Пропонуємо увазі читачів статтю до «Землі Волинської» видатного волинського вченого Яна-Юзефа Фітцке. Автор відомий здебільшого як археолог, але він вніс чималий вклад у розвиток волинського краєзнавства та музейної справи.

У № 4 за 1939 р. часопису «Земля Волинська» опубліковано статтю під назвою. «Музей князів Острозьких Польського краєзнавчого товариства в Острозі та зауваження щодо музейної політики на Волині». Її автор – археолог Ян-Юзеф Фітцке, який із листопада 1936 р. до початку Другої світової війни був кустошем (хранителем) Волинського музею (тепер це Волинський краєзнавчий музей).

Ян-Юзеф Фітцке, 1920-ті рр.

Фітцке більше відомий своїми науковими археологічними дослідженнями та публікаціями, а завдяки цій статті ми маємо змогу ознайомитися з його міркуваннями і планами розвитку музейної справи на Волині. Музейництво на цих землях у міжвоєнні часи, як видно з наведеного нижче тексту, мало і досягнення, і невдачі, і свої підводні течії.

Дослідник згадує у своєму тексті не тільки музей в Острозі, але й музеї в Рівному, Дубні та Кременці.

Отож, слово автору.

***

Кілька місяців тому завдяки зусиллям Волинського округу Польського краєзнавчого товариства колекції колишнього Музею князів Острозьких в Острозі передали місцевому відділенню цього товариства.

Згадані колекції після того, як реставратор та автор цієї статті провели відповідне сортування, розмістили в п’яти кімнатах на другому поверсі однієї з веж Острозького замку¹.

У зв’язку із цим фактом мимоволі виникає запитання щодо того, який характер повинен мати Острозький музей і в якому напрямку він має розвиватися... Але вже саме розміщення колекцій у кімнатах замкової вежі найкраще вирішує це питання. Перш за все там мають міститися експонати, пов’язані з родиною Острозьких та замком, а також історією самого міста. Тобто портрети, плани та малюнки, які, якщо відсутні оригінали, можна замінити хорошими копіями та фотографіями, далі, за можливості, меблі, на стендах – розкопані артефакти, починаючи від раннього Середньовіччя, а також скарби монет, знайдені в межах замку, міста та найближчої території.

Кругла вежа Острозького замку. Фото: Наталя Денисюк

Макет Острога другої половини XVI – першої половини XVII століття в Острозькому краєзнавчому музеї. Фото: Наталя Денисюк

Скульптури Томаша-Оскара Сосновського в Острозькому краєзнавчому музеї. Фото: Наталя Денисюк

Що стосується археологічних пам’яток, то, на мою думку, через їх суто науковий характер та обмежену... привабливість, їх варто переправити до більших музеїв. На місці максимум можна обмежитися кількома добре збереженими зразками або навіть копіями. Те саме стосується всіх видів архівних експонатів.

Ікони та предмети, пов’язані з релігією, можна було б розмістити у двох кімнатах ліворуч від вестибюля. З огляду на своєрідний гончарний осередок, який розвивався в Острозі з незапам’ятних часів і зараз перебуває на межі зникнення, одну із зал, яких у вежі сім, потрібно присвятити цій галузі народного промислу.

Загалом музейні експонати повинні, наскільки це можливо, відповідати своїм духом замкові, підкреслювати його характер, а не затьмарювати архітектурну красу будівлі, в якій вони розміщені.

Я вважаю недоцільним збирати експонати, які не пов’язані з Острогом або потребують ретельної консервації. На місці їх можна замінити хорошими копіями. Такого принципу дотримується Волинський музей у Луцьку, передаючи невикористані на місці наукові матеріали університетським закладам, із якими він підтримує регулярні контакти.

Про музейну політику на Волині писали неодноразово, висуваючи як провідну установу в цій галузі Волинський музей у Луцьку. Він має десятирічну історію і всі передумови стати центральною музейною установою на Волині. За цим стоять адміністративні міркування, адже в Луцьку міститься центр Волині, а також наукові, оскільки саме тут, незважаючи на створення Волинського інституту при Кременецькому ліцеї, зосереджена вся наукова робота на Волині. Хоча брак приміщення та належного фінансування перешкоджає нормальному перебігу цієї роботи, можна сподіватися, що задля престижу польської науки ці виклики незабаром успішно подолають.

Волинський музей не має на меті централізувати все на шкоду місцевим музеям, проте його не можна ставити на одному щаблі, наприклад, із музеєм Дубенської чи Кременецької землі, адже він не музей Луцької землі, а Волинський музей. Музеї Дубенської та Кременецької землі поставили перед собою завдання відобразити всю повноту життя на своїй землі, обмеженій адміністративними кордонами повіту і яка майже завжди поміщається в цих кордонах. А що буде, коли адміністративне управління перенесуть з одного міста до іншого або коли економічні міркування теоретично призведуть до створення, наприклад, повіту з центром у Колках і тоді виникне Колківська земля, так само як з Острозької землі постала Здолбунівська земля? Чи це відповідатиме дійсності? Межі певної землі визначають фізико-географічними, етнографічними міркуваннями, а не адміністративними.

Волинський музей у Луцьку, представляючи картину культурного життя всієї Волині, не обмежується збиранням артефактів лише з території сучасного воєводства, а й, наскільки це можливо, з усієї історичної Волині.

Організатори місцевих музеїв дуже часто без найменших підстав займають ворожу позицію щодо Волинського музею в Луцьку, вважаючи, що оскільки вони працюють на певній території, то Волинський музей не повинен, як кажуть, переходити дорогу. Проте вони забувають про те, що той чи той повіт також входить до складу воєводства, а отже, і Волині, виразником якої є Волинський музей.

Тут ідеться про злагоджену координацію роботи, яка має проводитися з урахуванням загального блага науки та культури в Польщі, а не вузьколобого хуторського патріотизму. Розсварені між собою установи шкодять одна одній, як це вже було в кількох випадках. А так багато ще потрібно зробити і так багато пам’яток руйнується безповоротно!

Організовуючи будь-яку роботу, а тим більше музейну, ми повинні чітко усвідомлювати, що має представляти певна установа і в якому напрямку вона має розвиватися, щоб не перетворитися на звалище різного мотлоху та різноманітного непотребу. Першочергову роль тут відіграє саме місце. Було б абсурдно, наприклад, збирати археологічні чи мистецькі пам’ятки в Сарнах, коли самі умови диктують, що тут варто особливо підкреслити лише етнографію.

Об’єкти господарського характеру потрібно передавати до Промислового музею в Рівному, а природничі пам’ятки мають потрапити в гімназійні кабінети. Саме там найвідповідніше місце для них і там вони виконають свою освітню роль.

Чи кільканадцять випадковим чином підібраних камінців, часто з різних куточків воєводства, та абияк випхане опудало качки, пошкоджене міллю, відображають мінеральний та орнітологічний світ цього повіту?

Далі йде питання приміщення та можливість зосередити в одній локації більшу кількість фахових сил, які співпрацювали би з конкретним музеєм, починаючи від натуралістів та археологів і закінчуючи етнографами та мистецтвознавцями. Нам ще далеко до таких ідеальних умов. Такий стан справ не можуть собі дозволити великі музеї, не кажучи вже про розкидані по повітах провінційні установи.

Цим умовам, за щасливим збігом обставин, відповідає Волинський музей у Луцьку. Однак це не означає, що музеї певного регіону не повинні цікавитися всіма видами пам’яток, які в цьому регіоні є, а що, враховуючи їхнє цільове призначення, деякі з них треба залишати на місці, а інші – відправляти далі, де вони знайдуть більше розуміння та більш чуйну турботу.

Це насамперед стосується археологічних артефактів, які не можна ділити між невеликими музеями та приватними колекціями. Як я згадував вище, на місці їхню роль можуть виконувати хороші копії. Через часті зміни місць виставлення колекцій археологічні артефакти або самі, або супровідна документація ризикують бути втраченими. У другому випадку втрачається вся цінність артефактів і далі вони годяться лише для смітника.

Роль провінційних музеїв на наших територіях недавно обговорювали Людвік Савицький², Казимир Пшемиський³, Якуб Гоффман⁴, Ян Фітцке⁵.

Савицький, виходячи з правильного, на мою думку, припущення, говорить лише про один музей на Волині, обґрунтовуючи свою думку фінансовими міркуваннями (утримання музею, оплата наукового і технічного персоналу, витрати на польові роботи та бібліотеку). Пшемиський, спостерігаючи в суспільства запал створення музеїв, вважає доцільним створення повітових музеїв, де працювала б група людей із метою охорони всіляких пам’яток.

У цьому питанні варто від самого початку окреслити якийсь напрямок, який має визначати Музейна комісія або державні органи, щоб ці музеї стали не просто звалищами, а динамічними установами, які відчувають, що потрібно місцевій громадськості.

На думку професора Пшемиського, постійні освітні виставки є найкращим проявом життєздатності провінційних музеїв. Організаційні помилки, допущені на початкових етапах, іноді можуть мати наслідки на все життя.

Якуб Гоффман у полеміці з професором Пшемиським робить висновок, що музейне питання на Волині не можна вирішити на платформі створення повітових музеїв, оскільки цьому перешкоджають географічні, економічні та інші міркування.

І це дійсно так. Волинь, така малодосліджена, не може дозволити собі дробитися. Потрібно створити центр, який, не завдаючи шкоди місцевим інтересам, узяв би кермо та спрямував би роботу волинського музейництва в правильному напрямку. Провінційні музеї є виключно установами з функцією збереження, метою яких є піклування про історичні пам’ятки та звітування про них перед відповідними органами.

На сьогодні, крім Волинського музею в Луцьку та невеликої колекції в Острозі, створено два нових музеї в Дубні та Кременці. І якщо музей у Кременці має все для розвитку, то питання Дубна стає дедалі нагальнішим.

Попри запевнення, особливо з боку Кременця, між цими трьома установами немає спільного, заснованого на довірі плану дій. Кожна йде своїм шляхом, відбираючи одна в одної той чи той експонат. Так далі тривати не може. Кожен має піти на певні жертви. Луцьк відмовиться від колекції пам’яток Словацького та Кременецького ліцею на користь Кременця. Кременець має передати до Луцька всі предмети, пов’язані з Крашевським та іншими відомими волинянами. Те саме стосується пам’яток з боїв за незалежність 1830, 1863 та 1914–1920 рр.

У Луцькому повіті розташовані Костюхнівка та Колки, пов’язані з легіонами маршала Пілсудського. Волинське товариство друзів науки як власник Волинського музею неодноразово висувало проєкт спільного договору, даючи найкращий приклад відмови від певних претензій шляхом передачі низки експонатів, наприклад, економічного характеру, новоствореному Промисловому музею в Рівному.

Ян-Юзеф Фітцке на археологічному об’їзді на Волині. 1938 р.

Меморіальна дошка Яну-Юзефу Фітцке на будинку, де колись розташовувався Волинський музей у Луцьку (нині вулиця Богдана Хмельницького, 12). Фото: Анатолій Оліх

***

Примітки:

1. Після війни музейними колекціями, які були частково знищені та розграбовані, опікувалися Новіцький та Куницький.

2. Л. Савицький: Про створення Природничого та краєзнавчого музею на Волині. Ziemia 1928, № 5, с. 72.

3. К. Пшемиський: Про районні музеї. Dziennik Urzędowy Okręgu Szkolnego Wołyńskiego, № 11 (62) 1929. Він же: Про музейні справи на Волині. Przegląd Wołyński, рік VI, 1929.

4. Я. Гоффман: Про повітові музеї. Dziennik Urzędowy Okręgu Szkolnego Wołyńskiego, № 1 / 63, 1930, с. 19–23.

5. Ян Фітцке: Про музеї на Волині. Wołyń № 13 / 244, 1938.

Переклав і опрацював Анатолій Оліх