«Пишаюся тим, що я – волинянин. Мені приємно заявити про це вголос: тим, чим інші письменники були зобов’язані монархам-просвітителям, я зобов’язаний громадянам, серед яких народився, з якими живу і яким найпершим присвячую мої труди», – писав один із наших найвідоміших земляків ХІХ ст.

Ці слова вийшли з-під пера Алойзія Фелінського – письменника, перекладача, секретаря Тадеуша Костюшка, керівника Кременецького ліцею, автора духовного гімну Польщі. На жаль, постать цього славетного представника роду Фелінських залишається маловідомою сучасним волинянам.

Алойзій Фелінський народився в 1771 р. у Луцьку. Він був найстаршим сином у сім’ї. Всього у земського судді Томаша Фелінського та Розалії Островської було шестеро дітей: троє синів – Алойзій, Пьотр і Герард, три дочки – Емілія, Юзефа і Текля. Родина проживала у своєму маєтку в селі Воютин недалеко від Луцька. Насправді, як згадано в мемуарах Еви Фелінської, у Томаша та Розалії було тринадцятеро дітей, проте до дорослого віку дожили тільки шестеро. Висока дитяча смертність, а також смерть матері при пологах у ті часи були буденними речами.

Батьки постаралися дати своїм дітям гарну освіту. Спочатку Алойзія віддали в одну з найкращих шкіл на Волині – колегіум у Дубровиці, яким керував орден піарів. Учився хлопець дуже добре, вже тоді захопився віршуванням. Щоправда, згодом сам спалив рукописи своїх творів, вважаючи їх надто недосконалими. Уціліла лише поема «Ясьо і Міколаєк» – переказ віршем оповідання Вольтера «Jeannot et Colin». Цей твір Фелінський написав у 15-річному віці, він так і не вийшов друком.

Коли Алойзій навчався в Дубровиці, в нього помер батько. Потім хлопець продовжив освіту в повітовій школі у Володимирі, де, зокрема, досконало вивчив англійську. Відчуваючи як найстарший у сім’ї чоловік відповідальність за матір, братів і сестер, Алойзій шукав можливості допомагати рідним. У 1788 р. він влаштувався на роботу в правничу канцелярію в Любліні. Хоч вона була йому не надто до вподоби, проте давала стабільний дохід.

Наступного року Алойзій Фелінський, отримавши попередньо благословення від матері, поїхав до Варшави. Покликав його до себе земляк і товариш дитинства Тадеуш Чацький – ще один видатний волинянин, який за своє коротке життя встиг дуже багато зробити для Речі Посполитої.

У столиці Польщі Фелінський із 1789 до 1792 р. брав участь у нарадах Чотирирічного сейму, жив надзвичайно активним політичним і літературним життям. Саме в цей період почав писати свої перші серйозні літературні твори.

Цей часовий відрізок був надзвичайно бурхливим в історії польської держави. На нього припали проголошення в 1791 р. Конституції 3 травня і вторгнення військ Російської імперії в 1792 р., що призвело до Другого поділу Польщі. У 1794 р. Алойзій Фелінський опинився в таборі Тадеуша Костюшка. Керівник повстання доручив йому обов’язки секретаря з питань листування з французами. На жаль, збереглося небагато інформації про діяльність нашого героя в цей час, насамперед, імовірно, через російську цензуру.

Після поразки повстання Алойзій Фелінський переїхав до Воютина, де зайнявся родинним маєтком. При розподілі між братами і сестрами спадку після смерті матері йому дісталося село Осова біля Дубровиці.

У 1800 р. письменник одружився з Юзефою Омецінською й перебрався до Осови. В цьому маєтку Алойзій Фелінський написав головні свої твори, перекладав, переважно з французької та англійської. Тут з-під пера письменника вийшов «Поміщик» (автор писав і відшліфовував його дев’ять років), віршований переклад однойменної поеми Жака Деліля. Тут він створив свою найвідомішу трагедію «Барбару Радзивіллівну», яку критики вважали поетичним шедевром класицизму. У 1818 р. «Барбару» з успіхом поставили у Варшавському театрі. Водночас займався науковою роботою, писав праці з теорії мови та літератури.

У 1814 р. Алойзій Фелінський віддав Осову в оренду, а сам переїхав до села Волосів недалеко від Житомира, частиною якого володів.

Автограф Алойзія Фелінського. Волосів, 8 квітня 1815 р.

Тут він у 1816 р. написав «Гімн на річницю проголошення Польського королівства, з волі головного командувача поданий для співу», більше відомий за першою строфою як «Боже, Ти Польщу». Це пісня, написана на честь російського імператора Олександра І Романова, який водночас був королем Польщі. Фелінський створив її за зразком європейських монарших гімнів, зокрема британського «God save the King».

Варто усвідомлювати, що багато поляків покладали на Олександра великі надії, сподіваючись, що «милостивий монарх» поверне Польщі державну суб’єктність. Пісня стала офіційним польським гімном аж до відновлення незалежності в 1918 р. Зауважмо, що поляки замість оригінального рядка рефрену «Нашого короля бережи, Боже» майже одразу після оприлюднення твору почали співати «Нашу Вітчизну поверни нам, Боже». У цьому переробленому варіанті ця пісня й досі вважається духовним гімном Польщі. Католики часто виконують його під час мес і молебнів.

Обкладинка першого видання гімну «Боже, Ти Польщу»

У 1817 р. Фелінський продав Осову, як писав другові в листі, «аби сплатити посаг сестрам і уникнути неминучих втрат, яких через орендування або через господарювання на відстані я постійно зазнавав». У 1818 р. Фелінські перебралися до Варшави, де йому присвоїли звання професора літератури.

Цього ж таки року на запрошення князя Адама Чарторийського Алойзій Фелінський повернувся на Волинь, аби стати директором новоствореного Кременецького ліцею. Крім керування освітньою інституцією, викладав польську літературу.

Високий рівень освіти, який отримували учні, став причиною того, що цей вищий навчальний заклад почали називати почесним титулом «Волинські Афіни». Чимала заслуга в цьому була директора ліцею.

Портрет Алойзія Фелінського, приблизно 1837 р.

Помер Алойзій Фелінський 23 лютого 1820 р. від апоплексії. Вдячні волиняни встановили вічний фонд його імені для щорічної оплати навчання двох бідних учнів у Кременецькому ліцеї.

Анатолій Оліх