Перший крок
Інтерв'ю

«Не чекаю, коли прокинеться держава, бо не маю часу», – каже Сергій Годлевський, котрий багато років присвятив впорядкуванню українських цвинтарів на території Польщі. Голова товариства «Фундація незалежність» у Луцьку, куратор проекту «Пам’ять без кордонів» був гостем нашої редакції.

 

– Пам’ятаєш перший цвинтар, який Ти впорядкував? І коли це було?
– Це був 2002 р. Цвинтар у селі Щипьорному у Великопольскому воєводстві. За сприяння харцерів зі Зґєжа ми працювали і в Центральній Польщі, і на Вармії та Мазурах, і в інших регіонах, там, де залишилися поховання українських воїнів або цивільні українські поховання.


Уже 14 років я їжджу відновлювати українські кладовища на території Холмщини. Із 2010 р. почав працювати ближче прикордоння, в основному в Грубешівському повіті. Починаючи з 2000 р., я вже займався паспортизацією кладовищ і проїхав 367 сіл. Спочатку я робив це як волонтер, пізніше став державним секретарем міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв воєн і політичних репресій при Волинській облдержадміністрації. У цю комісію я прийшов уже з певним багажем.


– Як проходила паспортизація?
– Я поїхав до владики Авеля, він направив мене до отця Яна Кота, православного священика на Грубешівщині. Коли пояснив, що я хочу, він почав направляти мене до людей, які розповідали мені про православні кладовища. Я фотографував їх звичайною «мильницею», замірював. Пізніше познайомився з людьми, які займалися подібною справою. Наприклад, із товариством «Магурич», яке відновлює й реставрує пам’ятники та надгробки на Лемківщині, харцерами із Лодзького воєводства та Ярославом Гурецьким, котрий ознайомив мене із цією роботою на території Польщі, за що я йому дуже вдячний. Саме завдяки харцерам нам вдалося впорядкувати цвинтар у Щипьорному.


– Прикордонні забужанські землі Тебе цікавлять тому, що в родині був хтось із-за Бугу, чи є інша причина?
– Ні. Мій рід походить з-під Берестечка. Ще в ранньому дитинстві я дізнався про забужан, тому що в нашому селі були переселенці, саме так їх тоді називали. На початку 90-х рр. голосно почали говорити і про 1944 р., і про акцію «Вісла», і про виселення з України поляків. Мене цікавила ця тематика. У 1996 р. я вперше поїхав на Холмщину і тоді побачив кілька закинутих українських кладовищ. Познайомився також із представниками місцевої влади.


– Як вони поставилися до Твоєї діяльності? Як пояснювали те, що ці кладовища перебувають у такому стані?
– Усі кладовища на території України належать місцевим громадам. У Польщі частина кладовищ належить церквам або костелам, відповідно всі дозволи на проведення робіт на цвинтарях треба узгоджувати з ними. І польські кладовища в Україні, й українські в Польщі мають подібну історію. Їх планомірно знищували. Я переконаний, що це робили для того, щоб стерти сліди присутності різних етносів на цих землях. Мало того, над цвинтарями відбувалася наруга. Як із одного, так і з іншого боку кордону на їх території влаштовували, наприклад, сміттєзвалища.


– Сумну долю мають також польські кладовища в Україні. Недавно я відвідав кілька з них. Довелося побачити таку картину: в чийомусь розритому родинному склепі – матрац, презервативи і пляшки. З нами була пані з місцевої польської громади, котра сказала: «Ми своїми силами не зможемо зробити тут порядок». Як Ти вважаєш, є надія, що держава нарешті прокинеться?
– Я не знаю, коли прокинеться держава, і цього не чекаю, бо не маю часу.


– Де ви берете фінансування?
– У жовтні ми їздили до Малкова в гміні Мірче Грубешівського повіту. Розчистили там кладовище. Цей проект фінансувало Міністерство молоді і спорту України. Попередні виїзди ми робили, переважно, на спонсорські кошти. Серед спонсорів були, зокрема, представники влади та бізнесу.


– У 2011 р. у проекті «Пам’ять без кордонів» брала участь також молодь із Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. Вони розповідали, що дуже здивувалися, коли місцеві взяли свої інструменти і прийшли їм допомогти. Наша молодь запитала, чи їм за це платили, а місцеві відповіли, що ні, просто побачили, що ті не дають ради самі з великим об’ємом роботи та ще й без техніки.
– Це було в селі Модринь. Там на цвинтарі сплелися в одне ціле дерева, дикий хміль, хрести. Сьогодні це кладовище впорядковане й обгороджене, місцеві регулярно косять там траву. Кладовища живуть тоді, коли людина на них приходить.


Коли разом працюють поляк і українець, які до того ні разу не розмовляли польською чи українською, і вони знаходять спільну мову – це народна дипломатія.


– Цього року до нас приїхали польські діти, щоби допомагати впорядковувати цвинтарі на Волині.
– Улітку учасники проекту «Пам’ять без кордонів» впорядковували кладовища в селах Верешин, Ласків, Модринь та Сагринь у гміні Мірче Грубешівського повіту. У жовтні-листопаді українська та польська молодь прибирали разом кладовища у Малкові на Люблінщині, а потім у Несвічі на Волині. Із польської сторони у проекті взяли участь шестеро учнів віком 14–16 років та дві вчительки із Холмської гімназії № 2 імені отця Зигфрида Березецького.


– На моє запитання, чи хотіли б вони сюди ще раз приїхати, відповіли: «Так, бо ми ще ніколи не бачили польського кладовища у такому стані». Українських кладовищ на території Польщі «у такому стані» вони також раніше не бачили.
– Маю надію, коли вони повернуться до Польщі й частина з них буде шукати занедбані некрополі, вони розкажуть іншим молодим полякам, що працювали разом з українцями. Така праця підтримує нашу моральну кондицію, незалежно від конфесії, та об’єднує.


– Як би мала виглядати Твоя діяльність у майбутньому, стосунки «Ти і держава»?
– По-перше, я хотів би налагодити співпрацю із громадами, молодіжними середовищами з однієї та з другої сторони Бугу. Ми маємо піднімати з руїн українські кладовища в Польщі, а рівносильно це потрібно робити із польськими цвинтарями в Україні. Ні польська сторона, ні українська не мають можливості постійно перебувати за кордоном, але про кладовища можуть дбати місцеві жителі.


Для мене була б важливою ситуація, якби, незалежно від мого дзвінка чи дзвінка голови сільської ради, люди пішли і впорядкували польське кладовище. Коли в нас ідуть на цвинтарі після Великодня, щоб процесія зайшла й на польське кладовище. Хотілося, щоб таке саме ставлення було й до українських цвинтарів на території Польщі. Щоб у нас були спільні сигнали, що десь є занедбані польські чи українські кладовища. Щоб так було на цілому польсько-українському прикордонні, не тільки на Волині та Холмщині.


– У Воютині харцери впорядкували місцевий цвинтар, а через два місяці хтось вкрав надгробну плиту похованого там роду Фелінських, виконану з монолітного граніту. Місцеві ніби не знають, хто це зробив, хоча величезну плиту неможливо було винести з кладовища непомітно і без використання техніки. Як зберегти ці цвинтарі від профанації?
– Не думаю, що ніхто нічого не знає. Це злочин, і винуватців повинні покарати. Це питання потрібно підняти в пресі, тому що це спонукає до засудження таких дій. Ніхто не скасовував закрите римо-католицьке кладовище, воно є, і такі об’єкти належать до національної культурної спадщини. Є органи місцевого самоврядування. Органи державної влади мали би звернутися до ієрархів усіх Церков із приблизно такими словами: якщо на території якоїсь парафії є занедбане кладовище, то просимо взяти над ним духовну й матеріальну опіку. Це був би перший крок.

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ВОЛОНТЕРИ ВПОРЯДКУВАЛИ КЛАДОВИЩЕ В КИСИЛИНІ

ПРИБИРАННЯ В ТАЙКУРАХ

МОЛОДЬ ІЗ ЛЮБЛІНА ВПОРЯДКУВАЛА ЦВИНТАРІ

ПРИБИРАННЯ В ЗАЛІЗЦЯХ

У ЯРОСЛАВІ ОБГОВОРЮВАЛИ СТАН ПОЛЬСЬКИХ НЕКРОПОЛІВ

Схожі публікації
Учасники проєкту «Świadomy Senior» запрошують на виставу в Рівному
Події
У Рівному триває підготовка спектаклю «Золоті хіти. Театральний кавер» у рамах проєкту «Świadomy Senior». Головні ролі зіграють члени польських організацій та люди, які активно популяризують польську культуру в локальній спільноті.
05 червня 2026
Нотатка Алойзія Фелінського про «Волинський щоденник»
Статті
Пропонуємо вашій увазі статтю «В мемуари «Землі Волинської». Причинок до розвитку польської журналістики на Волині», опубліковану в № 3 «Землі Волинської» за 1939 р.
05 червня 2026
Ян Маліцький став почесним професором Університету імені Лесі Українки
Статті
Директору Центру східноєвропейських досліджень (Studium Europy Wschodniej) Варшавського університету Яну Маліцькому присвоїли звання почесного професора Волинського національного університету імені Лесі Українки.
04 червня 2026
Триває другий конкурс заявок на малі транскордонні проєкти
Можливості
Асоціація «Карпатський єврорегіон» оголосила другий набір на проєктів в межах пріоритету 4 «Співпраця» Фонду малих проєктів Програми Interreg NEXT Польща–Україна 2021–2027. Прийом заявок триває до відкритий до 10 липня 2026 р.
03 червня 2026
Маневичі вдруге відзначили 125-річчя. З нагоди ювілею тут триває масштабна виставка
Статті
В останній день травня, у свято Трійці, Маневичі традиційно відзначили День селища. Цього року це був 125-річний ювілей.
02 червня 2026
Дитяче свято в Замлинні зібрало близько 200 учасників
Події
В Інтеграційному центрі «Замлиння» провели День дитини. 30 травня тут зібралися близько 200 дітей із польських організацій та установ, у яких вивчають польську мову.
02 червня 2026
У Польщі відбувся 39-й з’їзд вихідців із Тернопільщини
Події
25–29 травня в Покшивній Опольського воєводства відбувся 39-й тернопільський з’їзд кресов’ян. Такі зустрічі вже багато років організовує Клуб тернополян на чолі з Яніною Стадник.
02 червня 2026
Робота: Представництво Фонду міжнародної солідарності шукає спеціаліста з питань відповідності
Події
Представництво Фонду міжнародної солідарності в Україні запрошує у свою команду спеціаліста з питань відповідності, аби разом втілювати розвиткові ініціативи спрямовані на підтримку українських громад задля їхнього стійкого розвитку та відновлення в умовах повномасштабної війни.
01 червня 2026
Репресовані волинські поляки: Підофіцер Антоній Пашковський з Олександрії біля Ківерців
Статті
25 квітня 1940 р. службовці Ківерцівського районного відділу НКВД арештували підофіцера Війська Польського Антонія Пашковського. Упродовж шести місяців від поділу Польщі між Німеччиною та СССР він переховувався в Бодячеві.
01 червня 2026