Наш черговий нарис присвячений Ольгерду Вірпші – підприємцю з Рівного, котрий після встановлення радянської влади погодився вступити до лав Союзу збройної боротьби.

Ольгерд Вірпша (у матеріалах справи енкаведисти записували його імʼя як Ольгерт, а прізвище російською як Вирбша та кілька разів як Вирбш) народився 1886 р. у Бобруйську Мінської губернії. Його батько, Домінік Вірпша, працював агентом Російського страхового товариства. Відомо, що він помер 1916 р. Мати, Казимира Вірпша, – домогосподарка, померла 1923 р. Родина Вірпшів виховувала сімох дітей: Казімєжа (1874 р. н.), Станіслава (1880 р. н.), Броніслава (1875 р. н.), Івана (1890 р. н.), Владислава (рік народження невідомий), Софію (1883 р. н.) та Ольгерда. В архівно-слідчій справі Ольгерда Вірпші наявні вкрай скупі біографічні відомості. Зазначено, що він закінчив сільськогосподарське технічне училище, працював у сільськогосподарській галузі Середньої Азії та України, а в 1915–1917 рр. був підпоручиком у царській армії. 1919 р. його призвали до лав Війська Польського, де він служив у званні підпоручика до завершення війни з більшовиками.

На початку Другої світової війни брати Ольгерда Казімєж та Іван мешкали в Олиці й займалися торгівлею. Брати Станіслав та Броніслав проживали у Гдині й також займалися торгівлею. Брат Владислав працював фотографом, він мешкав у Свердловську на вулиці Луначарського, 240.

У Рівному Ольгерд Вірпша мав кілька магазинів і проживав на вулиці Круча, 11 із дружиною Валентиною Вікентіївною (1901 р. н.) та дітьми: Зигмунтом (1928 р. н.), Юрієм (1931 р. н.) та Оленою (1933 р. н.).

3 квітня 1940 р. Ольгерда Вірпшу арештував 3-й відділ УДБ УНКВС у Рівненській області й доправив до в’язниці в Рівному. Під час арешту в нього вилучили золоті прикраси та гроші на загальну суму 501 злотий 50 грошів, а також 4 царських рублі та 95 копійок сріблом.

На першому допиті, що відбувся 5 квітня 1940 р., Ольгерд Вірпша зізнався в тому, що є учасником Союзу збройної боротьби, куди його завербував Казімєж Язвінський у першій половині лютого 1940 р. Вербування відбулося на квартирі Казімєжа Язвінського, де той, знаючи Ольгерда Вірпша як патріота, повідомив, що в місті діє підпільна польська організація, і запропонував очолити один із її відділів та стати заступником Єжи Крюгера. І тут маємо певні розбіжності у свідченнях в’язнів. Попри те, що сам Казімєж Язвінський та інші учасники рівненського осередку СЗБ називали його керівником обводу, що діяв у Рівному, Ольгерд Вірпша зазначав, що Казімєж Язвінський керував не обводом, а округом, до якого входила територія від Кременця до Сарн. А організацію, що охоплювала місто Рівне, очолював Єжи Крюгер.

Виконуючи завдання Крюгера, Ольгерд Вірпша мав зібрати відомості про дислокацію частин Червоної армії та всі склади продуктів, обмундирування, зброї і боєприпасів, що знаходилися на території Рівного, а також у Кременці, Дубні, Луцьку та Сарнах. Окрім цього, Ольгерд Вірпша мав підібрати п’ятірку надійних осіб.

Від в’язня слідчий слідчастини ГУДБ НКВС СРСР, лейтенант держбезпеки Полухін намагався дізнатися дані про інших учасників організації. Проте той стверджував, що нікого, крім Казімєжа Язвінського та Єжи Крюгера, не знав.

Погоджуючись із висунутим обвинуваченням, на допиті 10 квітня 1940 р. Ольгерд Вірпша зазначив, що не був активним учасником підпілля й так і не виконав завдання, поставлені Єжи Крюгером.

Через півроку, 20 вересня 1940 р., на очній ставці з Казімєжом Язвінським Ольгерд Вірпша майже дослівно повторив свідчення, надані на початку квітня 1940 р., які підтвердив Казімєж Язвінський.

В обвинувальному висновку, датованому 1 жовтня 1940 р., зазначено: «Вірпша Ольгерд Домінікович (…) звинувачується в тому, що (…) входив до складу керівництва організації в місті Рівному, тобто у злочинах, передбачених ст. 54-2, 54-11 КК УРСР».

Вироком Рівненського обласного суду, виїзне засідання якого відбулося 22–23 листопада у Дубні, за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР Ольгерда Вірпшу засуджено до 10 років виправно-трудових таборів з обмеженням у громадянських правах на три роки та конфіскацією майна.

6 грудня 1940 р. засуджений звернувся до Верховного суду УРСР із касаційною скаргою наступного змісту (подаємо без змін мовою оригіналу): «Приговором Ровенского облсуда от 22–23/ХI 40 года я признан виновным и осужден по ст. ст. 54–2, 54–11 УК к 10 годам лишения свободы. Считаю приговор суда для меня слишком суровым. Я признал себя виновным в том, что хотя формально и не был членом к[онтр]/р[еволюционной] организации, но знал о ее существовании и не куда об этом не заявлял, а наоборот раздумывал следует ли мне вступить в таковую и этим самым я фактически поддерживал к[онтр]/р[еволюционную] организацию. Все эти мои действия были вызваны моим воспитанием за 20 лет существования бывш. Польши как польского патриота. В данный момент я понял какую непростительную глупость я сделал идя на это тяжкое преступление я совершил перед Советским государством, и посему прошу Верховный суд учесть степень моего преступления и снизить мне меру наказания до минимальных размеров».

Ухвалою Кримінальної колегії Верховного суду УРСР від 7 березня 1941 р. вирок суду залишено без змін.

В архівно-слідчій справі, яка стала джерелом написання цього нарису, зберігся документ із грифом «Цілком таємно», надісланий 30 червня 1950 р. начальнику 7-го відділу управління МДБ Рівненської області, майору Гусєву, а згодом і в управління МДБ Бобруйської області, такого змісту (подаємо без змін мовою оригіналу): «В период Отечественной войны с немецко-фашистскими захватчиками, Советскими войсками на территории Германии в числе других трофейных документов, были захвачены архивные документы органов МГБ, по которым проходит Вирбша Ольгерд Доминикович. Просим установить на жительстве в гор. Ровно Вирбша и сообщить какими Вы на него располагаете (…) материалами, так как не исключена возможность что Вирбша в период Отечественной войны проживал на временно оккупированной немцами территории по месту прежнего своего жительства и мог использоваться немецкими разведорганами». Однак працівникам УМДБ у Рівненській області та Бобруйській областях (нагадаємо, що Вірпша був уродженцем Бобруйська) так і не вдалося встановити місцезнаходження Ольгерда Вірпші.

Заключенням прокуратури Рівненської області від 30 грудня 1993 р. на Ольгерда Вірпшу поширюється дія ст. 1 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Шукаючи інформацію про подальшу долю Ольгерда Вірпші, ми натрапили на сайт Зигмунта Вірпші, уродженця Рівного (1928 р. н.), надзвичайного професора Технологічно-гуманітарного університету імені Казімєжа Пуласького (колишні назви цього навчального закладу: Вища школа інженерів, Радомська політехніка та ін.). У відповідь на наш мейл Зигмунт Вірпша підтвердив, що є сином героя нашої публікації. Від нього ми довідалися про те, що Ольгерда Вірпшу звільнили з радянських таборів після підписання угоди Сікорський-Майський. Він був солдатом Армії Андерса. Після війни потрапив до Великої Британії. Його дружину з дітьми депортували до Казахстану. До Польщі вони повернулися в 1946 р. Жили у Вроцлаві. У 1947 р. до них приєднався Ольгерд Вірпша. Він працював на мʼясопереробному заводі. Помер у 1961 р.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СПОГАДИ ЗИГМУНТА ВІРПШІ ПРО ВОЛИНЬ, СИБІР ТА КАЗАХСТАН. ЧАСТИНА 1: ВОЛИНЬ

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.