

У невеликому на початку ХХ століття повітовому місті Луцьку, у якому було лише понад півтори тисячі житлових будинків (із них 389 – кам'яних) і 20230 жителів (дані на 1903 рік), розпочинається телефонізація у 1901 році, завдяки повітовому справнику М. Колюбакіну.

Своє помешкання на Кічкарівці він з'єднав за власні кошти з поліцейським управлінням на Красному (один з районів Луцька; Красне – означає "красиве") і з квартирами двох своїх підлеглих – начальників дільниць. Перший телефонний комутатор у Луцьку був лише на 5 абонентів. Згодом Колюбакін закупив ще два комутатори – на 20 і на 30 абонентів, адже бажаючих запровадити новинку було багато. Абоненти готові були оплачувати усе обладнання, установку телефонів та їх обслуговування. Абонентна плата становила спочатку два рублі на місяць.

На серпень 1904 року в Луцьку було 30 телефонних ліній, а центральна телефонна станція розташовувалася при поліцейському управлінні на Красному. Поліцейське управління, таким чином, було з'єднане з міськими дільницями, казармами земських стражників, пожежним обозом, поштово-телеграфною конторою, в’язницею. Зі збільшенням телефонних ліній абонентами центральної станції стали: повітова управа у справах земського господарства, міська і єврейська лікарні, банки, готелі, адвокати, лікарі, воїнське «присутствіє», військові частини, окремі високопосадовці.

Виїжджаючи з Луцька, Колюбакін передав завідування телефонною станцією комусь зі своїх родичів, згодом керівництво перейшло до купця першої гільдії, власника цегельного заводу "Лучанин" А. Глікліха, який у 1910 році передав усі права на станцію Луцькій повітовій земській управі.

У донесенні від 14 березня 1911 року Волинського губернатора Штакельберга Київському, Подільському і Волинському генерал-губернатору про стан телефонізації міста Луцька йшлося про те, що Луцька повітова управа, порушуючи клопотання про надання їй концесії на влаштування у Луцьку телефонної мережі, мала на увазі легалізацію і закріплення за нею (управою) цієї мережі, яка, по суті, фактично діє упродовж кількох років. Завідування цією мережею уже тоді було зосереджене у повітовій управі (по вулиці Парадній; нині – район Театральної площі, приміщення Луцького міського військкомату), яка вважала – і цілком резонно – що телефонна станція не повинна бути приватним комерційним закладом, а – громадським і надзвичайно необхідним під кожною точкою зору, тому і намагалася сприяти його розвитку на користь усього місцевого населення. Земська управа планувала закупити новий комутатор на більшу кількість номерів, тому навіть підвищила абонентну плату з 2,5 до 3,5 рублів на місяць (для порівняння: хорошу корову у той час можна було придбати за 12-15 рублів).

Волинський губернський комітет на своєму зібранні постановив зв'язати місто Луцьк телефонним сполученням як з основними пунктами повіту, так і з сусідніми містами губернії. Це завдання знаходилося на розгляді Головного управління пошт і телеграфів.

«Якщо питання про влаштування земської телефонної мережі у губернії вирішиться позитивно, - писав губернатор, - прийняття Луцькою повітовою управою телефонної сітки м. Луцька у своє відання дасть земському управлінню значну економію».

Хоча викупити концесію для влаштування телефонного зв'язку у Луцьку хотіли навіть деякі підприємці з інших міст губернії, справу було вирішено на користь Луцького повітового земства.

Таким був початок телефонізації Луцька.

Події Першої світової війни, як не дивно, сприяли активному розвитку телеграфної і телефонної справи на Волині: дієвий зв'язок між штабами та бойовими позиціями, швидке і оперативне керування військовими діями було запорукою успіху російських військ. Як свідчив Павло Семенович Дубина, колишній чиновник Луцького поштового відомства, поштово-телеграфна контора спочатку знаходилась у будинку, де жила родина Косачів (з кінця ХІХ ст. там було і воїнське «присутствіє»), а з 1916 року – у домі Левензона (нинішній проспект Волі; будинок до наших днів не зберігся). Начальником телефонно-телеграфної станції у Луцьку періоду Першої світової війни був Сергій Іванович Вавілов, пізніше – відомий фізик, академік; у 1945–1951 р.р. – президент Академії наук СРСР.

Жовтневий переворот, часті зміни влади у 1918–1921 рр. не сприяли, технічному прогресу, хоча війська, швидше за все, були телефонізовані, але з початком стабілізації життя у часи Другої Речі Посполитої ситуація поступово змінювалася на краще. У 1925 році поштове відділення у Луцьку знаходилося на вулиці Тадеуша Костюшка, 5 (на Красному). Керував поштою Вінцент Гентковський, йому підпорядковувалося 30 службовців, технік телеграфу, троє телефоністів, троє практикантів і 16 поштарів.

Статистичний збірник "Luck w świetle cyfr i faktów" за 1926 рік подає список телефонів основних державних установ та деяких приватних осіб міста; навіть три ґміни за межами Луцька було телефонізовано: Чаруків (№ 174), Піддубці (№ 187), Полонка (№ 167). Банки, контори, млини, склади, шпиталі, бюро, суд, прокуратуру, поліцію, дирекції, залізничну станцію, деякі приватні помешкання обслуговував телефонний комутатор на 200 номерів. Був і міжміський зв'язок: із Рівним, Дубно, Колками, Ковелем, Ківерцями, Оликою, Рожищами, Торчином, Володимиром-Волинським, Варшавою!

Приватних телефонів було небагато. Серед найвідоміших, для пересічних лучан слід назвати прізвища Влодзімєжа Липинського, лікаря-венеролога (брата В'ячеслава Липинського), будинок котрого досі знаходиться на нинішній вулиці Богдана Хмельницького, і родину Кронштейнів, власників найкрасивіших будинків у Луцьку (у тому числі приміщення нинішнього медичного коледжу по вул. Лесі Українки і обласної прокуратури).

Поштові чиновники (телеграфісти, телефоністи, поштарі) у Табелі про ранги займали не останнє місце. Недаремно одна луцька міщанка, яка мала трьох дочок, мріяла віддати їх заміж: "старшу – за душку-воєнного, середульшу – за студента-вченого, а молодшу – за того чиновника, що по місту листи розносить". Як і всі чиновники, поштові службовці мали свої відмінні ознаки: мундир, шинель, кашкет, форменні кокарди, петлиці і ґудзики. Поштарі ще мали бляху із номером, як у вірші С. Маршака: "С цифрой "5" на медной бляшке, в синей форменной фуражке". Таку інформацію подають і фотокартки початку ХХ століття із фондів Волинського краєзнавчого музею. Хоча, можливо, специфіка роботи телефоністів (робота у закритих приміщеннях, на комутаторах) дозволяла певну свободу при виборі одягу.

Друга світова війна знову відкинула розвиток телефонізації мало не до початкового рівня. Принаймні, у 1960 році телефонні номери в Луцьку були тризначними.

Наталія ПУШКАР,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

Схожі публікації
Учасники проєкту «Świadomy Senior» запрошують на виставу в Рівному
Події
У Рівному триває підготовка спектаклю «Золоті хіти. Театральний кавер» у рамах проєкту «Świadomy Senior». Головні ролі зіграють члени польських організацій та люди, які активно популяризують польську культуру в локальній спільноті.
05 червня 2026
Нотатка Алойзія Фелінського про «Волинський щоденник»
Статті
Пропонуємо вашій увазі статтю «В мемуари «Землі Волинської». Причинок до розвитку польської журналістики на Волині», опубліковану в № 3 «Землі Волинської» за 1939 р.
05 червня 2026
Ян Маліцький став почесним професором Університету імені Лесі Українки
Статті
Директору Центру східноєвропейських досліджень (Studium Europy Wschodniej) Варшавського університету Яну Маліцькому присвоїли звання почесного професора Волинського національного університету імені Лесі Українки.
04 червня 2026
Триває другий конкурс заявок на малі транскордонні проєкти
Можливості
Асоціація «Карпатський єврорегіон» оголосила другий набір на проєктів в межах пріоритету 4 «Співпраця» Фонду малих проєктів Програми Interreg NEXT Польща–Україна 2021–2027. Прийом заявок триває до відкритий до 10 липня 2026 р.
03 червня 2026
Маневичі вдруге відзначили 125-річчя. З нагоди ювілею тут триває масштабна виставка
Статті
В останній день травня, у свято Трійці, Маневичі традиційно відзначили День селища. Цього року це був 125-річний ювілей.
02 червня 2026
Дитяче свято в Замлинні зібрало близько 200 учасників
Події
В Інтеграційному центрі «Замлиння» провели День дитини. 30 травня тут зібралися близько 200 дітей із польських організацій та установ, у яких вивчають польську мову.
02 червня 2026
У Польщі відбувся 39-й з’їзд вихідців із Тернопільщини
Події
25–29 травня в Покшивній Опольського воєводства відбувся 39-й тернопільський з’їзд кресов’ян. Такі зустрічі вже багато років організовує Клуб тернополян на чолі з Яніною Стадник.
02 червня 2026
Робота: Представництво Фонду міжнародної солідарності шукає спеціаліста з питань відповідності
Події
Представництво Фонду міжнародної солідарності в Україні запрошує у свою команду спеціаліста з питань відповідності, аби разом втілювати розвиткові ініціативи спрямовані на підтримку українських громад задля їхнього стійкого розвитку та відновлення в умовах повномасштабної війни.
01 червня 2026
Репресовані волинські поляки: Підофіцер Антоній Пашковський з Олександрії біля Ківерців
Статті
25 квітня 1940 р. службовці Ківерцівського районного відділу НКВД арештували підофіцера Війська Польського Антонія Пашковського. Упродовж шести місяців від поділу Польщі між Німеччиною та СССР він переховувався в Бодячеві.
01 червня 2026