«У роки Другої світової, тікаючи від війни, мої рідні переїхали з Модринця, що біля Грубешева, в Костопіль. Невдовзі дідуся забрали на фронт. Потім він опинився в таборі в Сибіру», – говорить Тетяна Федотова.

Наша співрозмовниця Галина Грипич народилася в селі Нижній Бурлук у Казахстані. Туди її батьків Мар’яна та Юзефу Гренів разом із рідними вислали в 1936 р. На рідну Хмельниччину сім’я повернулася аж через 12 років.

«Наша сім’я – з Хмельницької області. Ми – поляки за національністю. Мама писалася в паспорті полькою, тато – поляком. Із 1946 до 1950 р. батьки мешкали в Польщі. Ми з братом народилися в Кошаліні та Старгарді відповідно», – зазначає Анна Соболєва (в дівоцтві Больбіна).

«Щоб одружитися з бабцею, дідко з Рудика став Рудницьким і з православного – католиком. Кохання змусило його піти на такі поступки. Згодом совєтські репресії розлучили їх на 10 років», – оповідає Людмила Лутюк із Соснового на Рівненщині.

«Усі населені пункти, де колись мешкали мої предки, чи то в Україні, чи то в Білорусі, чи то в Польщі, я вважаю своїми. Я їх так і називаю – мої села. Я поєднаний із ними через родинну історію», – говорить Артур Альошин із Луцька.

«Мою родинну пам’ять можна поділити на дві частини: перша – зіткана з багатьох яскравих життєвих епізодів, які мені розповіли мої найближчі, друга – власні спомини», – говорить Валентин Ваколюк із Луцька, засновник газети «Волинський монітор», голова Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської у 2006–2023 рр.

«Хто всі ці люди?!» – запитала нещодавно на фейсбуці під дописом про одну з подій у польському товаристві в Луцьку коментаторка, чия родина після війни виїхала з України до Польщі. «Поляки, які народилися і все життя живуть в Україні», – відповіли ми.

«Чи можна прожити життя за іншого, навіть якщо він – твій батько?» – міркує Олександр Мірецький із Луцька. Він – син композитора, піаніста та педагога Георгія Мірецького. Після смерті батька взявся опрацьовувати його багату музичну спадщину. Сьогодні ділиться з «Волинським монітором» своєю родинною історією.

«Я народилася в Білорусі, в селі Самаровичі Зельвенського району Гродненської області. Уся моя рідня – звідти. З діда-прадіда ми – католики», – зазначає 76-річна Юзефа Парфенюк.

«Навіть батькові друзі, що виїхали в Польщу, завжди з особливою любов’ю згадували річку Стохід. Дітьми ми бігли сюди купатися і ловити рибу на вудки. З татом ходили по заплавах на човні», – ділиться спогадами Михайло Курганович із Любешева.