Українські та польські дослідники під час конференції в Острозі згадували про Анну Валентинович, а заразом розмовляли про солідарність обох народів, спільну історію та сучасні відносини.

19–20 жовтня в Острозі відбулася конференція, присвячена Анні Валентинович та польсько-українським відносинам «Солідарність народів».

Захід організували товариство «W trosce o dom ojczysty» та Національний університет «Острозька академія» за підтримки Канцелярії голови Ради міністрів РП. Його мета – глибше осмислення польсько-українських взаємин, аналіз їх у минулому, уроків історії та перспектив на майбутнє. Учасники конференції вшанували також пам’ять українських та польських воїнів, які загинули у війні з Росією.

«Ми знаємо, що знаємо про неї ще дуже мало», – сказав про Анну Валентинович ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник, звертаючись у своїй промові до спільних сторінок історії Польщі й України та солідарності у відносинах між двома народами.

Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Славомір Місяк поділився роздумами про те, що поляки та українці останнім часом почали шукати постаті, які об’єднують два народи. Це Юзеф Лободовський, Владислав Андерс або Кшиштоф Тифель – поляк із Польщі, який загинув у теперішній війні з Росією і на честь якого названо вулицю у Шпанові.

За останні роки в Україні побільшало місць вшанування пам’яті Анни Валентинович: погруддя перед Посольством Польщі в Києві, меморіальна дошка та пам’ятні дуби в її рідному Садовому та Дубні, вулиця в Рівному.

Він згадав про спільну діяльність, включаючи бойкот виборів, виступи проти радянської агресії в Афганістані, організацію патріотичних заходів із нагоди різних річниць, інформування в пресі про основні права робітників, захист ув’язнених за переконання, акції з розповсюдження листівок, зокрема з інструкціями про те, як страйкувати, безпосередню участь у страйках та інші справи, «у вир яких кинулася пані Аня».

Спогадами про Анну Валентинович поділилися її племінниця Тетяна Бартицька, колишній консул Республіки Польща в Харкові Кшиштоф Яблонка та журналіст Анджей Гельберг.

Постать Анни Валентинович стала приводом для обговорення питання солідарності польського й українського народів. На філософському підґрунті цього питання зосередився проректор Острозької академії Дмитро Шевчук.

Євген Магда, директор Інституту світової політики в Києві, запропонував концепцію нового прометеїзму, тобто спільних дій Польщі та України проти Росії: «Вона повинна спиратися на прометеїзм сторічної давнини, але має бути допрацьована відповідно до політичних реалій сучасного світу. Для ефективнішої її реалізації Польща та Україна мають залучати інші країни Балто-Чорноморського регіону».

Професор Андрій Смирнов з Острозької академії присвятив свою доповідь Богданові Осадчуку – візіонеру польсько-українського примирення, який багато зробив для руйнування стереотипів та зближення поляків і українців.

Ян Пєкло, колишній посол Республіки Польща в Україні, говорив про складні сторінки спільної історії, зокрема про вбивства поляків на Волині в 1920 та 1943 рр., переживання членів його родини, пов’язані з цими подіями. Він наголосив на необхідності примирення між поляками й українцями.

Тему складних взаємин продовжив професор Петро Кралюк. Він розповів про антипольські стереотипи в українських фільмах й антиукраїнські стереотипи в польських, потребу популяризації таких важливих для українсько-польських відносин історичних постатей, як Іван Виговський, Петро Конашевич-Сагайдачний, Тадеуш Костюшко, Гуго Коллонтай, Міхал Чайковський, Ян Потоцький і, звичайно, Анна Валентинович.

Про підтримку, яку Польща надає Україні під час війни, наприклад, про постачання зброї та переломні рішення, прийняті польською владою у зв’язку із цим, а також про допомогу польського суспільства згадав полковник Тадеуш Кшонстек із Центру східноєвропейських студій Варшавського університету.

Оскільки подія транслювалася на YouTube (відеозаписи доступні тут: перший, другий, третій), її організатори одразу отримали позитивний відгук Анни Башановської, співавторки автобіографічної книги про Анну Валентинович «Тінь майбутнього». Її емоційне звернення дослідники заслухали між доповідями другого дня.

Учасники дводенної конференції порушили історичні, біографічні та політологічні аспекти, питання віри, правди й неправди в публікаціях істориків, образу українських біженців у європейських соцмережах і потреби ексгумації й гідного християнського поховання жертв Волинської різанини 1943 р.

Не обійшлося без традиційної для таких подій дискусії про те, на чому потрібно зробити акцент, розбудовуючи сьогодні польсько-українську співпрацю: на позитивних сторінках спільної історії чи на тому, щоби передусім розібратися зі складними питаннями.

Її підсумував Сергій Штурхецький, доцент кафедри журналістики та PR-менеджменту Острозької академії: «Це Кшиштоф Тифель (на екрані було виведено його фото, – авт.). Йому назавжди 33 роки. У грудні 2022 р. він загинув під Бахмутом. Ми познайомилися з ним у липні 2022 р. І знаєте, де був польський доброволець? В осередку українських націоналістів. Він готував їх і себе до збройного супротиву російській агресії. Кшиштоф постійно дискутував з українськими колегами щодо історії. Ми ж вирішили з ним говорити не про 1596 р., 1648 р., 1920 р. чи 1943 р. Ми поговорили про 2025-й і 2030-й. Проте Кшиштоф до цього періоду не дожив. Російська ракета знищила його разом із побратимами під Бахмутом. Але мені здається, що тепер це наш спільний обов’язок говорити про 2025-й, 2030-й чи 2050-й, щоб наші діти і внуки жили в цих роках і пам’ятали про того польського героя, який віддав своє життя за Україну та Європу, зокрема й за свою країну. Ми з Кшиштофом не мали тоді часу на довгу розмову, тому говорили не про історію, а про майбутнє».

Наталя Денисюк

Фото: Скрін із відеозапису конференції