Поляки ніколи не погоджувалися на те, щоб інші вирішували їхню долю. Про таку позицію свідчить Січневе повстання – героїчна партизанська війна проти російських окупантів у ХІХ ст.

Увечері в четвер, 4 серпня 1864 р., костели у Старому місті Варшави тріщали по швах. День не був святковим, тож пильна царська поліція здогадувалася, що стало причиною такого великого скупчення вірян у храмах. Серед мешканців міста поширилася звістка, що наступного дня відбудеться страта членів польського Національного уряду за вироком російського суду.

«Вони незворушно піднялися на ешафот і з досконалим […] самоконтролем віддалися своїй долі», – повідомляло видання «New York Times». Хоч в Америці тривала громадянська війна, у серпні газета двічі знайшла місце на своїх шпальтах, щоб розповісти читачам про «останній акт у трагедії польського повстання».

Жити, як вільні люди

Середина ХІХ ст. – це час, коли Захід уже пройшов першу фазу промислової революції й далі розвивався. 1859 р. починається будівництво Суецького каналу, який радикально скоротить шлях із Європи до Індії та Далекого Сходу. Через рік Етьєн Ленуар запатентує у Франції свій двигун внутрішнього згоряння. У 1861 р. телеграф з’єднає східне узбережжя Америки із західним.

До Польщі, відсутньої на мапі тогочасного світу, прогрес приходить із великим запізненням. Із кінця XVIII ст. країна була поділена між трьома могутніми державами: Пруссією, Росією та Австрією. З погляду Берліна, Санкт-Петербурга й особливо Відня польські землі розташовані на периферії і до них ставляться зневажливо. Але це не єдина проблема. Поляки не можуть жити, як вільні люди. Їм доводиться боронитися від германізації та русифікації, а всі повстання за незалежність жорстоко придушуються.

«Ніяких мрій!» – проголосив новий російський цар Олександр ІІ під час візиту до Варшави в 1856 р. У Польському королівстві (так під російським пануванням називали частину польських земель, яка була спочатку автономною) селяни все ще не могли дочекатися розкріпачення. Патріотичні маніфестації у Варшаві закінчилися розстрілом беззахисного натовпу та введенням воєнного стану. Чашу гіркоти переповнив новий військовий призов, що мав охопити осіб, яких підозрювали в конспіраційній діяльності. Новобранців чекали 15 років служби в царській армії в жахливих умовах, часто за тисячі кілометрів від дому. Багато хто вважав за краще боротися, ніж миритися з такою долею.

Тимчасовий національний уряд закликав поляків «на поле останнього бою» за волю і незалежність. Водночас він оголосив про надання селянам землі та підкреслив, що всі, «без огляду на віру і походження», є «вільними та рівними громадянами країни». Це був великий крок у розбудові сучасної нації.

Самотня боротьба

Але на незалежність полякам довелося чекати ще понад пів століття. Січневе повстання із самого початку було битвою Давида з Голіафом. Російська армія зазнала, звичайно, ганебної поразки в Кримській війні (1853–1856 рр.). Проте там турків підтримували по-сучасному оснащені армії західних країн: Великої Британії, Франції та Сардинського королівства. Натомість поляки мусили воювати самі.

«Протягом якогось часу війна за участю Франції та, можливо, Австрії проти Росії, здавалося, висіла в повітрі…» – пише відомий історик Анджей Новак.

Зате підтримку отримала Росія. Альвенслебенська конвенція, укладена 8 лютого 1863 р. у Петербурзі, передбачала російсько-прусську співпрацю в придушенні Січневого повстання. Австрія, спочатку байдужа до повстання, у лютому 1864 р. оголосила стан облоги в Галичині (так у Відні називали відібрані в Речі Посполитої землі) і приєдналася до репресій проти польських борців за незалежність. Можна сказати, що три держави-загарбниці знову об’єдналися проти польської справи.

Хтось запитає, чому, попри це, повстанці воювали майже два роки, провели понад тисячу боїв і сутичок із російською армією, сили якої переважали. З тих самих причин, із яких багато разів раніше і пізніше поляки вирішували взяти до рук зброю, коли інші хотіли їх приборкати. Через незгоду з поневоленням і для збереження честі та особистої гідності. Так уже було у XVIII ст., коли ослаблена Річ Посполита намагалася вирватися з-під російської опіки. Так було протягом усього XIX ст., коли Польща боролася за повернення на карту світу. А також у ХХ ст., коли вона стала жертвою двох тоталітарних режимів: німецького нацизму та радянського комунізму. Свободу, яку ми маємо сьогодні, здобуло лише покоління «Солідарності» – великого суспільного руху, який народився на хвилі страйків у серпні 1980 р.

Довоєнна незалежна Польща (1918–1939 рр.) із великою повагою ставилася до ветеранів Січневого повстання – людей, які ефективно надихали наступні покоління на боротьбу за свободу. Сьогодні, через 160 років, ми зобов’язані ставитися до них із такою ж повагою.

Кароль Навроцький,
директор Інституту національної пам’яті Польщі

Джерело: dlapolonii.pl

Проєкт «Для полонії» фінансує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія і поляки за кордоном 2022 р.» Публікація відображає лише погляди автора та не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.