Зізнаюся без биття, що після чергового місяця війни в Україні, після багатьох розповідей і репортажів про безмір страждань мирного населення я не очікувала від себе такої реакції після того, що прочитала у своїй улюбленій газеті «Tygodnik Powszechny». Жах і потрясіння.
Стаття британської репортерки Крістіни Лемб «Мусимо йти, нас кудись забирають» – це розповідь про Берестянку, невелике село під Києвом, і про те, що були змушені пережити її жителі.
Власне кажучи, нічого нового – ці події не стали винятком у морі звірств російської солдатні. Сотні могил, зґвалтувань і пограбувань. Мабуть, можна звикнути, призвичаїтися, збайдужіти. Можна знизати плечима, відвернути погляд або, що гірше, сказати, що це американська інсценізація.
Згадана стаття – це розмова із двома відважними жінками, які разом зі своїми сім’ями спокійно жили в рідному селі. Мали курей, качок, собаку й кота, який ніжився на сонці, вилежуючись на підвіконні. У них були свої невеликі радості й деякі клопоти, як у кожного з нас.
Аж ось одного дня цей нормальний і такий звичний світ розсипався як картковий будиночок, зруйнувався і в дослівному, і в переносному значеннях. Сашу, чоловіка Наташи, вбили пострілом у потилицю. Її саму ґвалтували скопом кілька годин. Вона вижила.
Іншу жінку з 15-річною дочкою душогуби так само мучили впродовж трьох днів. Обидві померли від отриманих травм. Усе відбувалося на очах старшої дочки. Її не зачіпали, бо для бидляків зі сходу вона виявилася не достатньо гарною… У Наташи залишився тільки кіт.
Те, що триває на території України, – ніщо інше як відлуння масових зґвалтувань, які чинили червоноармійці в 1945 р. під час «визволення» Центральної та Східної Європи. Звірства – це зброя, до того ж надзвичайно ефективна. Ентоні Бівор, британський воєнний історик, на основі досліджень підрахував, що від цього брутального злодіяння тоді постраждали майже 2 млн жінок. Німок, угорок, польок, українок, сербок.
Схожий механізм ми спостерігаємо й зараз. Бидляки, випущені з росії, поводяться точнісінько так, як їхні предки. Еволюція обійшла їх широкою дугою. Єдине місце, де вони повинні бути, – печера або дерево, з якого вони насправді ще не злізли.
При нагоді хочу зазначити, що росія чи путін, написані мною з малої літери, – це не помилка чи недогляд коректора, а вираження моїх емоцій стосовно цієї країни і деяких істот, бо людьми їх назвати важко.
Зізнатися в чомусь без биття (przyznać się do czegoś bez bicia), тобто добровільно, без примусу.
Знизати плечима (wzruszyć ramionami) – бути до чогось цілком байдужим, зайнятися іншою справою, ні на що не зважати.
Щось розсипається як картковий будиночок (coś rozpada się jak domek z kart), тобто дуже легко і швидко, несподівано.
Бидло або бидляки (bydło lub bydlaki) – так говорять про людей, позбавлених будь-яких моральних і етичних норм; це не має нічого спільного з милим чотириногим стадом, що пасеться на луці.
Обходити широкою дугою (omijać kogoś lub coś szerokim łukiem) – уникати контакту з кимось або чимось, триматися на віддалі.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG