Трохи сьогодні подощило. Така собі моросячка, дещо холодна і, як годиться дощеві, мокра. Листя вже не так шарудить під ногами і втратило свій золотавий колір, почула я від своїх земляків, які поспішали на роботу ранковим трамваєм, зодягнені у вишуканий ширвжиток. Дійсно новий ранок розпочався похмурим небом, але чи це причина, щоб зі скислою міною робити перший крок у день?

Куди тільки кину оком, бачу сумно повислі голови, а обличчя навколо – якісь сірі, невдоволені, пом’яті. І ще вчора було таке блакитне небо, так гарно світило сонце й калюжі не лякали водою в черевиках, а тут на тобі – яке погіршення.

Повсюди лунають тужливі скарги сумних облич. Люди добрі, та що ж ви говорите? Яка негода? Та це ж справжнісінька втіха трохи поталяпатися в калюжах, розкрити парасольку і слухати, як краплини вибивають ритм дощової пісеньки. А що трохи холоднувато, то нічого – шарфиком обгорніть шию, та й по всьому. Поза тим, ще зовсім недавно всі переживали через посуху й лили крокодилячі сльози над землею, сухою як попіл, на якій нічого не хотіло рости.

Примара неврожаю ввижалася всім впродовж усього спекотного літа, а коли почало дощити, накрапати та мжичити, всі почали нарікати і крутити носом над тим, яка неприємна ця осіння погода. Не догодити цим людям. Це як в автобусі, коли пасажир щохвилі міняє місце. Може, краще стати чи, може, сісти, але не спиною до напрямку руху й не біля вікна, а поблизу проходу.

Просто «День психа» (польський фільм, – ред.). Недогода. Все не так, все погано. То, можливо, настрій покращиться, якщо цього осіннього дня кинути щось на рушту? Час ланчу, тож у барах і ресторанах гамірно. Люди стікаються до різноманітних закладів харчування. Але що ми там чуємо? Надто дорого, надто багато відвідувачів, замалий вибір, завелике меню й незрозуміло, що ж вибрати.

Страшенно несмачно, занадто жирне, сильно прісне, інтер’єр і обслуговування – як у найгірші часи комуністичної Польщі. Тобто знову недогода. Тож залишається лише порадити всім невдоволеним цього та інших світів сидіти вдома, запхати ніс у телевізор і не заражати оточення своїм сумом.

Тільки чи це чимось допоможе? Адже всі шоу на кожному каналі – це нудьга найчистішої води, а крісло вже не таке зручне, як колись, і колір оббивки, який раніше радував, ідеально пасував до інтер’єру, тепер якийсь ніякий і ні до чого. Навіть можна сказати, що цей зелений узагалі депресивний.

То що ж можна порадити, де віднайти спасіння для душі людини, яка вічно вишуковує недоліки? Думаю, залишається тільки похитати головою й махнути на прощання рукою над тяжким життям цих невдоволених.

Скисла міна (skwaszona mina), тобто гримаса, яка демонструє цілковите неприйняття оточення, сум і злість.

Земля як попіл (ziemia jak popiół), тобто дуже суха.

Крутити носом (kręcić nosem) – нарікати, бути невдоволеним.

Кинути щось на рушту (wrzucić coś na ruszt) – щось з’їсти, перекусити.

Запхати ніс у телевізор (wsadzić nos w telewizor), тобто дивитися телепередачу.

Кидати оком навколо (rzucać okiem wokoło), тобто роздивлятися.

P. S.: Земляки, які поспішали на роботу ранковим трамваєм, зодягнені у вишуканий ширвжиток – це відсилка до пісні «Добраніч, вже час спати» (музика Єжи Васовського, слова Єремія Пшибори); спочатку її виконувало «Кабаре старших панів», пізніше також інші митці. Рекомендую послухати її на YouTube.

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG