6 листопада 1939 р. уповноважений чекістської дільниці № 2 в Ковелі Коцюбенко арештував колишнього працівника магістрату Олександра Вишемирського.

У постанові на арешт вказано, що він, «будучи учасником білогвардійської організації на території колишньої Польщі, вів контрреволюційну та антисовєтську роботу, а також входив до складу польської фашистської організації ОЗН».

Постанова про арешт Олександра Вишемирського

З анкети арештованого довідуємося, що Олександр Антонович Вишемирський народився в 1892 р. у Петербурзі (Росія). Його батьки походили із селян, які переселилися до столиці Російської імперії. Тато Антон Вишемирський був машиністом на Путилівському заводі, помер у 1933 р. 70-річна мати (вік родичів тут і далі подано станом на листопад 1939 р.) Єлизавета Траберг, швейцарка за національністю, на момент арешту проживала в Петербурзі, тоді перейменованому на Ленінград. Там же залишилися брати Михаїл, Павло та Альберт. Усі вони теж працювали на Путилівському заводі.

Олександр отримав середню освіту, після чого закінчив комерційне училище в Кінгісеппі неподалік Петербурга. До 1917 р. працював розмітником на Путилівському заводі. Не належав до жодної політичної партії. У війську, за його словами, не служив. На момент затримання працював землеміром-техніком у Ковельському магістраті. Проживав у Ковелі на вулиці Монопольовій, 69. Був одружений із 34-річною росіянкою Ольгою Матусевич. У подружжя був 10-річний син Леопольд.

Перший протокол допиту у справі Вишемирського датовано 19 грудня. Початок допиту – 12:10. На ньому арештований розповів, що в 1919 р., коли в Петербурзі було дуже сутужно з харчами, він із сім’єю перебрався в Ямбург, де вони мали близько 3 га землі, що допомагало їм вижити. За якийсь час у містечко увійшли білогвардійці та спалили багато будівель, зокрема й майно Вишемирських. Олександр пробув два місяці в Естонії, а потім переїхав у Польщу. До 1923 р. жив у тодішньому Ломжинському воєводстві, після чого перебрався до Ковеля.

Уже на цьому етапі слідчий звинуватив Вишемирського в неправдивості показів. Він сказав, що нібито Олександр служив в армії Юденича в чині поручника, про що є покази свідка Едварда Марціняка. Останній також стверджував, що Вишемирський – «ревний ворог совєтської Росії і в Польщі вів антисовєтську роботу, входячи до складу контрреволюційної організації білогвардійців, і по суті був у Ковелі керівником цієї організації».

Олександр Вишемирський усе категорично заперечив. На цьому допит перервали, що й зафіксовано у протоколі. Допит закінчився 20 грудня о 0:35, тобто, як бачимо, він тривав 12 годин. Із того, що у трьохсторінковому протоколі зафіксовано не так уже й багато даних, можемо зробити висновок, що проходив він важко.

Наступні покази Вишемирський дав 19 березня. На цьому допиті він зазначив, що дійсно говорив Марціняку про свою службу в Білій армії, але вводив його в оману, «щоб уникнути переслідувань поліції і мати можливість отримати роботу». Натомість, як стверджував Олександр, він ніколи не належав до жодних організацій. На це слідчий навів покази ще одного свідка Миколая Бернацького про службу Вишемирського в армії Юденича і про членство в партії ОЗН (пол. Obóz Zjednoczenia Narodowego, укр. Табір національного єднання – політична організація, в яку входили так звані пілсудчики).

За показами Бернацького, Вишемирський «за своїми політичними переконаннями – польський націоналіст і ревний патріот Польщі. Перші роки був зв’язаний із білоемігрантськими колами, але десь у 1934–1935 рр. увійшов у довіру польських кіл і був членом польської націоналістичної організації ОЗН. Серед знайомих йому кіл усіляко оббріхував Совєтський Союз, вихваляючи панську Польщу як могутню державу у європейській політиці». Також Бернацький звинуватив Вишемирського в переслідуванні українських селян, нібито той «забороняв їм розмовляти рідною мовою і позбавляв їх праці».

Допитуваний сказав, що це не відповідає дійсності, і назвав двох колег із магістрату, Зигмунта Гродзінського і Вацлава Соколовського, які дійсно належали до ОЗН і могли підтвердити, що він не був членом цієї організації. На цьому допит припинили.

У квітні працівники НКВД допитали ще одного свідка Вацлава Соколовського. Той розповів, що вони разом із Вишемирським інколи разом пили пиво і що нібито той говорив про свою службу в царській армії, але жодних конкретних фактів не наводив. Також Соколовський сказав: «Наскільки мені відомо, Вишемирський в організації ОЗН не був, оскільки він уродженець Росії. Його вважали за національністю росіянином і він не мав такої довіри з боку міського управління, щоби бути членом ОЗН».

Свідок сказав, що не був близьким товаришем арештованого, й назвав прізвища його друзів, які мали би знати більше про Вишемирського. Одного із них, Генріха Круковського, енкаведисти допитали. За показами Круковського, Вишемирський був просто його підлеглим, про його службу в Білій армії він чув, але нічого конкретного сказати не міг. Так само він не підтвердив членства Вишемирського в ОЗН.

Попри те, що жодних чітких доказів службовці НКВД не здобули, вони завершили попереднє слідство і 18 квітня 1940 р. висунули Вишемирському обвинувальний вирок. Його звинуватили в тому, що, «перебуваючи на службі в Білій армії в чині офіцера, він вів активну боротьбу з частинами Червоної армії, в 1919 р. емігрував до Польщі і, працюючи землеміром міського управління Ковеля, проводив серед населення контрреволюційну агітацію й поширював наклепницькі чутки про СССР».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з випискою із протоколу № 143 від 25 жовтня 1940 р., Олександра Вишемирського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 6 листопада 1939 р.

Виписка з протоколу з вироком Олександру Вишемирському

Покарання Вишемирський відбував у Івдельлазі. 26 лютого 1942 р. його амністували, про що збереглася довідка, видана в Карагандинському виправно-трудовому таборі НКВД.

Довідка про амністію Олександра Вишемирського

Заключенням прокуратури Волинської області від 5 червня 1989 р. Олександра Вишемирського реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

Шукаючи дані про Олександра Вишемирського, ми знайшли інформацію про те, що 15 вересня 1937 р. НКВД розстріляло його брата Альберта Вишемирського, робітника колишнього Путилівського заводу, на той час заводу імені Кірова в Ленінграді.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх