Рівнянину Людвігу-Люціану Пінському, коли він потрапив під репресії НКВД, не виповнилося навіть 18 років. Його доля пов’язана з Гжегожем Ціховичем і Мечиславом Зембалею, про яких ми писали в нашій рубриці раніше.

Людвіга-Люціана Пінського затримали 26 вересня 1940 р. В анкеті арештованого записано, що він народився в Рівному в 1923 р., тобто, як бачимо, він був іще неповнолітнім. На момент арешту проживав у селі Вишків Ківерцівського району, ходив до восьмого класу середньої школи № 4 в Ківерцях. Його батько Тадеуш, якому було 50 років, не працював через інвалідність. Мати, 46-річна Стефанія, працювала помічницею бухгалтера. У Людвіга-Люціана були дві сестри: 20-річна Ванда і 15-річна Халіна.

Арештованого помістили в Луцьку в’язницю.

Допит у день арешту проводив начальник 1-го відділення 2-го відділу Управління державної безпеки Новосьолов. Першим питанням слідчого було: «З ким ви були пов’язані по шпигунській діяльності проти совєтської влади на користь іноземної розвідки?» На нього Людвіг-Люціан Пінський відповів, що був пов’язаний із секретарем воєводи Гжегожем Ціховичем (у першій частині протоколу його прізвище записане як «Цехович»). Як вказано в протоколі, після того, як совєти окупували Волинь, до батьків Пінського регулярно приходили кілька місцевих поляків, щоби послухати по радіо передачі польською мовою з Лондона. Був серед них і Ціхович. Він нібито говорив, що кожен поляк повинен допомагати Англії, «ведучи боротьбу проти совєтської влади в такій формі, яка тільки буде можлива».

Невдовзі Ціхович, як записано у протоколі, завербував хлопця. Завдання Пінського полягало, за його словами, у збиранні різноманітної інформації, зокрема про пересування військових частин і техніки на залізничній станції. У серпні 1940 р. Людвіг-Люціан Пінський нібито змовився з Мечиславом Зембалею, сином осадника, висланого в Сибір, щоб підірвати військовий склад. Зробити це їм завадив арешт Ціховича, який мав дати хлопцям вибухівку з часовим механізмом.

Протокол першого допиту Людвіга-Люціана Пінського

Іще слідчий звинуватив Пінського в тому, що він, нібито змовившись із Зембалею, вимагав в анонімних листах великі суми грошей від якихось Рудковського та Навроцького. Змовники нібито погрожували, що заявлять про їхню контрреволюційну діяльність органам НКВД.

Того ж таки 26 вересня відбулася очна ставка Пінського із Ціховичем. На ній Ціхович дав покази, що дійсно приходив на квартиру Пінських і слухав там виступи діячів польського уряду в екзилі, зокрема генерала Владислава Сікорського. Як свідчить протокол, Людвіг-Люціан Пінський продовжував заявляти, що Ціхович його завербував, натомість останній заперечував це.

30 вересня слідчий лейтенант Хліманов провів повторний допит. На ньому, як записано у протоколі, Людвіг-Люціан Пінський підтвердив, що був завербований і збирав розвідувальні дані для Гжегожа Ціховича, а також те, що вони разом із Мечиславом Зембалею займалися шантажем.

Протокол повторного допиту

18 жовтня 1940 р. воєнний прокурор наказав виділити зі слідчої справи № 38533 по звинуваченню Мечислава Войцеховича Зембалі за статтями 188 та 7–205 Кримінального кодексу УССР і Людвіга-Люціана Тадеушовича Пінського за статтями 54 і 188 матеріали про Пінського в окрему справу. Справі присвоїли номер 38609.

Наступного дня Людвігу-Люціану Пінському висунули офіційне звинувачення у вимаганні грошей, шпигунській діяльності та підготовці диверсійного акту. На цьому слідство завершили.

12 листопада 1940 р. помічник обласного прокурора зі спеціальних справ Коробко написав у висновку, що Пінський збирав інформацію про пересування й дислокацію військових підрозділів та готувався до диверсійних актів, які він не встиг здійснити, бо був арештований органами НКВД. Про вимагання коштів у цьому документі навіть не згадано. «Пінський визнав себе винним у висунутому звинуваченні», – записано у висновку.

Висновок помічника обласного прокурора

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.

Згідно з випискою із протоколу № 64 від 1 червня 1941 р., Людвіга-Люціана Пінського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 26 вересня 1940 р.

Виписка з протоколу з вироком Людвігу-Люціану Пінському

Покарання ув’язнений відбував в Норільлагу, де йому довелося провести майже рік, аж до підписання угоди Сікорський-Майський. У справі збереглося посвідчення, видане 1 вересня 1941 р. заступником начальника Норільського комбінату і табору НКВД Таймирського національного округу Красноярського краю, молодшим лейтенантом Єремеєвим. Згідно із цим документом, Пінський як амністований за наказом Президії Верховної Ради польський громадянин направився до Омська.

Довідка про амністію Людвіга-Люціана Пінського

Заключенням прокуратури Волинської області від 26 травня 1996 р. Людвіга-Люціана Пінського реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх