Юзеф Качмарчик був поліціянтом у Лодзі, а згодом у Ковелі, Рівному та Дядьковичах Рівненського повіту, де його застала Друга світова війна. У жовтні 1939 р. він потрапив до в’язниці НКВС у Рівному. Далі його чекали допити в Рівному та Києві, а потім заслання в Узбекистані.
Юзеф Качмарчик народився 25 січня 1895 р. в Грембоціні (нині Мєховський повіт Малопольського воєводства). Згідно з кримінальною справою, на основі якої написано цей текст, його батько Казімеж займався сільським господарством. Родина мешкала у власному будинку, мала 2 га землі, коня, корову та сільськогосподарський інвентар.
Відомо, що на початку Другої світової війни в Грембоціні мешкали мати Юзефа Катажина (60 років; тут і далі вік родичів подано станом на грудень 1939 р.), його сестри Марія (28 років), Анна (22 роки) та брат Ян (32 роки). У Сосновці жила сестра Емілія (25 років).
Качмарчик закінчив три класи сільської школи. В 1921 р. він вступив на службу в польську поліцію. Спочатку служив у Лодзі, згодом у Ковелі. В 1929 р. закінчив курси поліціянтів у Жирардові.
Після одруження Юзеф Качмарчик жив із дружиною Марією Томашівною (35 років). Подружжя виховувало двох дітей: доньку Станіславу (12 років) та сина Тадеуша (10 років). Відомо, що станом на 1939 р. Марія мешкала з дітьми в Рівному на вул. Дубенській, 39.
3 жовтня 1939 р. Юзефа Качмарчика арештував Рівненський повітовий відділ НКВС.
На першому допиті, який відбувся 18 грудня 1939 р. у рівненській в’язниці, слідчий поставив кілька традиційних для таких справ запитань: про стаж роботи в поліції, виконувані функції, наявні нагороди та відомих арештанту колег. На запитання про представників таємної поліції Юзеф назвав два прізвища: Пісарський і Субуткевич. На тому ж допиті він визнав себе винним у тому, «що перебуваючи на службі в польській поліції, впродовж 18 років проводив боротьбу з революційним рухом у Польщі».
Наступний допит відбувся 8 січня 1941 р. Із нього дізнаємося деякі подробиці з життя Юзефа Качмарчика. За його словами, з 1908 р., після завершення навчання в школі, він працював на господарстві свого батька. Коли розпочалася Перша світова війна і Грембоцін, який до того перебував у складі Російської імперії, зайняли австро-німецькі війська, його вивезли до Угорщини, де він працював на цукровому заводі. З протоколу допиту не зрозуміло, хто саме й чому вивіз його в цю країну.
1921 р. герой тексту повернувся до родини. На той час його батько вже помер. Невдовзі після повернення Юзеф Качмарчик влаштувався на службу до поліції. Після завершення навчання на курсах поліціянтів він отримав призначення в Рівне. Відомо, що останнім місцем його служби був постерунок поліції в Дядьковичах Рівненського повіту. Поліціянта нагородили медаллю за 10-літню службу.
Зі слів Юзефа Качмарчика, зафіксованих у протоколі допиту, його функції полягали в регулюванні доріг, етапуванні арештованих і стеженні за чистотою в громадських місцях. Такі завдання не вимагали наявності конфідентів й інформаторів, тому Юзеф не мав їх у підпорядкуванні. На запитання слідчого про арешти комуністів він відповів, що охороняв двох комуністів, арештованих у Грушвиці Рівненського повіту. Очевидно, цей допит не був легким для в’язня: він розпочався о 10:40 і завершився о 16:00.
В архівно-слідчій справі Качмарчика зберігається протокол допиту Юзефа Голембьовського від 23 січня 1941 р. Він згадує Юзефа Качмарчика як свого колегу, з яким разом служив в 1925–1927 рр. у рівненській поліції.
27 січня 1941 р. слідство у справі Юзефа Качмарчика було завершено, справу передано на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. На той час він перебував у в’язниці № 1 Києва. Згідно з постановою цього позасудового органу від 21 травня 1941 р., його заслали на п’ять років в Узбецьку РСР.
Юзефа Качмарчика реабілітували заключенням Рівненської обласної прокуратури від 17 квітня 1989 р. Подальша доля героя цього тексту та його родини нам не відома.
Тетяна Самсонюк
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» кандидатка історичних наук Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
