У селі Гайове Ківерцівської громади організували прибирання на польському військовому кладовищі, на якому поховані жителі Пшебража (колишня назва Гайового). Роботи тривали два дні.
Ось уже три роки підряд щоосені до Кременця прибуває молодь із Варшави: випускники, симпатики та учні XXVII Загальноосвітнього ліцею імені Тадеуша Чацького у Варшаві.
Католицьке кладовище в Сарнах зруйнували на початку 80-х років. Людські останки, захоронені на ньому, не знайшли вічного спочинку – історія порозкидала їх.
Коли на місце кладовища у 2010 р. прибуло V паломництво колишніх парафіян, то на молебень прийшли й українці. У розмові одна зі старших жінок запитала: «А де ділися Красинкевичі зі Старої Зівки, наші сусіди? Знаєте щось про них?»
Напередодні Дня всіх святих члени Товариства польської культури в Костополі на чолі з Тетяною Остапенко та прихожани костелу Пресвятого Серця Ісуса Христа разом із парохом, отцем Анджеєм Парусінським впорядкували територію біля пам’ятника в Яновій Долині.
Коли я вперше приїхав до Гути Степанської, місцеві запитували про Едварда Квятковського. Чому не приїжджає, що з ним? Він помер, залишивши по собі добру пам’ять.
Присвячую цей фоторепортаж єпископу-сеньйору Маркіяну Трофим’яку, колишньому ординарію луцькому. Владика випередив свій час, Його проповіді будуть зрозумілими і прийдешнім поколінням.
Присвячую цей фоторепортаж безіменним жертвам убивств, котрим не дано було бути похованими і спочивати на кладовищі. Їхні кістки лежать на полях, у лісах і болотах та очікують на воскресіння.
Цей фоторепортаж я присвячую пам’яті cім’ї Трусевичів із Холоневичів. Мар’яна і Ядвігу з дітьми, Басею, Збігневом і Галинкою, вбили по-звірськи. Ймовірно, пізніше їх вкинули до тієї криниці, про яку напишу нижче.
Цей фоторепортаж я присвячую Генрику Щепковському, вбитому біля Холоневичів, в окопах, що залишилися після Першої світової війни. Поховав Його чех із Галінувки, Вацлав Веселий, син Юзефа, а розповів мені про це син Вацлава, Генрик.
