Перші статті циклу «Земля Волинська» були присвячені туристично-краєзнавчому руху на Волині в міжвоєнні часи, зокрема діяльності місцевих осередків Польського краєзнавчого товариства. Натомість ця публікація висвітлює один із проєктів подальшого розвитку туристичного потенціалу Волині. На жаль, йому не судилося збутися. Трагічною була й доля його автора.

У № 4 «Землі Волинської» за 1939 р. опубліковано статтю «Проєкт туристичного притулку на Світязі», передрук якої ми вміщуємо нижче. Але перед тим, як ознайомитися з нею, буде не зайвим познайомитися з її автором, архітектором Станіславом Словіковським. Він прожив недовге життя, але встиг залишити на Волині помітний слід. Його долю прослідкуємо за публікацією докторки архітектури, професорки Ольги Михайлишин із Національного університету водного господарства та природокористування в Рівному (див. «Студії історії архітектури та урбаністики в Польщі», № 7, 2024 р.)

Архітектор Станіслав Словіковський

Станіслав Словіковський народився 26 січня 1903 р. у Варшаві. Після закінчення школи вступив на архітектурний факультет Варшавської політехніки, але, провчившись кілька курсів, молодий патріот пішов у 1920 р. добровольцем до Війська Польського. Після завершення більшовицько-польської війни Станіслав здобував практичний досвід і в будівельних фірмах, і в майстернях відомих архітекторів, і безпосередньо на будівельних майданчиках. Серед місць його роботи в 1920-х рр. – Варшава, Вільнюс, Пінськ, Торунь, Катовіце, а також Чортків на Тернопільщині, де він здійснив архітектурний і технічний контроль над будівництвом житлових будинків для офіцерів. Одним із перших його самостійних проєктів був, зокрема, пам’ятник 23-му піхотному полку у Володимирі. Диплом інженера-архітектора Словіковський захистив аж у 1933 р.

Портрет Станіслава Словіковського, 1935 р.

Восени 1935 р. Станіслава Словіковського прийняли на посаду інженера-архітектора в управління Волинського воєводства. Упродовж всього лиш чотирьох років він розробив багато цікавих архітектурних проєктів. Серед них – будинок повітового староства у Здолбунові, мурований костел у селі Пулемець, семикласна школа в Рокитному, комплекс дельтапланерної школи на Соколиній горі біля Кременця, електростанція у Володимирі, майстерні столярного училища в Луцьку, млин у Радивилові та інші. Частину з них реалізували (хоча не всі будівлі збереглися до нашого часу), частина так і залишилася на папері.

Проєкт туристичного притулку на озері Світязь став останньою роботою архітектора. Луцьке відділення Польського краєзнавчого товариства, ініціатор цього проєкту, навесні 1939 р. розпочало будівельні роботи, але їм не судилося завершитися, бо за кілька місяців розпочалася Друга світова війна.

Як ми згадували, в 1920 р. Станіслав Словіковський брав участь у більшовицько-польській війні. В 1929–1930 рр. він учився в школі підпоручників резерву артилерії у Володимирі, де отримав офіцерське звання. У вересні 1939 р. його мобілізували до лав Війська Польського. Найімовірніше, Словіковський перебував у Луцьку, коли в місто увійшла Червона армія. Після арешту він потрапив до табору в Осташкові.

Станіслава Словіковського, як і тисячі інших польських офіцерів, жертв Катинського злочину, розстріляли енведистські кати. Це сталося у квітні або травні 1940 р. в Калініні (сучасна Тверська область у Російській Федерації). Останки поручника Станіслава Словіковського спочивають на Воєнному кладовищі в селі Мєдноє.

***

Проєкт туристичного притулку на Світязі (текст із «Землі Волинської»)

Здана в експлуатацію минулого року туристична станція на східному березі Світязя, найбільшого з групи любомльських озер, обладнана двома кемпінговими будиночками на 25 осіб, стала відправним пунктом для майбутніх планів Волинського округу та Луцького відділення Польського краєзнавчого товариства (ПКТ). У результаті ще цього року заплановано початок будівництва капітальної будівлі туристичного притулку на земельній ділянці, переданій ПКТ віцепрезидентом управління Луцького відділення Вітольдом Мацеєвським. Будівництво фінансуватиме управління Волинського округу ПКТ.

Притулок матиме неабияку туристичну цінність, адже він буде розташований поблизу спортивного осередку, який дозволяє влітку займатися вітрильним спортом, веслуванням та плаванням, а взимку – вітрильним спортом на буєрах (вітрильні човни на ковзанах, – ред.). З огляду на роль, яку він виконуватиме, притулок розрахований на довготривале перебування туристів; те, що він не матиме лише тимчасовий, ночувальний характер, знайшло відображення не тільки у плануванні, але й в архітектурі будівлі.

Доїхати до спроєктованого притулку можна ґрунтовою дорогою завдовжки приблизно 2 км від розташованого неподалік Шацька, міста, яке розкинулося біля шосе Любомль–Влодава. Ділянка, призначена для притулку, вкрита молодим сосновим лісом, займає площу 4000 м² і межує на півночі з під’їзною дорогою, на заході – з озерним пляжем, на сході та на півдні – із забудованими територіями.

Будівля розташована фронтоном паралельно дорозі (зберігаючи зелений бар’єр завширшки 5 м), на лінії майбутньої забудови, тобто будинків, які будуть зведені на сусідніх ділянках вздовж дороги та звернені до озера, забезпечуючи за такого розміщення якнайкращі умови освітлення (орієнтування на так звану 11-ту годину).

Таким чином будівля розділяє земельну ділянку на дві частини, з яких більша, задня, буде призначена під господарський двір із господарською спорудою (житло сторожа, гараж, дровітня і туалет) та під майбутні спортивні майданчики для таких видів, як волейбол, баскетбол, теніс.

Будівля спроєктована як частково двоповерхова споруда, зведена з місцевого матеріалу, деревини, на бетонному фундаменті (пісок і вода на місці), назовні горизонтально облицьована обшивкою внапуск, усередині оштукатурена за винятком їдальні, інтер’єр якої винятково буде виконано суто столяркою з немаскованими балками. Дахи пласкі, покриті бітумом.

Через тамбур, який ізолюватиме від холоду, ми йдемо головним входом від озера до невеликого холу, звідки прямо перед собою маємо доступ до канцелярії, де можна буде залагодити формальності при поселенні та отримати необхідну інформацію. Праворуч ми потрапляємо до спальних приміщень, розташованих уздовж коридору на першому та на другому поверхах. На другий поверх можна дістатися розміщеними ліворуч відкритими сходами, спроєктованими над їдальнею. У холі є закритий туалет, до якого можна потрапити, зателефонувавши, та фотолабораторія для проявлення плівок, розташована під сходами, що ведуть на другий поверх. Вікна спалень виходять на південний схід. Сонце будить туриста, зігріває кімнати в час підйому і є його першою радістю.

Притулок спроєктований на 30 осіб із можливістю дублювання ліжок (двоярусні ліжка) під час великої завантаженості зі збереженням того самого вільного простору.

Одномісні кімнати – 4, спальних місць – 4, з двоярусними ліжками – (кількості не подано, – ред.).

Двомісні кімнати – 1, спальних місць – 2, з двоярусними ліжками – 4.

Тримісні кімнати – 1, спальних місць – 3, з двоярусними ліжками – 6.

Чотиримісні кімнати – 4, спальних місць – 16, з двоярусними ліжками – 32.

П’ятимісні кімнати – 1, спальних місць – 5, з двоярусними ліжками – 10.

Загальна кількість кімнат – 11, спальних місць – 30, з двоярусними ліжками – 52.

Три кімнати на другому поверсі розташовані на західній стороні – спеціально для тих, хто любить постійно насолоджуватися видом озера. Коридор спальної секції закінчується чоловічими та жіночими кімнатами для вмивання, а також аналогічними туалетами.

Із тераси, яка прилягає до спальної частини, можна милуватися безкрайнім видом озера, острівцем посередині водойми, озерною атмосферою, а також сходами та заходами сонця. Критий коридор, освітлений довгою смугою вікон, дає такі ж можливості в негоду.

Їдальня з відкритою літньою терасою теж пропонує безкрайній краєвид завдяки великій площі вікон. Вона розташована в безпосередньому контакті з кухонними меблями, які захищають від проникання кухонних запахів і спроєктовані так, щоб з’єднуватися і з терасою, і з їдальнею, що усуває необхідність проносити їжу на терасу через залу їдальні. Засклена стіна їдальні з боку канцелярії матиме віконце для продажу газет, туристичних видань тощо. Їдальня з’єднана з господарською частиною, розташованою на півночі, яка складається з кухні, комори, приміщення для зберігання посуду та білизни, а ще підвалу.

Поруч розташовані кімната адміністраторки кухні та кімната для персоналу, ізольовані від кімнат для гостей. Вони виходять на південний схід.

Господарська частина має окремий службовий вхід.

Для тих, хто любить досліджувати місцевість із картою в руках, доступ до оглядової вежі здійснюється зі сходів, яка, освітлена вночі, буде орієнтиром для яхтсменів.

Опалення забезпечується грубками.

Спеціально викопана свердловина з насосом забезпечуватиме будівлю водою для кухні, умивальних кімнат та туалетів. Каналізаційна система буде оснащена спеціальним резервуаром для збору, зберігання та утилізації відходів.

Кубатура будівлі становить 1733 м³.

Вартість, без урахування систем каналізації, водопостачання та електричного освітлення, становитиме приблизно 30 000 злотих.

Проєкт будинку розробив інженер-архітектор Станіслав Словіковський.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

На головному фото: Проєкт туристичного притулку. Рисунок Станіслава Словіковського