У битві під Монте-Кассіно, 80-ту річницю якої відзначають у 2024 р., у складі армії Андерса брали участь уродженці та жителі Волині. Про лучанина Мечислава Зембалю, похованого на військовому кладовищі в Монте-Кассіно в Італії, розповів син його рідної сестри Ірени Войцех Гарстка.

Історики вважають битву під Монте-Кассіно найзначнішою й найкровопролитнішою військовою операцією Армії Андерса у Другій світовій війні. Загалом на польському цвинтарі біля однойменного бенедиктинського абатства, яке в травні 1944 р. штурмом узяли війська союзників, поховано 1702 воїнів 2-го корпусу Польських збройних сил. Саме вони виконали найважчу частину операції. Героїзм, виявлений польськими солдатами на схилах гори Монте-Кассіно, – предмет національної гордості польського народу.

Спочивають на цьому кладовищі й останки Мечислава Зембалі, жителя Луцька. Біографією свого родича та знімками із сімейного архіву поділився з редакцією «Волинського монітора» Войцех Гарстка із Зеленої Гури, син Ірени Зембалі, сестри Мечислава.

Мечислав Зембаля народився 30 вересня в 1920 р. у Білостоці в сім’ї Войцеха Зембалі та Гелени Прозоровської.

Батько Мечислава Войцех Зембаля походив із селянської сім’ї Яна та Ядвіги Зембалів. Народився 18 квітня 1891 р. у селі Поляновіце Мєхувського повіту (нині Малопольське воєводство). Він був професійним військовим, мав чин сержанта.

Сержант Війська Польського Войцех Зембаля, батько Мечислава

Мати Гелена Прозоровська (народилася 17 грудня 1900 р., за іншими даними – 1893 р.) походила з луцької робітничої сім’ї Клеменса Прозоровського та Александри Марцінковської. За словами Войцеха Гарстки, в міжвоєнний період Клеменс Прозоровський був возним суду в Луцьку. До речі, батько Клеменса Юліан Костянтинович Прозоровський був одружений двічі. Він започаткував ще одну лінію Прозоровських, яка живе в Луцьку досі. Праправнук Юліана Сергій Прозоровський – віцеголова громадської організації «Волинський клуб автомобільний».

Клеменс Прозоровський, дід Мечислава

Войцех Зембаля та Гелена Прозоровська 9 травня 1920 р. взяли шлюб у луцькому кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла. За деякий час Войцеху Зембалі за участь у польсько-більшовицькій війні влада надала земельну ділянку на Волині, у селі Бистричі Людвипільської гміни Костопільського повіту (зараз Рівненський район).

Окрім старшого сина Мечислава, у подружжя народилося шість дочок: Галина (1922 р. н.), Вєслава (1923 р. н.), Ірена (1925 р. н.), Ядвіга (1927 р. н.), Мирослава (1930 р. н.) і Данута (1933 р. н.). Останні три дочки прийшли на світ у Луцьку, дві старших – у Бистриці, Мечислав – у Білостоку, а Ірена – в Гродні. Ці роки народження зафіксовано в базі даних польських спецпереселенців в Архангельській області, вони дещо різняться від даних, які фігурують у відтворених у судовому порядку польських документах. За словами ж Войцеха Гарстки, Ірена Зембаля народилася 20 червня 1927 р., а померла 9 квітня 2009 р. у віці 82 р., похована в Зеленій Гурі.

Акт надання земельної ділянки

Село Бистричі, в якому деякий час проживали Зембалі, розташоване на лівому березі річки Случ. Матір Войцеха Ірена згадувала, як вона, посадивши собі на плечі молодшу сестру Ядвігу, перепливла швидку й небезпечну річку, а потім добряче отримала від Мечислава на горіхи. Ще їй запам’яталося, що старший брат дуже любив читати.

Можемо припустити, що Зембалі, крім будинку в Бистричах, мали житло в Луцьку, адже останніх троє дітей народилися в столиці Волинського воєводства. Саме тут Зембалів застав початок Другої світової війни.

Коли Волинь опинилася під совєтським чоботом, Войцеха Зембалю як військового осадника вислали на спецпоселення в посьолок Тєсовая Сольвичегодського району Архангельської області. Як свідчить база даних польських спецпереселнеців, він, дружина і дочки Данута, Ірена, Мірослава та Ядвіга прибули туди 25 лютого 1940 р. Войцех Гарстка згадує, як у сім’ї розповідали про важку дорогу, вагони для худоби й морози. Натомість старші дочки Вєслава та Галина прибули в Тєсовую практично через рік, 24 січня 1941 р. Можемо припустити, що вони, як і син Мечислав, на момент затримання були не з сім’єю або десь переховувалися.

Мечислава Зембалю совєти арештували 27 липня 1940 р. Спочатку його утримували в Луцькій тюрмі, потім були в’язниці в Києві, Харкові та Старобільську. Звідти Мечислава Зембалю відправили в табори Норильлагу, до Красноярського краю. Там, як свідчить мікрофільм із колекцій Архіву нових актів, Мечислав виконував «земляні роботи».

Мікрофільм із колекцій Архіву нових актів

У вересні 1941 р. Мечислава Зембалю амністували. Так само під амністію на основі указу Президії Верховної Ради СССР від 12 серпня 1941 р. потрапили й інші члени сім’ї Зембалів, які перебували на засланні в Архангельській області.

Чоловіки-поляки, розкидані по таборах і висилках, потягнулися на збірні пункти Армії Андерса. Такі пункти спочатку містилися в Тоцькому, Бузулуку, Татіщевому та Чкалові, а в лютому 1942 р. їх перемістили до Середньої Азії. У місті Янгіюль поблизу Ташкента розмістилися штаб і командування Польської армії в СССР, тож Войцех і Мечислав Зембалі вирушили в Узбекистан.

Воднораз із солдатами на південь добиралися десятки тисяч цивільних поляків, жінок і дітей, плекаючи надію вибратися з нелюдської держави. Генералові Андерсу вдалося організувати їхню евакуацію через порт Красноводськ на Каспійському морі до Пехлеві в Ірані. Вирушили в Узбекистан і Гелена Зембаля з дочками. Зі всіма, крім Ядвіги, яку, за сімейними переказами, забрала з собою в Чехословаччину знайома сім’ї, «тітка Дамашкова». Насправді вона не була ніякою тіткою, найімовірніше, чеська сім’я Дамашків просто хотіла допомогти дівчині.

На одній зі станцій (назва місцевості втрачена) дорогою до збірного пункту Войцеха Зембалю затримали енкаведисти. Вони забрали його у відділок і протримали там три дні, потім відпустили. На залізничному вокзалі Войцеху стало погано, він попросив залізничника зробити йому чай. Доки вода закипіла, чоловік уже помер. «Припускаємо, що зупинилося серце. В тій місцевості його і поховали», – говорить Войцех Гарстка.

Мечислав Зембаля пройшов навчання. Навесні 1942 р. його зарахували до складу 3-го полку легкої артилерії 3-ї дивізії Карпатських стрільців. Спочатку польські військові перебували в Палестині, а наприкінці 1942 р. перейшли до Іраку.

В Іраку. Мечислав Зембаля перший справа

На переломі 1943–1944 рр. 2-й Польський корпус переїхав до Італії. Його підпорядкували командуванню союзної 21-ї групи армій. Поляки брали участь у прориві так званої лінії Густава, однієї з ключових позицій якої було, зокрема, Монте-Кассіно.

Але каноніру Мечиславу Зембалі не судилося взяти участь у штурмі Монте-Кассіно, адже він загинув 6 квітня 1944 р. поблизу містечка Ізернія. Як розповіли товариші по зброї, Мечислава послали по амуніцію. Коли він повертався на позиції, то поряд із ним розірвався ворожий снаряд. Мечислав отримав смертельне поранення і помер через кілька годин. Тіло воїна поховали на Британському військовому цвинтарі поблизу Ізернії. Пізніше, після ексгумації, останки перенесли на цвинтар у Монте-Кассіно.

Повідомлення про смерть Мечислава Зембалі

Могила Мечислава Зембалі на цвинтарі в Монте-Кассіно

Жінкам із сім’ї Зембалів не вдалося евакуюватися із СССР. Після того, як німців потіснили на захід, Гелена Зембаля з дочками повернулися до Луцька, де весь час залишався Клеменс Прозоровський, її батько. В липні 1945 р. всі Зембалі репатріювалися, за винятком Клеменса, який бажав залишитися в Луцьку, та Галини, яка добиралася до Польщі сама. Ядвіга, яка закінчила в Чехословаччині школу медсестер, згодом теж переїхала до Польщі, хоч мала проблеми з відновленням громадянства.

Гелена Прозоровська, матір Мечислава

Речі, які залишилися по смерті Мечислава Зембалі, помістили в депозиторій. Після закінчення Другої світової війни вони опинилися у Великобританії. В 1948 р. Гелена Прозоровська змогла отримати речі свого сина. Ось яким був нехитрий солдатський скарб: жовтий шкіряний гаманець, календар солдата на 1944 р., набір сувенірних листівок, блокнот, вісім монет, 32 поштових марки, фотографії. Як реліквію в сім’ї зберігають іконку Божої Матері з Дитятком, яку солдат Мечислав Зембаля носив при собі.

Перелік речей Мечислава Зембалі, які зберігалися в депозиторії

Іконка, яка належала Мечиславу

Анатолій Оліх

Фото та документи надав Войцех Гарстка

На головному фото: Мечислав Зембаля в Сирії