Під час підсумкової презентації проєкту «Сарцевич: віртуальне повернення луцького генія наївного мистецтва» команда, яка працювала над його реалізацією, розповіла про результати, поділилася досвідом його втілення в життя та міркуваннями щодо інших ініціатив.

Проєкт спрямований на дослідження творчого шляху українського митця-наївіста Станіслава Сарцевича (1904–1984 рр.), який створював і виставляв скульптури на своєму подвір’ї на вулиці Дольній у Луцьку. Його реалізувала платформа «Алгоритм дій» при підтримці Українського культурного фонду. 3 грудня в мистецькому просторі «Ангар» у Луцьку відбулася підсумкова презентація та обговорення ідей щодо подібних ініціатив.

Протягом кількох останніх місяців команда проєкту провела низку публічних дискусій, розмов із митцями, мистецтвознавцями та родиною, інтерв’ю з причетними до реалізації проєкту, зібрала публікації про скульптора та фото його робіт, більшість із яких не збереглася, а також організувала 3D-візуалізацію скульптур Сарцевича та навіть перформанс за мотивами його життя і творчості, який представив київський театр «Шарж». Завдяки цьому вона знайомила містян із самобутнім митцем та нагадувала про нього тим, хто колись відвідував його сад скульптур на вулиці Дольній у Луцьку.

«Ця історія почалася дуже давно. Збереження імен і яскравих постатей – моя особиста місія. Сарцевич – це один із китів у моєму житті», – сказала Зоя Навроцька, мистецтвознавиця й дослідниця наївізму. Творчістю Станіслава Сарцевича вона зацікавилася ще в студентські роки. Тоді ж написала дипломну роботу про нього. Завдяки цьому дослідженню в неї збереглися фотографії та описи скульптур, які ми сьогодні можемо побачити на сайті sartsevych.algorytm.ngo.

Сайт про митця – один із багатьох результатів проєкту та водночас платформа для представлення цих результатів. Він розповідає про життя і творчість Станіслава Сарцевича. Тут можна переглянути, зокрема, джерела дослідження, архів фото та відео, 3D-візуалізацію скульптур, зроблені компанією Skeiron на основі збережених світлин і тих робіт, які потрапили колись у Музей Івана Гончара в Києві.

Зоя Навроцька та кураторка дослідження Руслана Порицька звернули увагу на те, що історія Станіслава Сарцевича повчальна. Вона про те, що ми ще можемо зогледітися, поки не пізно, і зберегти роботи самобутніх митців.

«Часто люди, які приходили на наші заходи, казали, що почали дивитися іншими очима на такі твори», – зазначила Руслана Порицька. 

«Після першої дискусії один з її учасників сказав мені: я спеціально поїхав у село, забрався на дах нашої старої хати, забрав звідти вишивки моєї бабусі і старі картини. Інша знайома сказала, що знайшла малюнок аквареллю своєї мами і повернула його на стіну. Ця історія навчила нас увімкнути сумління і повернути у своє життя артефакти, які несуть пам’ять», – сказала Зоя Навроцька.

Оцінюючи успіх проєкту, вона підкреслила роль цілої команди, яка над ним працювала: «Тут видно зусилля й енергію багатьох».

Дослідження передбачало, серед іншого, пошуки в архівах документів, які дозволили би більше дізнатися про походження Станіслава Сарцевича, адже про його життя до переїзду в Луцьк дуже мало інформації.

«На жаль, поки що ми не знаємо, що трапилося з його родиною, коли помер батько, де поділися матір і сестри. Проте можемо говорити про Сарцевича як про східного волинянина. Він народився біля Звягеля (раніше Новоград-Волинський, Житомирська область), у регіоні, де було дуже багато поляків. Його дружина Юлія Розбицька (1911–1997 рр.) – полька, її предки – поляки», – сказав генеалог Артур Альошин, який проводив архівні пошуки.

Він звернув увагу на те, що прізвище Сарцевич польське, польсько-литовське або польсько-білоруське. «Людей із таким прізвищем дуже мало в Україні. Його закінчення свідчить, що воно походить з околиць Гродна або колишньої Гродненської губернії», – зазначив Артур Альошин.

Йому вдалося встановити, що одна із сестер дружини митця Юлії Сарцевич переїхала до Луцька, ймовірно, в період так званих перших совєтів, тобто в 1939–1941 рр.: «Як свідчать документи, під час німецької окупації вона вже тут жила. Мабуть, це дало поштовх тому, що й решта родини, зокрема й Сарцевич із дружиною та її брати і сестри, після війни переїхали до Луцька. Про це він пише у своїх щоденниках, про це згадують його внуки, це видно на фотографіях. На момент переїзду до Луцька в родині Сарцевичів уже були діти: три доньки та син. Одній із їхніх внучок ми зробили ДНК-тест, щоб знайти збіги по лінії Сарцевича».

«Ми не закриваємо цю історію», – сказала Руслана Порицька. Під час заходу команда проєкту обговорила з присутніми ідеї щодо подальшої популяризації постаті Станіслава Сарцевича, зокрема впровадження згадок про нього в міський простір.

Присутні поділилися також ідеями щодо того, яким ще луцьким іменам варто приділити більше уваги. Наприклад, начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради Олександр Котис звернув увагу на постать архітектора й політичного діяча Сергія Тимошенка, спадщина якого нараховує понад 400 споруд, архітектурних комплексів і малих форм.

Текст і фото: Наталя Денисюк