Ось уже пів року Генеральною консулкою Республіки Польща в Луцьку є Анна Новаковська. Наша розмова з нею – про реалії роботи консула, специфіку виконання дипломатичних функцій у різних країнах Східної Європи та польсько-українську співпрацю.

– Пані консул, із яким багажем досвіду ви приїхали в Україну? Де працювали раніше?

– Я приїхала в Україну з багатим досвідом, набутим під час багаторічної роботи в польських дипломатично-консульських установах. Мій шлях у цій службі розпочався в Москві, де я вперше зіткнулася з консульськими питаннями і змогла зблизька пізнати специфіку роботи на благо польських громадян, які перебувають за кордоном. Наступним важливим етапом був Київ, де я обіймала посаду консула та керівника відділу особового руху. Потім як Генеральний консул я протягом п’яти років керувала консульством у Бресті та сім – у Калінінграді. Це був складний період, але він приносив величезне задоволення і від діяльності на користь Полонії та поляків, і від налагодження добрих відносин із партнерами в регіоні.

Цей різноманітний досвід дозволяє мені сьогодні дивитися на виклики, які несе із собою робота в Україні, з ширшої перспективи, поєднуючи знання східних реалій із практичним підходом до консульської роботи.

– Чим відрізняються умови роботи польського дипломата та реалії, з якими він стикається в країнах, де ви працювали консулом?

– У Москві, де я знайомилася з консульською роботою, особливо відчувалася масштабність держави, її складні процедури та офіційний характер контактів з адміністрацією. Робота вимагала точності, терпіння та вміння орієнтуватися в розгалуженому бюрократичному апараті, а повсякденне життя в такій великій метрополії було інтенсивним і сповненим контрастів.

Київ, де я обіймала посаду консула та керівника відділу особового руху, мав зовсім іншу динаміку. Тут більший акцент – на швидкому реагуванні на мінливі обставини, але культурна та мовна близькість полегшували відносини.

У Бресті робота зосереджувалася на тісній співпраці з місцевою польською меншиною та захисті її інтересів в умовах, які вимагали великої чутливості до політичного контексту й обережності в діях. Тут повсякденне життя консула було тісно пов’язане з життям місцевої спільноти, але водночас обмежене рамками офіційних контактів.

Калінінград у свою чергу характеризувався роботою в середовищі стратегічного значення, в регіоні, який сильно вирізняється історією та символікою. Посада Генерального консула вимагала тут не тільки дипломатичних компетенцій, але й уміння поєднувати культурні, економічні та історичні заходи в цілісну стратегію присутності Польщі в регіоні.

Кожне із цих місць формувало різні навички – від роботи в умовах суворої бюрократії, через швидке реагування в кризових ситуаціях, до дій у середовищі, яке вимагає виваженості й довгострокового підходу. Ця різноманітність підготувала мене до виконання обов’язків в Україні, де всі ці елементи виникають із різною інтенсивністю й нерідко в непередбачуваних обставинах.

Консул Анна Новаковська. Фото надало Генеральне консульство РП у Луцьку 

– Ви вже пів року працюєте в Луцькому консульському окрузі. Які були ваші перші враження від Луцька? Чи сильно вони відрізнялися від ваших очікувань, зокрема щодо того, як виглядає українське місто під час війни?

– Після пів року роботи в Луцьку можу сказати, що перші враження не сильно відрізнялися від моїх очікувань. Це, мабуть, пов’язано з попереднім досвідом роботи в Україні та тим, що протягом останніх трьох років перебування в Калінінграді я працювала в країні-агресорі, де реальність вимагала постійної пильності та психологічної стійкості.

Луцьк, розташований у північно-західній частині України, незважаючи на війну, значною мірою зберігає ритм повсякденного життя – на вулицях багато людей, працюють магазини, школи, установи. Однак війна постійно присутня у свідомості мешканців. Про неї нагадують не тільки сирени, але й трагічні наслідки дронових чи ракетних обстрілів, які також торкнулися цього міста, принісши втрати та відчуття небезпеки.

Тим, що особливо привертає мою увагу, є стійкість і незламність мешканців. Вони вміють функціонувати в тіні війни, не втрачаючи духу, і водночас підтримують одне одного та знаходять сили для виконання щоденних обов’язків. Порівняно з моїм досвідом у Києві кілька років тому сьогодні я бачу більшу напруженість у соціальному житті, але й величезну солідарність.

Приїзд до Луцька – це свідоме рішення. Я знала, що потраплю до міста, розташованого відносно далеко від лінії фронту, яке, однак, перебуває під загрозою обстрілів. Тому для мене не було несподіванкою, що безпека тут – поняття відносне, а робота консула вимагає постійного моніторингу ситуації та готовності реагувати в будь-який момент.

– Що є головним пріоритетом діяльності Генерального консульства РП у Луцьку під час вашої каденції?

– Генеральне консульство відповідно до правового статусу виконує різноманітні завдання, і неможливо виділити якесь одне найважливіше. Пріоритетом під час моєї каденції в Луцьку є передусім захист громадян Польщі та забезпечення їм повної консульської підтримки і в повсякденних справах, і в кризових ситуаціях, спричинених війною. Велику увагу я приділяю піклуванню про польську історичну спадщину та місця пам’яті, особливо ті, які пов’язані зі складною історією Волині, водночас підтримуючи діалог і примирення між Польщею та Україною.

Не менш важливі для мене тісна співпраця з Полонією та поляками, які проживають у Луцькому консульському окрузі, підтримка їхніх культурних, освітніх та соціальних ініціатив, а також зміцнення почуття спільноти.

Консульство активно працює над розвитком польсько-української регіональної співпраці, зокрема в галузях самоврядування, культури, освіти, гуманітарної допомоги та післявоєнної відбудови. Важливими елементами нашої місії є також промоція Польщі та польської мови, організація заходів, які зближують наші народи.

Усю цю діяльність ми реалізуємо, повністю усвідомлюючи необхідність постійної готовності до кризових ситуацій, щоб у будь-який момент мати змогу ефективно реагувати на загрози, як-от ракетні або дронові обстріли, та дбати про безпеку людей, які перебувають під нашою опікою.

– Дипломат усе життя в дорозі. Понад 20 років ви виконуєте дипломатичні функції на різних посадах у різних містах і країнах. Також перші місяці на посаді Генерального консула РП у Луцьку ви проводите в постійних поїздках і візитах. Які міста в трьох областях, що входять до Луцького консульського округу, ви вже відвідали? Де почуваєтеся як вдома?

– Це правда. Щоденність дипломата – це зібрана в дорогу валіза та календар, заповнений поїздками. Мені подобається цитувати Войцеха Млинарського: «Така мені дісталася професія – життя в дорозі». З перших днів у Луцьку я постійно десь вирушаю. Наступні тижні – це зустрічі, візити та розмови в різних куточках мого консульського округу. На самому початку я відвідала всі обласні центри. В кожному з них мене зустрічали інші пейзажі, інші акценти в архітектурі, але передусім – доброзичливість людей. Зустрічі з місцевою владою перепліталися з розмовами з поляками, які роками плекають польські традиції.

Є місця, які особливо запам’ятовуються, як-от Кременець із його ліцейною історією та панорамою пагорбів, сповнений слідів творчості Бернарда Меретина Бучач, Дубно з могутнім замком і Чортків, де на колишніх польських вулицях досі вирує повсякденне життя.

Коли час і ситуація дозволяють, я намагаюся відкривати Україну також у приватних поїздках. У межах округу я відвідала, зокрема, Збараж, де історія битв переплітається з тишею замкових стін, Вишнівець із його магнатською резиденцією, мальовничі Заліщики у вигині Дністра, Язловець із монастирем і могилою блаженної Марцеліни Даровської, Окопи Святої Трійці – фортецю на стику колишніх кордонів. За межами округу я мала нагоду після багатьох років знову захоплюватися монументальним Кам’янцем-Подільським, могутньою фортецею в Хотині, атмосферними вулицями Львова та гірським шармом Косова. У найближчих планах – дерев’яні церкви в Україні, внесені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це буде доповнення до подорожі, яку я розпочала в червні, відвідавши вісім польських об’єктів із цього спільного списку.

Подорожуючи, я бачу Україну в різних вимірах – офіційну, але й повсякденну, сповнену локальних історій і місць, які існують у тиші попри буремні часи.

– Якщо хтось має ідеї, які хотів би реалізувати у співпраці з Генеральним консульством РП у Луцьку, як він може ними з вами поділитися? За якими принципами відбираються проєкти, які підтримує консульство? Які проєкти дипустанова підтримує зараз?

– Генеральне консульство РП у Луцьку відкрите до співпраці з різними особами та організаціями. Звичайно, найпростіше надіслати лист на нашу електронну адресу й представити свою ідею. Якщо ми визнаємо її цінною та реалістичною для втілення, то намагаємося перетворити ідею на реальний проєкт. Однак наші дії повинні відповідати пріоритетам польської зовнішньої політики та іншим програмним документам міністерства.

Протягом року установа реалізує кілька десятків проєктів, що промують польську культуру, мову та історію. Серед них є і циклічні, і одноразові ініціативи. Нещодавно, наприклад, ми завершили VI Інтелектуальний тріатлон, присвячений міжвоєнній архітектурі шкіл на Волині. Зараз проводимо фотоконкурс імені Генрика Германовича, а восени плануємо реалізувати черговий «Біг миру в Мельниках».

Варто додати, що, як і будь-яка державна установа, ми мусимо планувати свої дії значно заздалегідь і враховувати поточну ситуацію та можливість створення безпечних умов для учасників. Про це варто пам’ятати, думаючи про спільну з нами реалізацію ідеї.

– Що, на вашу думку, змінилося в кращу або гіршу сторону в польсько-українських відносинах після 24 лютого 2022 р.? Що перешкоджає, а що сприяє польсько-українській співпраці?

– Після 24 лютого 2022 р. польсько-українські відносини набули особливого темпу та значення. Трагічний вибух повномасштабної війни змусив наші народи стати пліч-о-пліч в умовах спільної загрози. Польща стала одним із ключових партнерів України, надаючи гуманітарну, політичну, військову та економічну підтримку. Мільйони українців знайшли в Республіці Польща безпечний притулок, а часто й новий дім. Цей досвід створив зв’язки, глибину яких важко переоцінити.

Проте така тісна співпраця вимагає щоденної уваги та відкритості в обговоренні питань, які потребують узгодження або особливої чутливості. Розбіжності в інтересах або поглядах на деякі питання варто розглядати як природний елемент партнерських відносин, а не як перешкоду.

Те, що нас особливо об’єднує, – це відчуття спільної мети: захисту незалежності України та безпеки нашої частини Європи. Величезну роль тут відіграють міжлюдські контакти, співпраця між органами місцевого самоврядування, а також зв’язки в галузях культури, освіти та науки. Саме вони створюють міцний фундамент, який дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє, навіть якщо повсякденне життя несе із собою виклики.

Сьогодні обидві сторони знають, що нас об’єднує набагато більше, ніж розділяє. Спільний досвід останніх років у поєднанні з баченням майбутнього у вільній і безпечній Європі надають польсько-українському партнерству виняткової цінності та стабільності.

Розмовляла Наталя Денисюк

Головне фото: Ірина Канагеєва / Волинський монітор