Емануель Малинський (1873–1938) – неординарна постать, польський письменник і публіцист. Його життя і творчість є цікавим свідченням складних часів, у які йому довелося жити.

Важко не помітити, як особистий досвід Емануеля Малинського сформував його унікальне сприйняття дійсності. Фінансова незалежність надавала йому не лише свободу висловлювати думки, а й можливість проникати за лаштунки механізмів влади, де ухвалювалися рішення, що мали реальний вплив на долі світу.

Свідок падіння царизму, народження більшовизму, динамічних змін у Польщі, що відроджувалася, та тріумфуючого капіталізму в Америці, він умів поєднувати ці досвіди в цілісний аналіз історичної безперервності. Проникливість його думок дозволяла робити висновки, які не втратили своєї актуальності, а його роздуми досі захоплюють і істориків, і сучасних читачів.

Усі публікації з циклу про Емануеля Малинського можна прочитати тут.

Емануель Малинський – це автор, якого варто читати уважно. Попри деякі категоричні твердження та іноді поспішні висновки, його твори є захопливим свідченням інтелектуальних пошуків і роздумів над сучасністю, яка його оточувала.

У 2005 р. у Франції розпочали монументальну справу із зібрання та публікації всіх праць Малинського. У результаті з’явилася 25-томна серія у формі факсиміле, яка після років забуття повертає автора сучасним читачам. Це була надзвичайно важлива ініціатива, особливо з огляду на те, що Малинський свою публіцистичну та письменницьку діяльність переважно розвивав у Франції, де й було видано більшість його праць.

Варто зазначити, що лише в 1926 р. вийшли друком аж шість книг із циклу «La Mission du Peuple de Dieu», а також одна, не пов’язана із цим проєктом. Загалом цикл нараховує 25 книг, до яких додаються ще сім інших публікацій, як-от «Le Peuple-Roi» (1923) чи «La Gauche et la Droite» (1926). Усі ці твори були видані в Парижі й дають змогу зрозуміти, як виглядала інтелектуальна дискусія того періоду.

Творчість Малинського була реакцією на динамічні соціальні та культурні зміни, які він сприймав як загрозу для традиційних цінностей. Хоча його погляди часто були суперечливими, вони й досі залишаються цікавим відправним пунктом для роздумів над взаємозв’язком між релігією, політикою та суспільством. Тож, можливо, варто сьогодні звернутися до його праць, аби спробувати зрозуміти, що він хотів сказати своїм сучасникам і що може сказати нам сьогодні?

Емануель Малинський залишається маловідомим у Польщі, що значною мірою пояснюється тим, що більшість його праць були написані французькою мовою. Лише деякі публікації були перекладені польською, і ще менше – доступні читачам у довоєнні часи. Зокрема, це – «Na ratunek Europie» (1922), «Dwie drogi» та «Myśli i koncepcje dla rozwagi przy tworzeniu nowej konstytucji polskiej» (1928). Його творчість, адресована переважно західноєвропейській аудиторії, довгий час залишалася поза увагою польської інтелектуальної рефлексії.

Зміни відбулися лише нещодавно, коли сучасні видавництва почали повертати твори Малинського польському читачеві. Особливо важливими стали такі ініціативи, як переклад статті «Czy można uniknąć wojny?» (1935), опублікованої у 2018 р. у журналі «Człowiek w Kulturze», та видання книги «Nowa Polska. Reforma agrarna przeciw własności prywatnej» (2019). Завдяки цим зусиллям польські читачі вперше отримали можливість ближче ознайомитися з думками автора, чиї політичні та соціально-економічні погляди були здебільшого відповіддю на виклики Європи його часу.

Обкладинка книги Емануеля Малинського «Nowa Polska. Reforma agrarna przeciw własności prywatnej», Щенсне, 2019

Наступним важливим кроком стало перевидання праць Малинського в контексті польської консервативної думки. У книзі Пьотра Космали «Na straży Starego Kontynentu» (2020) було представлено добірку його текстів, зокрема переклад з англійської з урахуванням французького оригіналу роботи «Jak ocalić Europę» (1922). Тим часом у 2022 р. видавництво «Key4» опублікувало переклад з англійської першої книги Малинського «Na skróty do upragnionego pokoju» (1918), доповнений вступом історика та публіциста Ришарда Мозголя, який досліджує біографію і творчу спадщину Емануеля Малинського.

Титульна сторінка книги Емануеля Малинського «Na skróty do upragnionego pokoju» (Варшава, 2022) з передмовою Ришарда Мозголя, а також сторінка 90 з подякою Ришарда Мозголя для Катерини Глоді за надання джерельних матеріалів

Ці нові публікації відновили пам’ять про один із найменш відомих голосів польської публіцистики початку XX ст. Вони представляють Малинського як автора, який умів бачити проблеми, що виходили за межі поточної політики. Його критика революційних ідей, роздуми про єдність Європи та аналіз соціальних конфліктів відкривають невідомі раніше аспекти польської політичної думки.

Емануель Малинський у своїх політичних і економічних аналізах виявився надзвичайно проникливим спостерігачем процесів, що формували світ у першій половині XX ст. і, як не дивно, залишаються актуальними й сьогодні. Його критика глобальних економічних механізмів, зокрема деградації малих держав міжнародними фінансовими організаціями, є одним із найважливіших досягнень його публіцистики. Як знавець питань грошей і їх впливу на політику, Малинський розкривав перед читачами таємниці кредитів, боргів і фінансового тиску, які змінювали не лише економіки, але й цілі суспільства.

Одним із ключових елементів думки Малинського було його бачення історії як драматичного протистояння добра і зла, що відбувається не лише на політичному чи соціальному рівні, але й у серці кожної людини. Для нього історія мала сакральний вимір, а політичні зміни були лише відображенням глибоких духовних криз.

Особливу увагу в його творчості привертає критика тенденцій, які домінували в тодішньому міжнародному порядку. Малинський застерігав, що розпад великих імперій і їх заміна дрібними національними державами (цей процес він називав «балканізацією») сприяють революційним рухам і відчиняють двері для більшовицького впливу в Європі. Він попереджав, що більшовизм – це лише один з етапів глобальної революційної хвилі, спрямованої на знищення всіх традиційних основ суспільства та створення нової антилюдської утопії.

У виданій 1922 р. у Парижі праці «Pour sauver l’Europe» Малинський представив одну з перших концепцій об’єднаної Європи як відповіді на загрозу комунізму. Він пропонував створити федеративний союз європейських держав, який міг би не лише захистити континент від зовнішньої агресії, але й запобігти внутрішнім ідеологічним руйнаціям.

Обкладинка книги Емануеля Малинського «Pour sauver l’Europe», Париж, 1922

Заклик Малинського до єдності Європи, повернення до духовних цінностей і рішучої боротьби із силами деструкції досі залишається актуальним. Його роздуми нагадують, наскільки важливо зберігати історичну пам’ять і працювати над духовним відновленням, щоб уникнути помилок минулого.

Його критика Версальської системи та інших мирних договорів була не лише оцінкою їх несправедливості. Малинський вказував на глибші проблеми: нездатність європейських політиків побачити стратегічні загрози та брак політичної волі для створення тривалого миру. Його слова про те, що помилки, допущені у Версалі, неминуче призведуть до нового конфлікту, звучать пророчо у світлі подій, які відбулися пізніше.

Те, що робить його письмову спадщину унікальною, – це здатність безкомпромісно називати речі своїми іменами. Він вказував на тих, хто піддавався глобальним шантажам – і з прагнення особистої вигоди, і через політичну слабкість. Його діагнози сучасності були жорсткими, але водночас надихали. Для Малинського не існувало політичної коректності чи ухилянь: він був глибоко переконаний, що лише правда, навіть якщо вона важка для сприйняття, може призвести до оновлення суспільства.

Цікавим аспектом його творчості є ставлення до Юзефа Пілсудського, якого він сприймав як провідника, здатного вивести Польщу з політичного й економічного хаосу. Хоча Малинський усвідомлював, що Пілсудський був соціалістом, і підтримував його, він вірив, що той більше був державником. Малинський бачив у Пілсудському не лише лідера, а й візіонера, чиї дії виходили за межі тимчасових інтересів. «Маршал Пілсудський, – писав Малинський, – перший із часу відродження Польщі простягнув руку великій землевласницькій маєтності… Цей вчинок лідера, який прагнув налагодити зв’язок із традиційною й історичною елітою своєї країни, викликав сенсацію».

Однак його думки про маршала були далеко не беззастережними. Наприклад, оцінюючи події 1926 р., Малинський вважав, що травневий переворот закрив певний етап історії Польщі, але відкрив нові виклики. Водночас Малинський вважав, що в 1920 р. Пілсудський недооцінив силу більшовиків.

Нелегко однозначно оцінити стосунки Емануеля Малинського та Леона де Понсена (1897–1975) – двох інтелектуалів, чиї шляхи перетнулися в неочікуваний момент історії. Це було знайомство, засноване на спільних цінностях і взаємному доповненні. Малинський, із його майже пророчим поглядом на механізми історії та революцій, і де Понсен, який привніс здатність систематизувати та представити ідеї польського автора ширшій аудиторії, створили тандем, який не лише повернув блиск деяким забутим аспектам політичної думки, але й ввів їх у міжнародний обіг.

Завдяки де Понсену праці Малинського уникли повного забуття. Французький автор не лише передав спадщину польського мислителя наступним поколінням, але й надав їй більш доступної форми. Замість монументальних томів, наповнених роздумами про історію західної цивілізації, де Понсен зосередився на суті – аналізі глобальних змін, розкритті їх метафізичних коренів та впливу на світ політики й економіки.

Саме де Понсен звернув увагу на унікальну перспективу Малинського – його здатність бачити глибокі зв’язки між капіталізмом, більшовизмом і національними рухами, а також довести, що ці конфлікти є не лише політичними, а й мають своє коріння в зіткненні двох світоглядних візій. У часи, коли публічні дебати часто обмежувалися поверхневими аналізами, Малинський пропонував набагато глибший погляд, вказуючи на ідеологічні та релігійні основи революцій.

Вірний своєму прагненню в певному сенсі продовжувати справу Малинського, де Понсен незадовго до смерті польського автора заснував журнал «Contre-Révolution», який видавався спочатку в Женеві, а потім у Парижі в 1937–1939 рр.

Книга «La guerre occulte», вперше видана в 1936 р. католицьким видавцем «Beauchesne», була опрацьована Леоном де Понсеном. У передмові до видання в серпні 1938 р. він описує особистість Малинського, підкреслюючи його інтелектуальну проникливість та доктринальну ясність. У 2023 р. у Ченстохові з’явився її польський переклад під назвою «Tajemna wojna».

Редагуючи текст, де Понсен спрощував деякі фрагменти та нейтралізував елементи католицько-традиціоналістського характеру, щоб зробити книгу більш доступною. Однак такі зміни, як зазначають критики, не завжди були позитивними, оскільки виключали багато важливих зауважень Малинського, особливо цінних для традиціоналістів. Попри це, «La guerre occulte» залишається одним із найважливіших документів інтелектуальної критики модерності, а її останні рядки звучать тривожно: «Розпочалася нова ера в історії світу. Настало відкриття апокаліптичних часів».

Емануель Малинський, хоч і писав переважно французькою, мав значний вплив на мислителів та інтелектуальні кола всієї Європи, зокрема на італійського філософа й традиціоналіста, барона Юліуса Еволу (1898–1974). Їхня співпраця принесла не лише перші переклади творів Малинського італійською мовою, але й поширення його ідей у філософських та політичних колах Італії, де вони й досі надихають консервативну правицю. Евола особливо цінував Малинського за його сміливий та глибоко продуманий аналіз сучасності, а також за шану, яку той віддавав середньовічним ідеалам ієрархії та героїчних цінностей.

Евола, йдучи слідами Малинського, переклав його твори, зокрема «La guerre occulte», яка вперше була видана в Італії в 1939 р. Цей твір, що розкриває механізми революцій і глобальних змін, кілька разів перевидавався в 1970-х і 1980-х рр. видавництвами, пов’язаними з італійською правицею. Цікаво, що два томи циклу «La Mission du Peuple de Dieu», які становлять квінтесенцію думок Малинського, також знайшли своє місце в цих колах, у 1976 і 1979 р. відповідно.

Іронією долі залишається той факт, що Малинський як польський автор здобув більше визнання серед італійської радикальної правиці, ніж на Батьківщині. Його твори в Італії стали частиною інтелектуального канону традиціоналістичних середовищ. Можливо, саме завдяки цій італійській рецепції ідея Малинського, так глибоко вкорінена в критиці революцій та захисті європейської спадщини, продовжує жити, надихаючи нові покоління мислителів.

У Польщі Малинський десятиліттями залишався на маргінесі інтелектуальних дискусій, аж поки його ім’я несподівано не з’явилося в публічних дебатах 1951–1952 рр., які стосувалися проєкту нової Конституції Польської Народної Республіки. Письменник Тадеуш Бреза та політик Стефан Єндриковський використали його книгу «Myśli i koncepcje dla rozwagi przy tworzeniu nowej konstytucji polskiej» (1928) для критики її консервативних ідей. У полеміці вони представляли Малинського як символ реакційного буржуазно-аристократичного ладу, протиставляючи його соціалістичному баченню держави, яке реалізовувалося в ПНР.

Емануель Малинський, попри відносно обмежене визнання в Польщі, залишив важливий слід у європейській інтелектуальній традиції. Його роздуми про природу революцій, причини їх виникнення та способи протидії були вражаюче далекоглядними, а аналіз процесів, що відбувалися в Європі на початку XX ст., виявився майже пророчим.

Сьогодні варто звернутися до творів Емануеля Малинського не для того, щоб безкритично наслідувати його ідеї, а щоб знайти натхнення для роздумів над сучасними викликами. Малинський, попри свою аристократичну перспективу, залишається голосом, який нагадує про значення балансу між силою держави та добробутом її громадян. Те, що для одних було ознакою його «реакційності», для інших може стати цінним прикладом того, як історія може навчити нас скромності перед складною природою політики й суспільства.

Зрештою, хоч його візії неодноразово піддавали критиці, його здатність бачити небезпеки, спричинені відсутністю цілісності й стабільності влади, робить Емануеля Малинського постаттю, яка не втрачає актуальності. У світі, сповненому напруженості та конфліктів, варто повернутися до його текстів, щоб знайти відповіді на питання, які, хоча й були поставлені майже 100 років тому, досі залишаються відкритими.

Катерина Глодя

Публікація створена в рамках стипендійної програми «Досліджуй у Польщі» Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського