Однією з груп, на яку по-особливому полювали енкаведисти, були діячі польських політичних партій. Романа Мульсона, про якого йдеться в цьому нарисі, звинуватили у членстві в одній із них.

Совєтський Союз був однопартійною тоталітарною системою, тому на щойно окупованих землях нова влада звертала особливо пильну увагу на членів різних політичних рухів. Під підозру автоматично підпадали навіть симпатики комунізму, а що вже говорити про прихильників правих партій.

20 березня 1940 р. оперуповноважений УГБ Сенкевичівського районного відділення НКВД Кісельов арештував жителя села Скірче тодішнього Сенкевичівського району Волинської області, поляка Романа Мульсона.

Як зафіксовано у стандартній анкеті арештованого, Роман Зигмундович Мульсон народився в 1920 р. у селі Бжезіце поблизу Любліна. До складу його сім’ї входили батько Зигмунд Мульсон, 1888 р. н., селянин, мати Катажина Шкода, 1894 р. н., сестра Вацлава, 1912 р. н., і брат Тадеуш, 1926 р. н. Усі вони проживали в селі Скірче, за майновим станом були селянами-середняками.

Роман Мульсон, який закінчив п’ять класів, теж був рільником. Як записано в документі, який міститься у справі, сім’я Мульсонів мала 5 га землі, дві корови та коня. На момент арешту Роман Мульсон жив разом із батьками.

Причиною для арешту стало те, що з 1938 р. він був членом партії націоналістичного спрямування «Стронніцтво народове».

Наступного дня затриманого допитав оперуповноважений УГБ Сенкевичівського районного відділення НКВД Ткаченко. У протоколі зафіксовано годину початку допиту – 23:20.

Арештований засвідчив, що осередок партії «Стронніцтво народове» існує в Скірчі з 1937 р., а сам він є її членом із квітня 1938 р. За його словами, він вступив до партії «за пропозицією капітана Стухлого Казімежа, який систематично приїжджав у село Скірче з міста Луцька для проведення відповідної роботи з членами організації». Здається, що зробив помилку або Мульсон, або слідчий, адже, найімовірніше, тут ідеться про луцького діяча «Стронніцтва народового», капітана Францішека Стухли-Орлеанського, героя одного з наших попередніх нарисів.

Основними завданнями партії, як записано у протоколі допиту, були «боротьба за єдину польську державу», «боротьба проти Комуністичної партії Західної України», «нацьковування поляків на українців і євреїв з тією метою, щоб вони, українці та євреї, самі звільнили зайняту ними територію в колишній Польщі, а на їхнє місце поселити поляків».

На наступних п’яти сторінках протоколу зафіксовано імена та прізвища членів «Стронніцтва народового», жителів Скірча та поблизьких колоній. Усього їх 22. До правління належали Павло Антонович Родзевич, власник магазину, керівник осередка, після приходу совєтської влади зник із села; Фелікс Карлович Зибура, 30 років, столяр, заступник голови; Адам Карлович Зибура, 33 роки, касир організації. Членами були Казимир Карлович Зибура, 1920 р. н.; Іван Антонович Родзевич, 1918 р. н.; Мар’ян Антонович Родзевич, 1919 р. н.; Олександр Островський із колонії Калинівка; його сини Ян і Едвард, 1919 р. н.; Станіслав Нарцисович Краєвський, 1922 р. н.; Станіслав Леонтійович Рихляк, 1893 р. н.; його син Вацлав, 1921 р. н.; Евгеніуш Стробель із колонії Ступник; Гжегож Кісель із колонії Ступник; його син Станіслав, 1920 р. н.; Станіслав Матушек із колонії Ступник; його син Володимир (можливо, Владислав), 1919 р. н., після приходу совєтської влади зник із села; Станіслав Хмель із колонії Ступник; Ян Янович Крупинський із колонії Калинівка; Юзеф Матеушович Яцняцький, 1920 р. н., виселений у віддалені райони СССР як осадник; Валерій Леонтійович Лозовський, 1902 р. н.; Станіслав Стефанович Козьол, 1918 р. н.

Затриманий засвідчив: «Я особисто як член вказаної організації жодних завдань від організації не отримував, а проводив роботу разом із членами організації, виконуючи завдання, які стояли перед нашою організацією».

Останнє засідання, за словами Романа Мульсона, вони провели в серпні 1939 р. у будинку Павла Родзевича, там говорили «про підготовку своїх сил до боротьби за єдину польську державу».

Слідство з’ясувало, що з 25 грудня 1939 р. до 10 січня 1940 р. арештований переховувався у свого дядька Ігнація Мульсона в селі Конюхи Локачинського району. Причиною переховування стали слова Володимира Матушека, якого у грудні 1939 р. викликали на допит у НКВД. Повернувшись, він повідомив, що совєтська влада збирається арештовувати членів «Стронніцтва народового». Тоді Роман Мульсон подався до дядька. Коли за деякий час він потайки провідав батьків, ті сказали, що нікого не затримують, тож Роман вирішив залишитися вдома у Скірчі.

Згодом слідчий використав це як доказ провини: мовляв, навіщо ховатися людині, за якою немає жодного злочину?

Допит закінчився 22 березня о 2:45. Під кожною відповіддю у протоколі заарештований поставив свій підпис.

Наступний допит відбувся 26 березня. На ньому слідчий Ткаченко поставив єдине запитання: чи визнає Роман Мульсон себе винним? Відповідь зафіксовано у протоколі: «У висунутому проти мене звинуваченні за ст. 54–2–11 Кримінального кодексу УССР я повністю визнаю себе винним. Я дійсно є членом польської націоналістичної контрреволюційної організації «Стронніцтво народове», завданням якої було вести боротьбу за єдину польську державу, а тому наша організація ставила перед собою завдання нацьковувати поляків на українців та євреїв, вести боротьбу з Комуністичною партією в Західній Україні».

На цьому попереднє слідство було завершено, арештованого помістили в Луцьку в’язницю.

У справі збереглися три протоколи допиту свідків.

21 березня слідчий Ткаченко допитав свідка Єфраїма Давидовича Сігала. Той сказав, що його односельчани Роман Мульсон і Станіслав Козьол є «антисовєтськими особистостями» і що вони є активними учасниками польської націоналістичної організації «Стронніцтво народове», яка існує в селі Скірче з 1937 р. Покази його слово у слово, у тих же формулюваннях, повторюють покази Мульсона. Цей свідок назвав 17 членів «Стронніцтва народового» зі Скірча та навколишніх колоній.

Того ж таки 21 березня допитали жителя Скірча Калістрата Миколайовича Сегета. Порівнюючи протокол його допиту з протоколом допиту Сігала, впадає в око разюча, просто таки дослівна подібність. Ті ж самі «антисовєтські особистості», слово у слово покази Мульсона про боротьбу за єдину польську державу, нацьковування і т. д. Свідок перерахував 15 членів «Стронніцтва народового».

Протокол допиту 21 березня свідка Тимофія Леонтійовича Москалюка теж мало чим відрізняється. У ньому наведено імена 19 членів партії.

Список осіб, яких назвали під час слідства членами «Стронніцтва народового»

Подібність показів та обізнаність свідків у внутрішній структурі скірчанського відділку «Стронніцтва народового» мимоволі наводять на підозри, що Ткаченко вміло диригував слідством. Усі протоколи допиту свідків датовано 21 березня, а зафіксована у протоколі допиту Мульсона година не залишає сумнівів, що всі потрібні дані слідчий мав ще до розмови з арештованим.

Слідчий Ткаченко невдовзі склав обвинувальний висновок: «Роман Мульсон, залучений у вищеназвану контрреволюційну організацію [«Стронніцтво народове»] капітаном польської армії Стухло у квітні місяці 1938 р., активно вів контрреволюційну роботу, беручи активну участь у боротьбі за єдність польської держави, розпалюючи національну ворожнечу, нацьковуючи поляків на українців і євреїв, поряд із цим вів контрреволюційну роботу проти Комуністичної партії в Західній Україні. Допитаний по справі Роман Мульсон у висунутому проти нього звинуваченні визнав себе повністю винним, окрім того, його вина достатньо доведена показами свідків Сігала, Сегета та Москалюка».

Заступник начальника управління НКВД у Волинській області, капітан держбезпеки Сініцин та заступник обласного прокурора у спеціальних справах Макаренко в червні 1940 р. затвердили обвинувальний висновок і передали справу на розгляд Особливої колегії при НКВД СССР.

Доки тривало слідство, сім’ю Романа Мульсона, як вказано в довідці у справі від 10 червня 1940 р., вислали, а майно продали. На сторінці https://wolynskie.pl/ є інформація, що Мульсонів, за винятком Вацлави, ще у квітні вивезли до Північного Казахстану. У 1943 р. батька сім’ї Зигмунда Мульсона взяли під варту працівники НКВД, після арешту слід по ньому зник. Після закінчення Другої світової війни Мульсони перебралися до Щитна в Польщі.

Згідно з випискою із протоколу № 35 від 29 березня 1941 р., Романа Мульсона помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін від 20 березня 1940 р.

Виписка з протоколу з вироком Роману Мульсону

Покарання ув’язнений відбував у таборах Башкирської АССР. Ми з’ясували, що Роману Мульсону вдалося вибратися із Совєтського Союзу з Армією Андерса. Герой нашого нарису брав участь у боях в Італії у складі 3-го батальйону 3-ї дивізії Карпатських стрільців, був нагороджений Хрестом Монте-Кассіно, отримав відзнаку № 9070. Після закінчення Другої світової війни Роман Мульсон повернувся до Польщі. Його подальша доля нам не відома.

Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Романа Мульсона реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх

На головному фото: Довідка про вивезення сім’ї Мульсонів із Сенкевичівського району