«Їдемо в напрямку Смоленська»
Статті

Невеличке село під назвою Катинь, що розташоване за 15 км від Смоленська, сьогодні є символом страшного злочину сталінського режиму не лише проти польського народу, а й проти всього людства.

17 вересня 1939 р. без оголошення війни частини Червоної Армії увірвалися на територію Польщі. Дії СРСР стали повною несподіванкою для польського уряду і верховного військового командування, яке передбачало, що радянські війська були введені з метою попередження німецької окупації сусідніх територій, прилеглих до польсько-радянського кордону. Розуміючи, що армія не має достатнього ресурсу, щоб воювати на два фронти, армійський генералітет прийняв рішення боронитися лише проти вермахту. Наказ головнокомандувача Е. Ридз-Смігли був наступного змісту: «Із совітами в бої не вступати, чинити спротив тільки у випадку, якщо вони робитимуть спроби роззброєння наших частин… Із німцями продовжувати боротьбу. Оточені міста повинні чинити спротив. У випадку, якщо підійдуть радянські війська, вести з ними перемовини з метою виводу наших гарнізонів у Румунію та Угорщину».

Війська Українського фронту, перед якими ставилося завдання окупації Волинського воєводства, перейшли кордон 17 вересня о 5 год. ранку. Не зустрівши серйозного супротиву, вони швидкими темпами просувалися вглиб території Польщі, пройшовши за перший день військової агресії 70–100 км і захопивши міста Рівне, Тернопіль, Коломию та ін. Під час захоплення Дубна в полон потрапили 5 800 польських солдатів і 500 офіцерів, а в районі Луцька – 9 тис. військовослужбовців, 1 тис. з яких були офіцерами. Згідно зі зведеними відомостями Генштабу Червоної Армії з 17 до 21 вересня на території Західної України до радянського полону потрапили 120 тис. осіб.

19 вересня командувач Українського фронту С. Тимошенко наказав командувачу прикордонних військ Київського особливого військового округу комдиву Осокіну негайно закрити держкордон по річці Збруч і на захід, щоб у жодному разі не допустити відступу польських солдат і офіцерів із Польщі в Румунію. Таким чином розрізнені польські військові формування опинилися в оточенні двох ворожих армій, радянської та німецької, а через деякий час були позбавлені координації своїх дій із боку військового командування. Натомість дії військових частин країн-агресорів були достатньо синхронізовані й узгоджені. Це ілюструє фрагмент однієї з директив наркомату оборони СРСР: «При звернені німецьких представників до командування Червоної Армії про надання допомоги у справі знищення польських частин чи банд, що знаходяться на шляху пересування дрібних частин німецьких військ, командування Червоної Армії, начальники колон, у випадку необхідності, виділяють потрібні сили, забезпечуючи знищення перепон». Яскравим прикладом взаємодії радянських і німецьких військ є розгром Новогрудської бригади, якою командував генерал В. Андерс. У ході кровопролитних боїв із німцями вона намагалася прорватися до румунського кордону. 26 вересня, зазнавши підступної атаки частин Червоної Армії з тилу, бригада розділилася на дрібні частини, а її командир потрапив до полону.

Загалом за час так званої польської операції Червона Армія захопила територію загальною площею 190 тис. кв. км, яку населяли понад 12 млн осіб. Не обійшлося без втрат: із польського боку загинули 3 500 військовослужбовців і цивільних громадян, біля 20 тис. зазнали поранень або зникли безвісти; з радянського боку, за офіційними даними, що викликають виправдані сумніви, 737 осіб загинули та 1 862 поранено.

Під час «визвольної ходи» Червона Армія взяла в полон понад 240 тис. польських військовослужбовців. Усупереч нормам міжнародного права всі військовополонені були передані «під опіку» органів НКВС. Через відсутність необхідної кількості продуктів харчування, питної води, житла та ін., необхідних для забезпечення такого числа полонян, на початку жовтня 1939 р. радянське керівництво прийняло рішення розпустити по домівках рядових та унтер-офіцерів – жителів новоприєднаних територій. У середині жовтня ці ж категорії військовослужбовців, уродженці центральних регіонів Польщі, мали бути передані німецькій стороні. Однак 25 тис. рядового та молодшого командного складу Війська Польського було затримано в Рівненському трудовому таборі НКВС № 1 і таборах «Наркомчермету» для будівництва шосе стратегічного значення й робіт на шахтах Кривого Рогу та Донбасу.

За рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 3 жовтня 1939 р. близько 15 тис. польських офіцерів, поліцейських, в’язничних працівників потрапили до Козельського, Старобільського й Осташківського таборів. Цього ж дня Військовим трибуналам Українського і Білоруського фронтів надавалося право затверджувати вироки із застосуванням вищої міри покарання за «контрреволюційні злочини» цивільних осіб і солдатів Війська Польського.

Полонені польські військовослужбовці не полишали надію на відновлення Батьківщини. Тому в трьох згаданих таборах, а також у Рівненському трудовому таборі розгорнулася оперативна розробка захопленого контингенту. 3 грудня 1939 р. Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило пропозицію НКВС СРСР про арешт усіх кадрових польських офіцерів, узятих на облік. За два місяці слідчі бригади мали оформити справи й обвинувачувальні вироки на весь контингент Осташківського табору для направлення їх на розгляд Особливої наради при НКВС. У кінці лютого цей орган прийняв рішення щодо справ понад 600 військовополонених. Їх планували доправити в табори ГУЛАГу на Камчатці. Проте це не вирішувало питання глобального розвантаження таборів, яке було одним із найнагальніших у зв’язку з фінською кампанією. Керівництво НКВС передбачало доставку великої кількості військовополонених фінів, яких планувало розмістити, зокрема, й у добре обладнаних Козельському, Старобільському, Осташківському таборах. Підписання мирного договору з Фінляндією 13 березня 1940 р., здавалося б, мало зняти питання стосовно швидкого розвантаження зазначених табірних установ. Однак Й. Сталін вирішив питання кардинально, прийнявши пропозицію Л. Берії, викладену в листі від 5 березня, яка полягала у фізичному знищенні без будь-яких судових процедур 14 700 військовополонених. Окрім цього, пропонувалося розстріляти 11 тис. в’язнів тюрем західних областей УРСР і БРСР. Обґрунтуванням страти польської військової, інтелектуальної та державної еліти було те, що «всі вони є заклятими ворогами радянської влади, переповненими ненависті до радянського устрою». У цей же день Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення: «Справи про 14 700 осіб, що знаходяться у таборах для військовополонених колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремщиків (…) розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання – розстрілу».

Підготовка до проведення розстрілів розпочалася буквально на наступний день. На кожного військовополоненого складали довідку-заключення. Одночасно відповідні документи готували на осіб, які продовжували прибувати з таборів «Наркомчермету» та Рівненського трудового табору, де періодично виявляли нових офіцерів. Два транші з Рівненського табору, один у складі 32-х військовиків, другий – 18-ти, під посиленим конвоєм доправили до Козельська в кінці 1939 р.

22 березня Л. Берія підписав наказ «Про розвантаження в’язниць НКВС УРСР і БРСР», значну частину контингенту яких складали польські офіцери та поліцейські. Переведенню до Київської, Харківської й Херсонської в’язниць підлягали 500 в’язнів із Рівненської та 500 в’язнів із Луцької в’язниць. Інших чекала страта.

Одним з етапів підготовки до масового розстрілу польських військовослужбовців було приготування депортації до віддалених районів СРСР членів їхніх сімей, яку розпочали 7 березня 1940 р. Акція планувалася на 15 квітня.

На момент початку «операції з розвантаження», 3–5 квітня, в Старобільському таборі утримували 8 генералів, 55 полковників, 126 підполковників, 316 майорів, 843 капітанів, 2 527 інших офіцерів, 9 ксьондзів, 2 поміщиків, 5 державних чиновників високого рангу; у Козельську знаходилося 4 599 військовополонених, серед яких 1 адмірал, 4 генерали, 26 полковників, 72 підполковники, 232 майори, 647 капітанів, 12 капітанів морфлоту, 3 капітани ІІ рангу, 2 капітани І рангу, 3 480 інших офіцерів, 8 ксьондзів, 9 поміщиків, 61 державний чиновник та ін.; в Осташківському таборі утримували 6 364 бранців, у числі яких 48 армійських офіцерів, 240 офіцерів поліції і жандармерії, 775 поліцейських і жандармів молодшого командного складу, 4 924 рядових поліцейських, 189 в’язничних працівників, 9 розвідників, 5 ксьондзів та ін. Таким чином на смерть було приречено 14 857 осіб. Як правило, з Москви до начальників УНКВС Калінінської, Смоленської та Харківської областей надходило від 3-х до 5-ти списків із прізвищами 300–500 в’язнів, яких із таборів конвоювали до в’язниць і там розстрілювали. Уникнути страти вдалося 395 бранцям, переведеним у Юхновський табір.

Ті полонені, яких першими забирали до УНКВС, навіть не підозрювали про наміри катів. Дізнавшись про відправку, вони мріяли про відновлення боротьби з німцями. Дехто з офіцерів, які залишалися в таборах, просили своїх колег робити у вагонах написи з відомостями про кінцеву станцію, щоб інші знали, куди їх буде доправлено. В одному з таких вагонів на зворотному шляху енкаведисти натрапили на фразу польською мовою: «Друга партія – Смоленськ, 6/IV – 1940». Після чого вагони стали ретельно перевіряти і всі написи ліквідовувати.

Про хід етапування військовополонених відомо з їхніх щоденників, знайдених у катинських могилах у 1943 р. «Після здачі казенних речей обшукали повторно в 19-му бараці, а звідти через ворота вивели до машин, на яких ми доїхали до невеличкої станції, але не до Козельська (Козельськ відрізаний повінню). На цій станції під суворим конвоєм нас повантажили у в’язничні вагони. У відсіку вагона, який я бачу вперше в житті, нас 30 чоловік. (…) Тепер чекаємо відправки зі станції. Якщо раніше я був налаштований оптимістично, то тепер від цієї подорожі не чекаю нічого хорошого… Їдемо в напрямку Смоленська», – писав поручик В. Крук.

Найближчою до Катинського лісу була станція Гнєздово. Саме сюди й прибували вагони. Тут бранців перевантажували в «чорні ворони» і везли в сосновий бір, де групами відводили на розстріл. У восьми катинських могилах у 1943 р. було виявлено 4 143 тіла.

Військовополонених з Осташківського табору доправляли до внутрішньої в’язниці НКВС у місті Калінін, яку тимчасово звільнили від інших в’язнів. Одну з її камер спеціально обшили войлоком, щоб приглушити звуки пострілів. Із камер поляків доправляли в «червоний куточок», де звіряли їхні персональні дані, потім надягали наручники й вели у спецкамеру. Страта здійснювалася пострілом у потилицю. Тіла виносили через другі двері й грузили у вантажівки. Основну роль у виконанні смертних вироків взяв на себе майор держбезпеки, начальник комендантського відділу НКВС СРСР В. Блохін. Для кривавої розправи спеціально з Москви він привіз цілий чемодан німецьких «вальтерів», обурюючись тим, що радянські нагани при такому інтенсивному використанні перегрівалися. Перед розстрілом Блохін одягав відповідне вбрання – шкіряний коричневий картуз, довгий шкіряний фартух і рукавиці до ліктів. Упродовж «операції» щоранку 5–6 автомобілів везли тіла в Мєдноє, де вже були викопані екскаватором могили. Щоразу після чергової партії розстріляних начальник УНКВС у Калінінській області Д. Токарев відправляв звіт В. Меркулову. Наприклад, 5 квітня він відзвітувався про страту 343 польських військовослужбовців.

Офіцерів, які перебували у Старобільському таборі, розстрілювали в Харківській в’язниці за схемою, відпрацьованою в Калініні. Тіла страчених везли в П’ятихатки – район лісосмуги Харкова.

Здійснивши розправу над польськими офіцерами й поліцейськими, Й. Сталін і Л. Берія вирішили долю військовополонених із таборів «Наркомчермету», які часто саботували роботу на шахтах Кривого Рогу і Донбасу й постійно вимагали повернення на Батьківщину. Відразу після завершення «розвантаження» трьох спецтаборів 8 тис. рядового та молодшого командного складу Війська Польського було переведено в Північний залізнодорожний табір ГУЛАГу на будівництво Північно-Печорської залізничної магістралі. Умови, в які потрапили поляки, були розраховані на вбивство в’язнів важкою працею. Більшості з них вдалося врятувати своє життя завдяки вересневій амністії 1941 р., проте основна маса цього контингенту підірвала своє здоров’я назавжди.

Тетяна САМСОНЮК
Фото: pl.wikipedia.org

Схожі публікації
У Дубні навели лад на старому польському цвинтарі
Події
Члени Дубенського товариства польської культури та парафіяни костелу Святого Йоана Непомука знову прибирали старе польське кладовище, розташоване на вулиці Млинівській у Дубні.
28 березня 2024
В університеті в Луцьку відкрили польсько-український простір «Околиця»
Події
Простір «Околиця» на факультеті філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки сприятиме не тільки відпочинку, але й виконуватиме просвітницьку функцію. Його урочисто відкрили 28 березня.
28 березня 2024
Вийшов 6-й номер «Волинського монітора»
Події
Запрошуємо вас на шпальти сьогоднішнього номера «Волинського монітора». У ньому ми пишемо про родинні історії Владислава Багінського з Рівного, чемпіона Великобританії та Австралії з фехтування, який народився на Волині. Також запрошуємо на розмову з органним майстром Шандором Шрайнером.
28 березня 2024
Шандор Шрайнер: «Двох однакових органів не буває»
Інтерв'ю
У костелі Святого Йоана Непомука в Дубні у травні цього року освятять орган. Перший і поки що єдиний на всю Рівненську область, встановлений за роки незалежності в діючому католицькому храмі. Монтував його органний майстер із Закарпаття Шандор Шрайнер. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із ним.
27 березня 2024
Літня школа польської мови, літератури та культури в Сілезькому університеті
Конкурси
Школа польської мови та культури Сілезького університету запрошує на безкоштовну літню школу в рамках програми «Літні курси NAWA».
26 березня 2024
ABC польської культури: Рекс і решта банди
Статті
Нехай підніме руку той, хто в часи чарівного дитинства бачив мультиплікаційну розповідь, яка починалася зі слів: «Давним-давно в Країні дощовиків пропав славетний дослідник летючих жаб професор Бальтазар Губка. Із Кракова вирушила експедиція під керівництвом не менш відомого мандрівника – Вавельського дракона, якому в небезпечній подорожі товаришує кухар княжого двору Бартоліні Бартоломей. По їхніх слідах іде таємничий Дон Педро…»
25 березня 2024
Упорядкували Польське військове кладовище на Волині
Події
Традиційними стали роботи з упорядкування Польського військового кладовища у Пшебражі. Зараз населений пункт носить назву Гайове. Двічі на рік, восени та напередодні Великодніх свят сюди приїжджає ініціативна група Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. 
23 березня 2024
Парк як симфонія. У Рівному планують створити готичний сад біля органного залу
Статті
Громадськості Рівного представили пропозиції благоустрою та архітектурно-планувальні рішення, які можуть бути реалізовані в рамках проєкту «Готичний сад Органного залу». Він передбачає облаштування культурного простору біля Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, колишнього костелу Святого Антонія.
23 березня 2024
Масований обстріл України: цієї ночі на Тернопільщині постраждали 25 домогосподарств
Події
25 приватних домогосподарств у кількох громадах Тернопільщини зазнали пошкоджень під час масованого обстрілу України, який відбувся в ніч із 21 на 22 березня. Про це під час брифінгу повідомило керівництво області.
22 березня 2024