Пропонуємо вашій увазі статтю «В мемуари «Землі Волинської». Причинок до розвитку польської журналістики на Волині», опубліковану в № 3 «Землі Волинської» за 1939 р.

Її авторка – Марія Пісович, чию статтю «Початки журналістики на Волині» ми публікували раніше.

***

У бібліотеці Красінських у Варшаві, у відділі рукописів, є копія однієї нотатки Алойзія Фелінського під заголовком «Оголошення про вихід періодичного видання під назвою «Волинський щоденник». Ця нотатка кидає дещицю світла на розвиток польської преси в ті часи на Волині, тому не зайвим буде навести її повністю, щоб оприлюднити її для ширшого загалу читачів.

Нижче докладний передрук цієї нотатки.

«Оголошення про вихід періодичного видання під назвою «Волинський щоденник»

Ніхто не сумнівається в необхідності, особливо в нашій країні, періодичного видання, метою якого було б формувати смак до наук, ремесел та моралі, піклуватися про збереження багатства й чистоти мови, заохочувати благородні зусилля молодих талантів та старанно зберігати принагідні твори, спостереження та думки зрілих мужів, яким важливіші заняття часто не дозволяють публікувати власні твори.

Такими за наших часів були обидва «Варшавські збірники»¹ і «Віленський щоденник»², які, на жаль, припинили випускати.

За такий часопис візьметься спільнота людей, які люблять науки. Його теми і підходи будуть такими:

Історія. Хоча ми не виключаємо історичну інформацію про інші країни, однак пріоритет отримає все те, що ближче стосується нашої. Коментарі щодо праць Рюльєра³ про Польщу та інших авторів національної історії, трактати про різні народи, які жили на нашій землі, про деякі питання, що стосуються законодавства, релігії, звичаїв, просвітництва, торгівлі тощо в різні епохи нашої історії, будуть предметом цього розділу⁴ в «Щоденнику». Не можна більше підбадьорити читачів, як тільки сказавши, що сам його вельможність Тадеуш Чацький благоволив узяти на себе цей розділ. Він також дозволяє нам друкувати в кожному номері принаймні один із найцікавіших і найважливіших рукописів із його шанованої колекції.

Звичаї, національний характер. У формуванні звичаїв оцінка доброї та поганої поведінки, зображення національних вад, залежностей та карикатурних рис, висвітлення антагоністичних інтересів, думок та пристрастей у героїв, які змушені жити поряд, зазвичай є ефективнішими за правила. Ніхто не досяг більшого успіху, ніж англійці, в зображенні характерів; ніхто не вмів краще вловлювати постійні зміни та нюанси, які послідовно вводять різні суспільства, часи, уряди, моди та обставини. Це робить їхні твори кориснішими для поляків, бо в них вони впізнають себе, і приємнішими навіть для іноземців, бо вони бачать у них оригінальність та новизну.

Славу завдяки точному зображенню наших співвітчизників здобув Красіцький, автор «Повернення посла»⁵, та ще мало хто в нашій країні. Ми з жалем бачимо, що в сучасних творах ця славетна національна самобутність занехаяна. Однак у великому світі живе багато людей, сповнених дотепності та проникливості, які могли б наслідувати таких авторів. Тому ми просимо їх надіслати нам свої спостереження. Нам найбільше сподобалася форма та манера написання листів в англійському часописі «Spektator»⁶, і ми представимо кілька таких листів як зразки в першому випуску; але зображувати нам потрібно не англійців, а наших співвітчизників. Загалом із найвищою вдячністю будуть сприйняті будь-які моральні твори, які несуть національні ознаки, чи то у формі романів, оповідей чи будь-яких інших форм.

Ремесла. Тільки в цьому розділі будемо писати про нові відкриття та винаходи, огляди виробів, які зробили люди, компетентні в певній галузі.

Польська література. Використовуючи чималу колекцію польських творів, які є в нашому розпорядженні, кілька людей візьмуться за всі види польської поезії, прокоментують їх та наведуть правила, якими, на думку найкращих майстрів, варто керуватися в кожному жанрі. Приклади недоліків у мистецтві писання легко знайти у творах давніх авторів; можливо, ми наважимося шукати красу у творах живих авторів. Цей розділ також міститиме аналіз нових творів польської літератури. Красу у творах людей, чия слава є частиною національної, будемо наводити як приклад для молоді. Ми намагатимемося спочатку надсилати критику самим авторам, і якщо вони дозволять її публікувати, розмістимо поряд їхні відповіді. Також у нашому «Щоденнику» знайдуть місце новини про життя відомих співвітчизників, особливо тих, хто помер у наші часи.

Рільництво. Садівництво. У цьому розділі будуть представлені досвід, спостереження, зауваження та винаходи людей, які працюють у цій сфері, та подані їхні імена і місця проживання.

Твори у віршах і прозі. В цьому розділі ми будемо робити якнайкращий можливий вибір.

Зарубіжна література. Оскільки так багато співвітчизників читають твори, написані іноземними мовами, щоб полегшити їм вибір, ми повідомлятимемо про нові твори разом з коментарями від фахівців.

Постараємося також отримувати від наших співвітчизників, які проживають за кордоном, або від місцевих письменників короткі огляди сучасного стану німецької, французької та італійської літератури й публікувати їх у міру надходження.

Предметом нашої роботи будуть громадська просвіта, наукові товариства, подорожі, «майстерні вироби» – коротше кажучи, все, що ми вважатимемо корисним або приємним для наших читачів (окрім політичних питань, яких ми не будемо торкатися). Усі твори, які мають бути включені у «Щоденник», потрібно надсилати редактору в Кременці. Будь-які твори, підписані відомими особами польської літератури, будуть вміщені без найменших змін.

У творах невідомих авторів редакція залишає за собою право робити скорочення або поправки, які вважатиме за необхідні.

Ціна річної передплати – 66 злотих без поштових витрат.

Виписати можна в Кременці, Житомирі, Кам’янці-Подільському, Вільнюсі, Мінську, Варшаві, Львові, Кракові, Познані та Києві.

Цей «Щоденник» буде виходити з 1812 р. наприкінці кожного місяця. Над ним працюватимуть 11 редакторів.

Алойзій Фелінський

Це проєкт часопису з великими амбіціями та широким охопленням! Автором цього проспекту був Алойзій Фелінський, який народився в 1771 р. у Луцьку, «давньому поселенні лучан та дорогичан», який у листі, написаному у Волосові до Вишковського, гордо підкреслював своє походження: «Пишаюся тим, що я – волинянин. Мені приємно заявити про це вголос: тим, чим інші письменники були зобов’язані монархам-просвітителям, я зобов’язаний громадянам, серед яких народився, з якими живу і яким найпершим присвячую мої труди».

Виникає запитання: за яких обставин була написана вищезгадана стаття? Її автор мав досить цікаве життя та пробував себе в різних професіях: він був адвокатом, секретарем французького листування при Костюшку, поміщиком, крупним торговцем деревиною в його «маленькому, прибутковому селі» (Осова), яке йому подобалося своїми «річечками, гаями та численними романтичними місцями». І нарешті, щоб довершити картину, додамо, що він був творцем «Барбари Радзивіллівни», яку Крашевський назвав шедевром. Що спонукало майбутнього професора та директора відомого Кременецького ліцею взяти на свої плечі нові обов’язки журналіста-редактора?

Причини варто шукати в тому, що Фелінський та група його співпрацівників, яких він згадує, були прихильниками принципів епохи Просвітництва, епохи, яка, як жодна інша, прагнула «розширити смак до наук та ремесел». Можливо, свою роль також зіграв сильний вплив та авторитет Чацького, якому Фелінський багато чим завдячував. У вірші, надрукованому у «Варшавському збірнику», віддаючи шану його пам’яті, він чітко заявляє: «Власним прикладом заохочуючи мою готовність до праці, він спрямовував мої кроки до науки та чеснот». І коли, від природи сором’язливий та недовірливий до власних здібностей, він усе ж таки через кілька років приймає посаду у Кременецькому ліцеї, він робить це, як сам пише, задля «блага Волині та пам’яті Чацького», справу якого хотів продовжити.

Тому здається ймовірним, що під час розмов Фелінського з його великим другом виникла ідея видання часопису, один із розділів якого вів би Чацький.

А рівень задуманого часопису? Сьогодні, через 100 з гаком років, вникнувши у зміст проспекту, мусимо сказати, що Фелінський замахнувся на видання, яке й сьогодні могло би вразити нас широким колом інтересів, шляхетними принципами та ідейними основами, а також турботою про те, щоб читач міг знайти на його сторінках усе, що «може бути корисним і приємним».

Задумано йому велетенські рамки, навіть сьогодні важко знайти видання подібного характеру, яке охоплювало би стільки і так часто діаметрально протилежних сфер життя, науки, мистецтва. Ви тільки подумайте, які розділи охоплює проспект! Теорію і критику літератури, літературну та наукову хроніку (польську та закордонну), історію та географію, техніку та рільництво, «громадську просвіту» та всілякі «майстерні вироби»!

Отож, щодо таких широких принципів і завдань, які він собі поставив, «Волинський щоденник» мав обґрунтовані амбіції заповнити прогалину, яка постала в культурному житті Польщі після «Варшавського збірника» та «Віленського збірника». Амбіції тим слушніші, що часопис мав охопити не тільки Волинь (…).

Для загальної характеристики видання потрібно також звернути увагу на аполітичний характер часопису, редактор якого однозначного остерігає від зачіпання будь-яких «політичних матерій», натомість підкреслює різними способами його національний характер, бажання служити полякам, формувати позитивний образ співвітчизників. І хоч часто взірцем служить англійський «Spektator», то лише тому, що «ніхто не досяг більшого успіху, ніж англійці, у зображенні характерів власного народу», і в них варто учитися, як «нам потрібно зображувати не англійців, а наших співвітчизників».

Наприкінці варто було б задуматися над тим, чи часопис із таким широким видноколом побачив денне світло чи, може, внаслідок походу Наполеона і смерті Чацького (1813 р.) так і залишився нереалізованим проєктом, хоча й таким, що так гарно засвідчив про Волинь? Це питання відкрите, гідне зацікавлення, яке для свого розв’язання вимагає ґрунтовних досліджень і пошуків! У зібранні листів Фелінського (Вроцлав, 1842 р.) і нотатках, переглянутих у бібліотеці Красінських, немає про це жодної згадки. Проте фактом є те, що Чацький в одному з листів 1812 р. до префекта, отця Ярковського, в якому повідомляє, що хоче взяти професором Фелінського, додає, що «кафедра і часопис якого принесуть славу Волинській гімназії».

Так чи сяк, варто зазначити, що Волинь у рік Господній 1812 р. мріяла про великий щомісячник, за допомогою якого вона виконувала би грандіозну культурну роль на землях Речі Посполитої. Попри те, що часопис, найімовірніше, залишився всього лиш нереалізованим проєктом, культурні амбіції Волині, схоже, були дуже сильні, якщо відновилися в 1820 р., коли Волинь знову задумалася над друком видання подібного характеру, тільки під іншою назвою.

***

Примітки:

1. Існувало три видання в різні часи, які мали назву «Варшавські збірники». Перше – це «Політичний та історичний збірник подій, законів, людей, місць і творів, які особливо цікавлять наш вік», який виходив у Варшаві в 1782–1792 рр. під редакцією отця Павла Світковського. Друге – «Новий варшавський збірник», який виходив за редакцією Франциска Дмоховського в 1801–1805 рр. Третє, під назвою «Варшавський збірник», редактором якого був Людвік Осінський, виходило в 1809–1811 рр. і було відродженою версією «Нового варшавського збірника». Ймовірно, Фелінський мав тут на увазі тільки цих два останніх видання, адже добре їх знав і в одному з них опублікував свій вірш «До Тадеуша Чацького».

2. Видання більш серйозного спрямування, яке було відповідником «Варшавського збірника» і виходило в 1805–1806 рр. Його редагували, як і «Збірник», з допомогою професорів університету. Було літературним органом.

3. Рюльєр Клод-Карломан, французький історик (1735–1791 рр.), був у Польщі двічі. Плодом його перебування стала чотиритомна праця, видана в Парижі у видавництві Дюмона під назвою «Історія анархії в Польщі та розчленування цієї республіки». Польською переклали тільки перший том, який вийшов друком у Варшаві в 1808 р.

4. Як видно з подальших слів Фелінського, він має на думці не окрему статтю, а розділ. Це підтверджує словник Лінде, який польське слово «artykuł» тлумачить як «головну частину предмету, мови, твору», «розділ» і т. п.

5. Автором «Повернення посла» є, як відомо, Нємцевич, а не Красіцький. У тексті, ймовірно, бракує лише коми, яка усунула би помилку та змінила би значення фрази, а саме: Красіцький, автор «Повернення посла» тощо. Важко уявити, що Фелінський, який добре знав Нємцевича з його варшавських часів, зробив би таку помилку, переплутавши його з Красіцьким.

6. «The Spektator» – усесвітньо відомий щотижневий англійський журнал моральної тематики, редагований Аддісоном у 1711–1712 рр. Статті цього видання були відомі також у Польщі. В різних перекладах, особливо Красіцького, їх публікували в «Моніторі» – польському журналі подібного характеру.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх