«Нехай на віки буде криком розпачу i застереженням для людства це місце, в якому гітлерівці вбили майже півтора мільйона чоловіків, жінок та дітей, в основному, євреїв із різних країн Європи. Аушвіц-Біркенау 1940–1945», – це слова, викарбувані на плиті, яка вшановує жертв Голокосту та геноциду.
27 січня минула 70-та річниця визволення табору смерті «Аушвіц». Концентраційний табір з’явився на території польського міста Освенцім і навколишніх населених пунктів. Його збудували та організували німці як фабрику смерті. Назви «Аушвіц», «Біркенау» та «Моновіц» – німецькі відповідники польських назв Освенцім, Бжезінка та Моновіце, які нацисти використовували після нападу Німеччини на Польщу в 1939 р. «Аушвіц I» – перший табір (так званий основний табір, переважно примусової роботи, який також виконував функцію центру управління всім комплексом). «Аушвіц II – Біркенау» – спочатку концентраційний табір, згодом місце масового знищення, обладнане газовими камерами та крематоріями. «Аушвіц ІІІ – Моновіц» – табір примусової праці на фабриках Буна-Верке концерну «IG Farben».
Німецькі плани передбачали винищення єврейського народу. Політику систематичного знищення німці реалізовували в «промислових» масштабах. Три роки постійних убивств.
Напрошується запитання, як таке взагалі може бути, щоб люди людям готували таку долю? Точну кількість жертв встановити неможливо. У середині 1943 р. табір мав 4 газові камери та крематорії. Це дозволило вбивати 14 тис. людей щодня, а влітку 1944 р. в крематоріях не встигали спалювати тіла, тому частину отруєних газом людей палили у відкритих ямах. Згідно з оцінками істориків, загалом до табору було направлено щонайменше 1,1 млн євреїв із різних країн окупованої Європи, понад 140 тис. поляків, переважно політичних в’язнів, приблизно 20 тис. циганів із кількох європейських країн, понад 10 тис. радянських військових в’язнів та кільканадцять тисяч в’язнів інших національностей. Більшість депортованих євреїв загинуло в газових камерах одразу після того, як їх привезли в табір.
27 січня 1945 р. Червона армія увійшла до табору «Аушвіц-Біркенау». Перед цим німці вивезли звідти вглиб Рейху, до таборів праці та на фабрики, 58 тис. в’язнів, спалили частину документів і підірвали газові камери та крематорії в «Біркенау». Залишили тільки найслабших в’язнів (понад 7 тис. осіб), розраховуючи на те, що вони помруть. Проте не всі вмерли. Ті, хто вижив, розповіли правду про найстрашніші злочини в історії світу й про те, що діялося за воротами з написом: «Arbeit macht frei». «Це сталося, отже, може знову статися… Може статися всюди», – застерігає у своїй автобіографічній книзі один із колишніх в’язнів табору «Аушвіц».
Опр. Ядвіга ДЕМЧУК,
учителька польської мови, скерована в Україну
Осередком розвитку польської освіти за кордоном
