Під час Другої світової війни в окупованій німцями Польщі будь-яка допомога євреям каралася смертю. Попри це знайшлися ті, хто відважувався допомогти, ризикуючи власним життям. Це підтверджує список осіб, удостоєних медалі «Праведник народів світу». У цьому списку є також ім’я польки Ірени Сендлерової.  

У тих умовах надання допомоги євреям вимагало особливої відваги та справжньої любові до ближніх. Однією з осіб, що допомагали єврейським дітям, була Ірена Сендлерова. Ким була ця тиха, забута та практично невідома нікому в Польщі протягом багатьох післявоєнних років героїня? Вона народилася в польській католицькій родині. Дитинство провела в Отвоцьку. Батько, лікар, який був одним із небагатьох, хто лікував бідних єврейських пацієнтів, передав доньці принципи, які були для неї дороговказом протягом усього життя. «Я виховувалася в дусі, що не важлива релігія, національність, расова приналежність – важлива людина!» – писала вона згодом у своїй біографії. Також вона назавжди запам’ятала слова батька: «Якщо бачиш когось, хто тоне, ти повинна стрибнути та спробувати його врятувати, навіть якщо не вмієш плавати».

1942 рік. Ірена Сендлерова працювала в Управлінні соціального захисту у Варшаві, мала перепустку до гетто. Німці, побоюючись поширення епідемії тифу, впускали на його територію польських чиновників санітарної служби. Щоранку за брамою гетто вона зустрічала дітей, що просили шматок хліба в перехожих, а ввечері бачила їх мертвими на тротуарі. «Переносити під плащем їжу та ліки замало – потрібно витягнути цих дітей із пекла та врятувати їх будь-якою ціною».

Разом із групою довірених людей вона почала шукати спосіб, щоб вивести дітей за мури. Найкращими виявилися чотири шляхи. Для першого потрібна була машина швидкої допомоги. Її водієм був Антоній Домбровський, який щодня приїжджав до гетто із засобами гігієни. Дітям давали снодійне, потім пакували в мішки та вивозили з гетто під виглядом жертв тифу. Другий рятівний шлях вів через будинок суду на Лешні, який прилягав до муру гетто. «Ми налагодили зв’язок із двома прибиральниками. Вони відкривали двері з боку гетто і проводили через будинок на арійську сторону», – розповідає Ірена Сендлерова. Цю дорогу швидко знайшли «шмальцовники» (пол. szmalcownik – у період гітлерівської окупації так називали тих, хто шантажував євреїв, погрожуючи здати їх фашистам, якщо не заплатять – ред.), які часто полювали там на жертв. Дітей проводили також через об’єднані таємними ходами підвали будинків, що стояли по обидва боки мурів. Четверта дорога вела через трамвайне депо єврейською стороною. Чоловік однієї зі зв’язкових був водієм трамваю. О шостій ранку він знаходив у вагоні картонну коробку з приспаною дитиною, і перевозив її на арійську сторону. Дітей перевозили також у мішках та смітниках через браму гетто. Ельжбеті Фіцовській, яка протягом багатьох років доглядала Ірену Сендлерову, було шість місяців, коли її вивезли звідти у скриньці, захованій між цеглою у вантажівці.

Дітей селили в польських родинах, сиротинцях та монастирях. Неоціненною була допомога священиків, які видавали дітям нові метрики. На очах Ірени Сендлерової відбувалися дантейські сцени, коли батьки передавали дітей у її руки, щоб вона вивезла їх із гетто. Важко собі уявити драму матерів, батьків, родин, які віддавали дітей у руки незнайомій людині та не були впевнені, що діти виживуть. Розповідаючи про ті події, вона згадувала, що кожного разу чула запитання від найрідніших: «Чи ви можете гарантувати, що вони виживуть?» Відповідала, що ні.

Хтось зрадив. Німці забрали її в Павяк (тогочасна в’язниця у Варшаві – ред.) і піддали жахливим тортурам. Вони хотіли, щоб жінка здала дітей, прізвища, адреси. Організація «Жегота» дивом вирвала її з обіймів смерті. Якби вона тоді померла, ті єврейські діти ніколи б не дізналися правди про себе та свої родини. Лише вона знала місце, де були закопані пляшки, в яких зберігалися дані тих, хто вижив. Ірена Сендлерова глибоко вірила, що діти, врятовані з пекла, колись повернуться до своїх справжніх родин. Щоб так сталося, вона давала їм фальшиві документи, а справжні дані записувала на тоненькому папері й закопувала в пляшках у саду на вулиці Лікарській. Коли закінчилася війна, вона передала цей список Єврейському комітету.

Після війни Ірена Сендлерова далі працювала на благо дітей. Вона пройшла також через жахливі допити комуністичної служби безпеки. У результаті тортур у 1949 р. втратила дитину. В Польській Народній Республіці про неї забули, що здається щонайменше дивним, тому що зі своєю командою вона врятувала вдвічі більше дітей, ніж відомий у всьому світі Оскар Шиндлер. У 2009 р. американський режисер Джон Кент Гаррісон зняв про неї фільм «Діти Ірени Сендлерової». Його світова прем’єра відбулася 19 квітня 2009 р., у річницю початку повстання у Варшавському гетто.

Ірена Станіслава Сендлерова протягом Другої світової війни врятувала з варшавського гетто понад 2,5 тис. єврейських дітей. Під заявою про надання їй звання «Праведник народів світу» підписалися 28 тис. осіб. У 1983 р. вона посадила дерево в Лісі Праведників Інституту Яд Вашем. Була нагороджена Орденом Білого Орла. У 2007–2008 рр. її кандидатуру подавали на отримання Нобелівської премії миру. Роки життя: 1910–2008. Похована на Повонзківському цвинтарі у Варшаві. 15 лютого минає 105 років від дня народження Ірени Сендлерової.

Підготувала Ядвіга ДЕМЧУК,
учителька польської мови, скерована в Україну
Осередком розвитку польської освіти за кордоном
Фото: http://en.wikipedia.org/wiki/Irena_Sendler