«Мої дідусь і бабуся – поляки. Вони виховали мене. І саме вони прищепили мені католицьку віру й польські традиції, навчили читати і писати польською мовою», – розповідає Оксана Велика, в дівоцтві Поліщук.

«Я зростала з розумінням того, що ми одна сім’я й ми одне одному допомагаємо. Я ціную те, звідки я родом, яке моє коріння, ким я є. І дуже горджуся, що походжу з такої родини. Мабуть, я не була б настільки впевненою в собі, якби не мама, дідусь і бабуся, які завжди мене підтримували», – говорить Тетяна Поліщук.

«Пригадую, як чудово грав орган у костелі Святого Антонія. І пам’ятаю, як його знищили, як сплюндрували храм, як спиляли хрести на вежах, як усе порозкрадали і повивозили. Костел закрили, але ми все одно молилися до Бога. Почали збиратися по домівках. Таємно. Ми жили в католицькій вірі», – ділиться спогадами 79-річний рівнянин Чеслав Хитрий.

Олександр Кісь усе життя, за винятком років студентства, проведених у Вінниці, мешкає в Луцьку. Його рідня по маминій лінії – з Поділля, а предки зі сторони батька переїхали на Волинь із Люблінського воєводства, ймовірно, в період Другої світової війни.

Поляки оселилися на Поділлі ще в часи Першої Речі Посполитої. І попри складні історичні перипетії та географічну віддаленість, адже від сучасного польсько-українського кордону їх відділяють сотні кілометрів, місцевим польським громадам вдалося вижити та зберегти свою національну ідентичність.

«Мій тато – українець, а мама – полька. Коли я розпочав вчити польську мову, читати польські книжки, а потім і виїжджати до Польщі, то водночас відкривав у собі зв’язок із польською гілкою моєї сім’ї. Зараз я вважаю себе українським поляком. Людиною, яка має одне серце на два народи», – зазначає 45-річний Андрій Конько.

«Поляків у нас, у Новій Боровій на Житомирщині, було дуже багато. Мабуть, у моєму класі половина учнів були поляками, а половина – українцями», – розповідає Людмила Висоцька, в дівоцтві Русецька.

«Мої бабусі спілкувалися польською мовою, а дідів я не знав, бо обох убила радянська влада», – розповідає Валентин Висоцький. Він родом із селища Нова Борова на Житомирщині, зараз мешкає в Здолбунові Рівненської області.

«Цікаво знаходити родичів, яких давно не бачила або з якими взагалі не була знайома, і простежувати, вловлювати спільні риси. Ти можеш не знати людей, не спілкуватися з ними роками, а кревність зберігається», – зазначає Наталія Урбанська (в дівоцтві Мшанецька) з Тернополя.

Марія Федорчук пов’язала своє життя з двома населеними пунктами на Рівненщині: в Костополі вона народилася й прожила більшість часу, а в Топчі Корецької громади створила етнографічну скарбницю.