10 квітня 2010 року о 8.41 год. за середньоєвропейським часом польський військовий літак потерпів катастрофу у Смоленську. У ній загинуло 96 осіб: Президент Республіки Польща Лех Качинський із дружиною, останній Президент у вигнанні Ришард Качоровський, заступники маршалів Сейму та Сенату, група парламентаріїв, керівники усіх видів Збройних сил РП, працівники канцелярії Президента, духовенство, представники міністерств, державних інституцій, ветеранських і суспільних організацій, супроводжуючі особи, які складали польську делегацію на урочистостях, пов’язаних із вшануванням 70-ої річниці Катинського злочину, а також екіпаж літака. Минає рік жахливої трагедії для поляків та усього світу.

Донині експерти та звичайні люди не можуть дійти до висновку, що насправді призвело до цієї жахливої катастрофи: помилка пілотів літака, накази когось із керівництва РП на Ту-154 чи російські працівники аеродрому. Спробуймо ще раз відшукати правду у польських медіях.

Як це було...

Згідно із планом польоту рейс мав тривати 75 хвилин. Політ проходив на висоті 10 тис. метрів зі швидкістю 800 км/год. Наблизившись до цілі мандрівки, російського військового аеродрому «Смоленськ-Сєвєрний», літак розпочав маневр зниження, після чого облетів летовище на висоті 500 метрів, щоб підійти на приземлення зі східного боку курсом 259 градуси. Кільканадцять хвилин до цього на аеродромі «Сєвєрний» трапилися два повітряні інциденти за участю польського літака Як-40 та російського Іл-76МД. Авіаційне керівництво літака на аеродромі «Смоленськ-Сєвєрний» здійснювали чотири офіцери Збройних сил Російської Федерації: полковник Ніколай Краснокутскій, підполковник Павєл Плюснін (керівник польотів), майор Віктор Риженко (керівник зони приземлення, оператор радара) і майор В.В. Любанцев (помічник керівника польотів). Безпосередньо перед катастрофою над аеродромі заліг шар густого сіруватого туману; вище ж небо було безхмарним і світило сонце. Видимість із кожною хвилиною погіршувалася, однак, незважаючи на густий туман, аеродром не був зачиненим.

Під час роботи групи керування польотами підполковник Плюснін прийняв рішення про направлення літака на запасне летовище у зв’язку із поганими атмосферними умовами, однак це рішення підполковника Плюсніна було відхилене полковником Краснокуцьким, котрий наказав знизити літак до 100 метрів, потім видав команду, що дозволяє іти на пробний підхід для приземлення.

Екіпаж виконав пробний підхід для приземлення до так званої висоти прийняття рішень. Дозволяючи екіпажу виконати третій поворот кругу навколо аеродрому, контролер поінформував, щоб на висоті рішення бути готовим до відходу на друге коло.

Із записів розмов екіпажу літака виникає, що на висоті 100 метрів перший пілот прийняв рішення про відхід на друге коло, а другий пілот це підтвердив, однак до маневру відходу на друге коло так і не дійшло, літак продовжував інтенсивно знижуватися. Російський міждержавний авіаційний комітет (МАК) списав такий розвиток подій на помилку екіпажу психологічного характеру.

Екіпаж збільшив тягу двигунів, щоб набрати висоту і протягом певного часу літак летів низько над землею, стинаючи на своїй трасі верхів’я дерев; перший контакт із деревами настав на відстані 1050 метрів від порогу стартової смуги і 40-45 метрів ліворуч від її осі.

Згідно остаточного рапорту Міждержавного авіаційного комітету (МАК) від 12 січня 2011 року, о 8.41 за польським часом, близько 60 метрів ліворуч від осі смуги, літак втратив частину лівого крила довжиною близько 6,5 метра у результаті зіткнення із березою із діаметром пенька 30-40 см і після наступних 5-6 секунд ударився у землю в вивернутому положенні. Це сталося о 8.41 год. за польським часом близько 350-500 метрів від порогу стартової смуги, 150 метрів ліворуч від її осі. Підполковник Плюснін свідчив перед російськими слідчими, що під час падіння літака почув легкий вибух і зробив кілька безрезультатних спроб викликати на зв’язок літак. У момент катастрофи літак розлетівся на тисячі частин різного розміру.

Можливі причини катастрофи

«Катастрофа урядового літака Ту-154 нагадує катастрофу літака CASA двома роками раніше», - вважає Томаш Хипкі, видавець «Крилатої Польщі» і секретар Національної ради польотів, перераховуючи схожі причини, – погода, підхід не в осі смуги, рішення про приземлення незважаючи на відсутність обладнання аеродрому спеціалізованими пристроями».

«Та катастрофа з точністю один до одного нагадує катастрофу у Мірославці, - вважає Хипкі. – Тоді говорилося, що стільки високопосадовців не повинні подорожувати одним літаком. Здається, ніхто не зробив висновки щодо навчання і процедур».

На думку Хипкі, «маючи таку делегацію на борту, пілот, отримавши інформацію про погані умови в Смоленську, повинен був повернутися до Варшави. – Хіба що Мінськ був би готовим на приземлення».

«Із рапорту МАК виникає, що військовий пілот летів стрімголов, незважаючи на правила безпеки, наражаючи життя пасажирів та своє власне, - підкреслює обурений пілот із 36-го Спеціалізованого полку транспортних польотів. – І нашому підрозділу приклеїться печатка божевільних. Арек (капітан Аркадіуш Протасюк, керівник екіпажу Ту-154) був найспокійнішою, найбільш виваженою людиною на світі. Ніколи не чинив усупереч процедурам». «Мали право пробувати підійти на приземлення, – додає один із офіцерів 36-го полку. – Знизитися на висоту прийняття рішень, а тоді, коли пілот переконається, що не приземлиться, повернутися вгору. Були нижче тієї висоти, але російський рапорт надалі не відповідає на запитання: «Чому?»».

Польське слідство

У Польщі прокурорське слідство у справі катастрофи вела військова прокуратура, а згодом – також цивільні прокуратури.

29 квітня 2010 року на Інтернет-сторінці Генеральної військової прокуратури опубліковано повідомлення, з якого виникало, що під час веденого Окружною військовою прокуратурою у Варшаві слідства встановлено чотири попередні слідчі версії щодо причин катастрофи: технічні неполадки літака Ту-154M/101, поведінка (дії чи халатність) екіпажу Ту-154M/101, погана організація i забезпечення польоту, дія третіх осіб (наприклад, терористичний замах). 1 квітня 2011 року Генеральний прокурор Анджей Серемет під час прес-конференції повідомив, що військова прокуратура не знайшла доказів того, що під час польоту до Смоленська було вчинено замах; виключено припущення про дію третіх осіб у контексті катастрофи.

У грудні 2010 року Окружна прокуратура у Варшаві розпочала слідство у справі нищення уламків Ту-154M російськими службовцями; однією із основ такого висновку про злочин був відеоматеріал Польського телебачення зі Смоленська, на якому місцеві служби різали уламки.

1 квітня 2011 року повідомлено, що військова прокуратура виключила із головного слідства питання відповідальності цивільних осіб за організацію польоту. Слідство у цій справі розпочала вести Окружна прокуратура Варшава-Прага.

Катастрофу розпочала досліджувати Комісія досліджень авіакатастроф державної авіації (KBWLLP), сформована Міністерством національної оборони, що досліджуватиме аварії військових літаків і не виноситиме покарань, не покладатиме відповідальності за катастрофу. 18 січня 2011 року Комісія надала деякі матеріали, що стосуються катастрофи, на прес-конференції у канцелярії Прем’єр-міністра, у тому числі частину записів із башти у Смоленську.

10 квітня 2010 року Прем’єр-міністр Росії Владімір Путін затвердив склад спеціальної урядової комісії для з’ясування причин катастрофи.

24 квітня 2010 року заступник Голови російської урядової комісії, Віце-прем’єр-міністр Сергій Іванов заявив, що Росія передасть Польщі усі дані, які стосуються катастрофи, а 7 липня 2010 року оголосив, що Росія вже передала польській стороні усі доступні документи відносно експертиз у справі аварії.

15 січня 2011 року поінформовано, що у зв’язку із закінченням роботи технічної комісії МАК російська урядова комісія закінчила роботу і її матеріали передано до Слідчого комітету Російської Федерації, що також розпочав діяльність 15 січня 2011 року (з’явився після реформування Слідчого комітету Генеральної прокуратури Російської Федерації).

У червні 2010 року російська прокуратура направила у Польщу запит про допит сімей жертв, а також осіб, котрі відповідали за організацію візиту і готували літак до польоту.

2 серпня 2010 року російська прокуратура направила у Польщу два юридичні запити, звертаючись, між іншим, за інформацією про перебування сторонніх осіб у кабіні літака, про розшифрування записів розмов у кабіні польськими експертами і надання розмов із борту літака під час заходу на посадку.

10 квітня 2010 року з’явилася вільна комісія Міждержавного авіаційного комітету (МАК) і російського Міністерства оборони для з’ясування причин катастрофи.

12 січня 2011 року МАК, під час прес-конференції, оприлюднив остаточну версію свого рапорту, того ж дня цей рапорт було передано польській стороні. Згідно із ним безпосередніми причинами катастрофи були:

- відсутність рішення екіпажу про переміщення на запасне місце посадки, незважаючи на достатню інформацію із різних джерел про погані погодні умови, що панували на аеродромі «Сєвєрний» у Смоленську. Метеорологічні умови були набагато гіршими, аніж мінімально допустимі, при яких дозволено посадку;

- сходження нижче висоти 100 м, незважаючи на відсутність зорового контакту із наземними пунктами;

- відсутність реакції і необхідних дій на чергові застереження системи TAWS;

- присутність у кабіні літака керівника Повітряних сил РП, що, згідно висновків авіаційних психологів та експертів, призводило до психологічного тиску на пілотів і їх рішення приземлитися «будь якою ціною» в умовах неаргументованого ризику.

Після початку слідства з’явилися критичні зауваження, що польський уряд висловив згоду на дослідження катастрофи російською стороною на основі Чиказької конвенції від 1944 року про цивільну авіацію, а не спільними зусиллями польських та російських органів. Створено «Рух 10 квітня», ініційований кількома суспільними організаціями та інституціями, який вимагав створення міжнародної комісії для дослідження причин катастрофи. Товариство сімей «Катинь-2010», що об’єднав частину сімей жертв, зібрало понад 300 тисяч підписів під петицією у справі створення міжнародної комісії. 25 травня 2010 року група російських дисидентів, у тому числі Владімір Буковський і Наталія Горбанєвська висловили занепокоєння ходом слідства. 10-12 квітня 2010 року чотири солдати російських Повітряних сил із аеропорту «Сєвєрний» скоїли крадіжку грошей із рахунку одної із жертв, Анджея Пшевозьніка, використовуючи його банківські картки, знайдені на місці катастрофи. Солдати були обвинувачені і зізналися у скоєному. Самостійні слідства у цій справі вели польська прокуратура і російська прокуратура при співпраці із польською Аґенцією внутрішньої безпеки. Окрім того, сім’ї жертв чи їхні уповноважені оголошували про зникнення деяких цінних предметів. Сім’я Януша Кохановського звернула увагу на зникнення мобільного телефону (однак їй віддали інші предмети, наприклад, візитні картки). Уповноважений представник сім’ї Щиглів заявив, що їм не повернено коштовного годинника «Longines», який належав Александрові Щиглу (натомість, збереглися паспорт і ключі).

Гіпотеза про замах була однією з версій слідчих польської військової прокуратури. У пробах, взятих із місця катастрофи, не виявлено бойових отрутних речовин, вибухових і радіоактивних матеріалів. Хоча польські слідчі виключили можливість замаху із використанням конвенціональної зброї, не відкинули розвивати слідчу версію про діяльність третіх осіб. Аналізували можливість провокування помилок у роботі літака при використанні сучасних технічних пристроїв. 1 квітня 2011 року заявили, що польські слідчі закінчили дослідження гіпотези про замах, не знайшовши підтверджень.

Реакції після трагедії у Польщі та світі

Після оприлюднення перших інформацій про катастрофу перед Президентським палацом у Варшаві зібралися натовпи людей. Покладали квіти і вінки, запалювали лампадки, приспускали прапори перед спорудою, молилися. У багатьох містах розпочалися богослужіння за жертв катастрофи. Протягом 10-18 квітня у Польщі була оголошена національна жалоба. У цей час у 60 польських містах пройшли марші пам’яті, присвячені жертвам катастрофи, подекуди поєднані із вшануванням 70-ої річниці Катинського злочину. На похоронах Леха Качинського і його дружини Марії, що відбулися 18 квітня у Кракові, взяли участь 150 тисяч осіб, урочистість оглядало по телебаченню понад 13 мільйонів глядачів. Після катастрофи з’явилися нові організації та суспільні ініціативи.

Після трагедії 23 країни оголосили національну жалобу, а висловлені співчуття надсилалися багатьма державами світу і міжнародними організаціями. Жертв вшановували також хвилиною мовчання під час спортивних змагань.

Реакції російських лідерів та суспільства на катастрофу викликали дискусії на тему майбутніх російсько-польських відносин.

На території Польщі та за її кордонами з’явилися пам’ятники і пам’ятні таблиці жертвам катастрофи, у багатьох містах і селах посаджено дуби пам’яті, присвячені жертвам.

У Польщі та за її межами вийшли документальні фільми, присвячені катастрофі («Солідарні-2010», «Brief uit Polen» («Лист із Польщі»), «Туман»), a також книжки на цю тему, які, подекуди, викликали дискусії.

P.S. КАТИНСЬКИЙ ЗЛОЧИН

Рішення про вбивство понад 20 тисяч ув’язнених поляків з’явилося 5 березня 1940 року. Скоєння злочину ухвалило політбюро Центрального комітету Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) на вимогу Лаврентія Берії. Ув’язнені цілою групою були визнані винними у диверсії, шпигунстві та контрреволюції. Під смертельним вироком для кільканадцяти тисяч поляків підписалися Йосиф Сталін, Міхаїл Калінін, Анастас Мікоян, В’ячеслав Молотов і Клімент Ворошилов.

За неповні три тижні після цього Берія наказав «розрядити» в’язниці у Барановичах, Бресті, Дрогобичі, Львові, Луцьку, Пінську, Рівному, Станіславові, Тернополі, Вілейці та кількох інших, що фактично значило смертельний вирок для тисяч ув’язнених поляків.

ВМ
Fot. Arek Gmurczyk, arekgmurczyk.pl