«Я народилася в Білорусі, в селі Самаровичі Зельвенського району Гродненської області. Уся моя рідня – звідти. З діда-прадіда ми – католики», – зазначає 76-річна Юзефа Парфенюк.

«Навіть батькові друзі, що виїхали в Польщу, завжди з особливою любов’ю згадували річку Стохід. Дітьми ми бігли сюди купатися і ловити рибу на вудки. З татом ходили по заплавах на човні», – ділиться спогадами Михайло Курганович із Любешева.

Наша співрозмовниця Валентина Оліх, яка проживає в Луцьку, походить із Поділля. Її родинна історія відображає долі жителів цього краю, які опинилися під більшовицькою владою ще в 1918 р.

«Усі могилки рідних у мене – там, на цвинтарі на Хмельниччині», – говорить 76-річний Михайло Бедратий зі Здолбунова.

«Я немов народжуюся знову, коли приходжу в костел. Господь тут у кожному куточку», – ділиться сокровенним парафіянка здолбунівського костелу Святих Апостолів Петра і Павла, членкиня місцевого Товариства польської культури Генрика-Ришарда Цирон.

Розстріл свекра як «ворога народу», виселення в Казахстан, боротьба за костел і трагедія сучасної війни – історію своєї родини «Волинському монітору» сьогодні розповідають Валентина Лукомська та її донька Людмила Машлай, парафіянки костелу Святих Апостолів Петра і Павла в Рівному та членкині Товариства польської культури імені Владислава Реймонта.

«Хтось приїхав. Як я виходжу – сидить якась жінка. Пам’ятаю, в чому вбрала була… Кажуть: ото твоя мама», – описує свою зустріч із матір’ю після довгої розлуки Яніна Занічковська з Кутрова, що біля Берестечка.

«У 1957 р. тато хотів виїхати в Польщу. Почав оформлювати документи. І тут кагебісти потайки від нього викликають маму і кажуть їй: дорога далека, ви можете не доїхати. Вони її так залякали, що мама категорично відмовилася переїжджати. Вона боялася, тому нічого не пояснила тату», – розповідає Галина Сокальська.

«У 1912 р. дідусь із бабцею переїхали з Чикаго до Стрільчиськ. Тут звели великий добротний будинок. У цій хаті ми всі й виросли», – розповідає «Волинському монітору» Софія Михалевич, голова Товариства польської культури Здолбунівщини.

«І тато, і мама були з родин поляків-католиків. У нас завжди була віра. Ми молилися тільки польською мовою. Я до цих пір молюся польською», – зазначила Францішка Голік зі Здолбунова. Вона членкиня Товариства польської культури Здолбунівщини. Її родинна історія пов’язана з Житомирською областю.