Емануель Малинський (1873–1938) уособлював дух епохи, коли небо перестало бути межею і стало символом нових звершень. Його амбіції та мужність викликали захоплення і на Волині, і далеко за її межами, хоча ціна за це часто була високою. Малинський, заможний чоловік і щедрий меценат технічного прогресу, інвестував свої кошти та час у розвиток авіації, зробивши значний внесок у її становлення на початку ХХ ст.

Усі статті із циклу про Емануеля Малинського можна прочитати тут.

***

Офіційно Малинський став пілотом 29 серпня 1910 р., коли склав іспит і отримав престижний сертифікат Аероклубу Франції – двісті дев’ятий в історії цієї авторитетної організації. Тим самим став одним із перших поляків, які отримали ліцензію пілота.

Однак його захоплення авіацією почалося значно раніше й уже в лютому 1909 р. вийшло за межі звичайної цікавості. Саме тоді Малинський придбав одну з п’яти машин братів Райт після їх відомих показових виступів у Монако. На цій машині – аероплані «Malynski» – граф Шарль де Ламберт (1865–1944 рр.), нащадок останніх намісників Королівства Польського, здійснив історичний подвиг: 18 жовтня 1909 р. він пролетів над Парижем, над Ейфелевою вежею, зламавши доти наявні обмеження польотів у межах аеродрому. Цей політ мав широкий міжнародний резонанс і порівнювався з відкриттям Америки Колумбом.

За повідомленнями преси відомо, що магістрат Парижа запропонував Малинському аж 50 тис. франків за цей історичний аероплан. Однак власник відхилив пропозицію, вважаючи, що машина повинна залишитися в його маєтку, де вона перебуває під особливою опікою.

Емануель Малинський, учень таких майстрів авіації, як Вілбер Райт, Поль Тіссандьє, Генрі Фарман і Ван ден Борн, у 1910 р. здійснив приголомшливий круговий політ за маршрутом Париж–Орлеан–Шартр–Шатоден–Париж. Він подолав близько 400 км, піднімаючись на висоту 600 м і двічі облітаючи вежу собору в Шартрі.

Малинський швидко поставив перед собою ще амбітніші цілі. Восени 1911 р., натхненний можливостями морської авіації, він задумав переліт через зимові води Балтійського моря з фінського Або (Турку) до Стокгольма. Маршрут мав становити 500 верст (приблизно 530 км) із запланованою зупинкою на Аландських островах. Цей сміливий задум широко обговорювався авіаційною пресою з обох боків Атлантики. Наголошувалося, що це міг бути перший у світі політ такої протяжності над відкритим морем.

Проєкт Малинського викликав несподіване дипломатичне напруження. Імператорський всеросійський аероклуб підтримав польського льотчика, надіславши запити до влади Фінляндії з проханням допомогти в організації польоту, а до Стокгольма – про призначення шведського комісара для контролю приземлення. Однак шведська влада зрештою заблокувала політ, пояснивши своє рішення побоюванням за життя пілота в суворих зимових умовах.

Хоча переліт так і не відбувся, проєкт Малинського залишився в історії як доказ сміливості й амбіцій піонерів авіації, які не боялися мріяти про подолання нових меж.

Малинський передбачав, що розвиток авіації здійснить революцію в транспорті, небо перестане бути бар’єром, а перетвориться на простір необмежених можливостей і нових форм пересування.

Захоплення новим винаходом Малинський закріпив придбанням двох літаків Фарман, які перевіз до своєї резиденції на Волині. У Зірному він побудував ангари, найняв французьких механіків і регулярно організовував авіашоу, відкриті для місцевих мешканців.

17 липня 1911 р. у Березному Емануеля Малинського спіткало одне з найсерйозніших випробувань у його льотній кар’єрі. Піднявшись на шалену висоту в понад 1 тис. м, він провів у повітрі 40 хвилин, спостерігаючи за зміною погодних умов. Побачивши наближення грозової хмари із сильним вітром, Малинський вирішив розпочати посадку. Однак на висоті близько 50 м літак потрапив у повітряний вир і впав на землю, розбившись ущент. Дивом Малинський залишився неушкодженим. Його холоднокровність і витримка, як підкреслювали тодішні газети, врятували йому життя. Однак замість того, щоб піддатися страху, Малинський одразу почав діяти. Він наказав своїм механікам зібрати другий літак, привезений із Франції, а одного з них відправив до Парижа по відсутні деталі для пошкодженої машини. Цей інцидент, хоча й був драматичним, лише зміцнив його рішучість. Малинський, безстрашний і наполегливий, залишився вірним своїм планам здійснити авіаційну подорож власними маєтками на Волині, доводячи, що навіть найскладніші випробування не здатні зламати його пристрасть до авіації.

Преса повідомляла про дивовижний політ Малинського над Волинню, під час якого він подолав понад 400 км на висоті близько 500 м. Цей подвиг не лише привернув увагу, а й заклав підґрунтя для місцевої легенди про піонера неба, який своїми польотами відкривав нову сторінку історії регіону.

Отож, із 7 до 14 вересня 1911 р. Емануель Малинський на літаку Фарман здійснив перший політ над Волинню за маршрутом Зірне–Невірків–Забара–Шепетівка–Антоніни–Проскурів.

У листопаді 1911 р. варшавський журнал «Wieś Ilustrowana», який опублікував кілька фотографій із цієї історичної події, писав: «Політ відбувався за складних атмосферних та технічних умов, але був абсолютно успішним».

Аероплан Малинського, вересень 1911 р. Джерело: «Wieś ilustrowana», листопад 1911 р., № 11

Аероплан Малинського в небі над Антонінами, вересень 1911 р. Джерело: «Wieś ilustrowana», листопад 1911 р., № 11

Малинський вирішив реалізувати цей задум, спираючись виключно на власні кошти та підтримку своїх працівників. 14 вересня 1911 р. «Dziennik Kijowski», описуючи цю історичну подію, зазначав: «У Франції, Англії, Німеччині подібні авіаційні ініціативи не тільки викликають зацікавлення суспільства, але й отримують підтримку та допомогу з боку влади, війська та мешканців місцевостей, що розташовані на шляху польоту. У цьому випадку авіаподорож п. Малинського відбувається в надзвичайно складних умовах, спираючись лише на організовану допомогу працівників його маєтків, розташованих у чотирьох повітах Волинської губернії. Вони очікують на свого пана або мчать за його літаком».

Перший етап подорожі розпочався 7 вересня зі сходом сонця. Подолавши 35 верств, Малинський приземлився на полях свого маєтку в Невіркові. Того ж дня перед заходом сонця він продовжив політ, пролітаючи над Межирічами Волинськими і Сапожином, щоб зрештою приземлитися в Забарах. Мешканці навколишніх сіл зібралися, щоб помилуватися «шулікою», що ширяв на висоті 500 м.

Наступний етап розпочався 8 вересня ввечері. Малинський піднявся в повітря із Забар, прямуючи до Берездова та Шепетівки. Однак дощ і волога спричинили проблеми з двигуном, змусивши його приземлитися неподалік Берездова. Ніч і наступний день він провів там, чекаючи на покращення погоди й ремонт літака, який проводився при світлі вогнищ, розкладених на полях. Коли дощ припинився, льотчик знову піднявся в небо, пролітаючи над лісами князя Сангушка та графа Потоцького, поки не досяг Шепетівки. Після трьох днів очікування сприятливих умов Малинський вирушив у подальшу подорож. 13 вересня він прибув до Антонін, де приземлився на полях маєтку графа Юзефа Потоцького. Натовпи людей, разом із графом Юзефом Потоцьким та його дружиною, зустріли сміливого пілота з ентузіазмом. Наступного дня Малинський продовжив маршрут через Старий Константинів у напрямку Проскурова. Ця виняткова подорож викликала сенсацію.

У середині 1912 р. «Kurier Litewski» повідомляв про динамічний розвиток авіації у світі, особливо в країнах, де мілітаризм сприяв прогресу цієї нової галузі техніки. «У нас власної армії немає, тому не може бути такого ентузіазму, який з’являється в Німеччині, Франції, Австрії», – писала газета, висловлюючи сподівання, що й поляки залишать свій слід у цій сфері. У цьому контексті згадувалося ім’я графа Малинського, спортсмена й ентузіаста авіації, який здобув славу як власник літака, на котрому відбувся політ навколо Ейфелевої вежі. Як інформував «Kurier Litewski», Малинський мав амбітні наміри, зокрема заплановану авіаційну подорож до Африки. Хоча ці сміливі задуми захоплювали уяву, не всі подробиці життя Малинського нині відомі. Його постать залишається оповитою таємницями, які ще чекають на розкриття, як і його ідеї, що випередили свій час.

Емануель Малинський був одним із піонерів меценатства в галузі авіаційних технологічних інновацій у царській Росії, фінансово підтримуючи реалізацію надзвичайного проєкту – будівництво першого в історії стратегічного бомбардувальника «Святогор». Роботи над цією машиною, розпочаті в 1913 р., були винятковими не лише через амбіції конструкторів, але й завдяки застосуванню нових аеродинамічних методів, що мали забезпечити бомбардувальнику нечувані досягнення.

На початковому етапі Василь Слєсарєв, інженер, відповідальний за проєкт, зіткнувся із фінансовими труднощами. Як зазначає сайт www.samolotypolskie.pl, британський пілот, технік і авантюрист Чезборо Джеймс Генрі Маккензі-Кеннеді «на Міжнародній авіаційній виставці в Санкт-Петербурзі в 1911 р. запропонував Міністерству війни ідеї, що стосувалися використання його геніальних винаходів. Він вбачав серед них місце для літака, оснащеного масивними за діаметром повільнообертальними гвинтами з великим кроком. (…) але на початку війни Кеннеді викрав креслення «Святогора» та інші документи, зокрема матеріали, що стосувалися літака «Ілля Муромець». В Англії він видавав себе за співавтора літака Сікорського, а намагаючись продати документацію британським компаніям, спровокував величезний скандал».

Літак «Святогор» під час будівництва. Джерело: архів www.samolotypolskie.pl

Як інформує сайт www.samolotypolskie.pl, після того, як Кеннеді покинув Росію, Слєсарєв знову залишився без фінансування. Попри це йому вдалося розробити раціональну з погляду аеродинаміки сучасну конструкцію гігантського для того часу двоплана з розмахом крил 36 м, параметри обчислювальної підйомної сили якого мали досягати 6500 кг. Розташовані в центрі фюзеляжу два з’єднані між собою та працюючі на спільному валу двигуни Мерседес, потужністю по 221 кВт (300 к. с.), приводили в рух два гвинти з великим діаметром, встановлені за задньою кромкою крил, на половині розмаху кожного з них.

Слесарєв звернувся по допомогу до Відділу Повітряного флоту Надзвичайного комітету щодо зміцнення військово-морського флоту за рахунок громадських внесків. Великий князь Олександр Михайлович попросив оцінити проєкт Слєсарєва найкращих російських фахівців, зокрема Вітольда Ярковського. Майже всі знали й консультувалися зі Слєсарєвим щодо його робіт, тож висловили позитивні відгуки. Вітольд Ярковський без труднощів переконав Володимира Лєбєдєва, щоб «Акціонерне товариство повітряної навігації В. А. Лєбєдєв» взяло на себе реалізацію цього амбітного проєкту.

Члени Імператорського всеросійського аероклубу в Петербурзі, 1913 р. Емануель Малинський (з тростиною в лівій руці) стоїть поруч із Великим князем Олександром Романовим. Фото Карла Булли. Джерело: Центральний державний архів кінофотофонодокументів у Санкт-Петербурзі

Із погляду аеродинаміки «Святогор», як зазначає сайт www.samolotypolskie.pl, був шедевром авіаційної техніки, що значно випереджав свій час: «Це одна з найкращих, якщо не найдосконаліших, моделей літака епохи, принаймні у своєму класі. На відміну від багатьох сучасних йому конструкторів Слєсарєв реалізував класичну конструкцію із центром тяжіння, зсунутим вперед, з несучим хвостовим стерном. Усі елементи гіганта мали ретельно розроблені обтічні аеродинамічні форми. Конструкція вузлів і агрегатів була надзвичайно продуманою (…). Це був найбільший російський літак, побудований до Жовтневої революції».

Емануель Малинський, усвідомлюючи потенціал і значення проєкту, запропонув фінансову підтримку в розмірі 100 тис. рублів, що мало забезпечити Слєсарєву можливість продовжити роботу. Ришард Мозголь зазначав, що внесок Малинського становив майже 150 тис. рублів. Однак бомбардувальник так і не завершив випробувань під час війни.

Більшовики також намагалися відродити проєкт, але в 1923 р. у зв’язку зі здорожчанням відмовилися від подальших робіт, а розібрані частини літака використали як паливо.

Біографія Емануеля Малинського, хоч і сповнена захопливих історій, залишається неповною. Однак її сліди можна простежити через долі близьких йому людей. Одним із таких був Сильвестр Гермашевський (6.11.1860, дата народження встановлена на основі даних Державного архіву Рівненської області (ДАРО), – 25.03.1943), член родини, яка згодом стане символом польських досягнень в авіації та космосі.

Сильвестр, дід майбутнього космонавта Мирослава Гермашевського (15.09.1941–12.12.2022), часто супроводжував Емануеля Малинського в подорожах, відкриваючи для себе світ за межами рідної колонії Липники. Гермашевські мали там 25-гектарне господарство та новий дім із великими господарськими будівлями, яким управляв Роман Гермашевський (21.11.1899, дата народження встановлена на основі даних ДАРО, – 28.08.1943), одружений із Камілою Білявською (29.04.1904, дата народження встановлена на основі даних ДАРО, – 18.12.1995), з якою мав семеро дітей. Гермашевські вели спокійне заможне життя, маючи на відміну від багатьох у цій місцевості механізовану сільськогосподарську техніку. Засновником волинської лінії цього роду був Вінцентій Гермашевський, який за участь у Листопадовому повстанні був засланий до Сибіру.

Реєстр мешканців колонії Липники, родина Гермашевських. Джерело: Державний архів Рівненської області

Коли трагічні події Другої світової війни змусили Гермашевських покинути Волинь, їхнє життя змінилося кардинально. Каміла Гермашевська, мати сімох дітей, вирушила з родиною на захід, де після складної подорожі вони оселилися у Волові в Нижній Сілезії.

У нових умовах Гермашевським вдалося відбудувати своє життя, зберігши цінності, винесені з минулого. Кожна дитина отримала освіту й була вихована з гідністю, що відкрило їм шлях до видатних досягнень. Родина, чиє коріння сягало волинської землі та Малинського, незабаром прославилася своєю службою польській авіації. Троє синів Гермашевських стали льотчиками; один із них дослужився до звання полковника, а двоє були генералами авіації. Саме один із них, Мирослав Гермашевський, увійшов в історію як перший польський космонавт.

Цей унікальний шлях, що пролягав із Волині через Волув у Нижній Сілезії аж до зірок, об’єднує два символічні польоти: перший політ над Волинню Емануеля Малинського та перший політ поляка в космос. Це історія про витривалість, відданість і подолання кордонів – і географічних, і тих, що сягають неба.

Катерина Глодя

На головному фото: Емануель Малинський у Шатодені, 28.09.1910 р. Джерело: Gallica, цифрова бібліотека Національної бібліотеки Франції

Публікація створена в рамках стипендійної програми «Досліджуй у Польщі» Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського