22 серпня сотні людей прийшли на майдан у Дубні та до римо-католицького костелу Святого Йоана Непомука, щоб віддати шану і провести в останню земну дорогу Павла Діденка з позивним Звіробій, легендарного воїна-розвідника, головного сержанта 1-ї розвідувальної роти 130-го окремого розвідувального батальйону.

Павло Діденко загинув 9 липня 2025 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Толстой на Донеччині.

Він народився в селі Турковичі Дубенського району в 1980 р. Навчався у школі в Микитичах, працював трактористом у «Дубенській аграрній компанії». Був також митцем, художником, різьбярем.

Із перших днів російсько-української війни у 2014 р. добровільно став до лав Збройних сил України. Пройшов Іловайський котел, брав участь у визволенні українських міст, воював у найгарячіших точках Донбасу, зокрема в Дебальцевому, Пісках та під Маріуполем. Відомо, що Павло знищив ворожий склад із 20 тоннами боєприпасів, 18 танків та десятки одиниць іншої ворожої техніки. Неодноразово був поранений, але завжди повертався у стрій. За свої подвиги нагороджений орденами «За мужність», «Слава і честь», а також медалями «За військову службу Україні», «За участь у бою» та багатьма іншими відзнаками.

Фото: Сторінка Тараканівської громади у Facebook

Ще за життя Павло Діденко став легендою. Про подвиг Звіробоя написано, зокрема, в книзі Ніни Фіалко «Коли брати стають ворогами». За його голову росіяни обіцяли 30 тис. доларів.

Усі знали: Павло не міг жити інакше. Він обрав шлях захисника справедливості та мужньо став до бою з російською навалою. Люди на колінах зі сльозами на очах та великою пошаною і вдячністю зустрічали свого Героя. Разом із ними проливним дощем плакало небо. Біль, який пронизував серця, важко передати словами.

Та в цей день сталося ще щось особливе. Павлові Діденку навіть після смерті вдалося здійснити те, про що говорить Господь: зібрати на спільну молитву людей різних віросповідань. На похорон прибули його рідні, побратими на чолі з командиром, друзі, знайомі, мешканці Дубенщини, а також керівництво міста та району.

Один із військових на цвинтарі сказав: «За 11 років війни я бачив сотні похоронів, але такий – уперше».

За душу полеглого Павла Діденка молилися священники та віряни всіх християнських конфесій. Спочатку з воїном попрощалися в рідних Турковичах у Тараканівській громаді. Згодом поминальну панахиду на майдані в Дубні відслужили священники Дубенського благочиння Православної церкви України. Потім траурний кортеж вирушив до костелу Святого Йоана Непомука в Дубні.

Чин похорону в костелі здійснив ординарій Луцької дієцезії Римо-католицької церкви в Україні, єпископ Віталій Скомаровський разом зі священниками дієцезії.

Із 9 липня Павло Діденко вважався зниклим безвісти. У дубенському костелі, парафіянином якого він був, протягом 40 днів щодня підносилися молитви за диво його повернення до дружини та дітей. Але дива, на жаль, не сталося. 22 серпня в костелі його проводжали в останню дорогу.

Цього року до Першого Причастя в костелі Святого Йоана Непомука приступили діти Павла Діденка. Тато тоді був поруч, його очі світилися радістю й надією. Разом із дітками він ніс до Господнього престолу святі дари. На його обличчі завжди сяяла усмішка. Там, де був Павло, завжди було сердечно. Так було й під час тієї події.

Павла Діденка поховали на Алеї Слави на Семидубському кладовищі в Дубні. У невимовному горі залишилися дружина та троє дітей. Військові передали їм прапор України – той самий символ, який Павло не раз приносив до Божого престолу як дар від зболеної Батьківщини.

***

Низький уклін Павлові Діденку і Царство Небесне.

Молімося за дружину та дітей Павла, а в їх образі – за всіх вдів, сиріт і батьків, які втратили своїх дітей.

Щирі співчуття рідним і близьким.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Яна Климчук

Фото: Володимир Климчук, Сергій Григор’єв

P. S.: Редакція «Волинського монітора» висловлює співчуття родині та близьким полеглого Героя.