«У тому літаку загинула також українка. Валентинович». – «Ні, вона полька». – «Та ні, українка. Вона з Гощанського району».
Так Валентина Романюк пригадує розмову, коли вперше почула від колеги, що Анна Валентинович, легенда польської «Солідарності», народилася в селі неподалік Рівного в українській родині.
26 січня в Луцьку відбулася презентація українського перекладу автобіографічної книги Анни Валентинович, написаної у співавторстві з Анною Башановською, «Тінь майбутнього».
Уперше це видання вийшло польською мовою в 1993 р. Для українського читача воно пройшло непомітно, не тільки тому, що побачило світ не в Україні. Ім’я Анни Валентинович, співзасновниці польської опозиційної профспілки «Солідарність», хоч і було на слуху в тих, хто слідкував за подіями в Польщі у 80-х рр., було маловідоме пересічним українцям. Як також те, що саме її звільнення з Гданської корабельні за кілька місяців до виходу на пенсію, стало приводом до страйків, які в результаті привели Польщу до демократичних змін.
У 90-х рр. мати «Солідарності», як її називають поляки, була не дуже публічною особою. Можливо, через це перша публікація в газеті «Вісті Рівненщини» у 1996 р. про те, що вона відвідала Україну, де через понад 50 років розлуки зустрілася з українською родиною, також пройшла непоміченою для читача.
Голосно про це заговорили лише після 10 квітня 2010 р., коли сталася катастрофа польського президентського літака під Смоленськом. Тоді загинули всі 96 осіб включно з президентом Лехом Качинським, які летіли в Росію вшанувати пам’ять жертв Катинського злочину. Серед них – і Анна Валентинович.
Про те, що летітиме в Катинь, вона за кілька днів до цього розповіла в телефонній розмові українським родичам. Після повернення планувала подорож із сином та внуком на Рівненщину. Але не судилося.
Через день після Смоленської катастрофи до Валентини Романюк, яка тоді працювала на Радіо Свобода, зателефонував колега. Сказав, що в літаку була й українка Анна Валентинович. Журналістка з недовірою поставилася до почутого, проте родичів таки почала шукати. І знайшла. У будинку поруч із її редакцією. Виявилося, що старша сестра Анни Валентинович Ольга Любчик жила тоді в Рівному.
Під час зустрічі пані Ольга показувала спільні фото, плакала. «Вона розповідала такі речі, які могла знати тільки від сестри», – зазначила Валентина Романюк. Матеріал вийшов 14 квітня 2010 р. Його одразу почали передруковувати одне за одним українські видання.
Тоді піднялася хвиля обурення серед поляків, зокрема істориків. В Україну почали приїжджати польські дослідники та журналісти, щоб пересвідчитися в тому, що все це правда. З кожною новою публікацією виходили на яв невідомі факти. Зокрема, про першу публікацію в українській пресі у 90-х рр. Статтю «Дорога до родинного гнізда» написав тернопільський історик Єфрем Гасай. Саме йому вдалося повідомити Анні Валентинович про те, що її розшукує батько, який живе в Україні. Відтоді вона щороку приїжджала до родичів на Рівненщину.
І всі дивувалися, чому вона нікому про це не розповідала.
«Вона не приховувала, що українка, але й не афішувала. Під час своїх пізніших досліджень я зрозуміла, що сентименти в неї були дуже великі й до рідні, й до України», – розповіла Валентина Романюк, яка останніми роками тісно спілкувалася з родичами Анни Валентинович.
«Кожна доля варта книги. Ця людина просто мене вела», – сказала пані Валентина. Додала, що згодом почала вчити польську мову та братися за переклад автобіографії, яку Валентинович колись подарувала рідним.
Видали її до десятих роковин Смоленської авіакатастрофи, в якій загинула авторка, за гроші її українського племінника Анатолія Вертелецького. Згодом друк підтримали Рівненська обласна рада та Острозька академія, проте тираж усе одно був невеликим. У 2021 р. його вдалося додрукувати завдяки підтримці Польського інституту в Києві. Книга буде доступна у волинських бібліотеках. У Рівненській науковій бібліотеці її також можна послухати як аудіозапис, начитаний Валентиною Романюк. Електронний варіант перекладу у своїй віртуальній бібліотеці розмістив теж Національний університет «Острозька академія».
«Це видання має зацікавити українського читача, адже це біографія, яка детально описує діяльність Анни Валентинович як діячки опозиційного руху, одночасно зазначаючи її зв’язок із Рівненщиною», – сказав під час презентації аташе Генерального консульства РП у Луцьку Пьотр Урбанович.
Під час заходу, організованого туристичним клубом «Ми» на чолі з Русланою Мельник у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки, показали фрагменти радіофільму «Донька України – мати «Солідарності» авторства Валентини Романюк.
Анна Валентинович (у дівоцтві Любчик), працівниця Гданської корабельні, діячка польської опозиції в часи ПНР та легенда польської «Солідарності», народилася 15 серпня 1929 р. в українській родині Назара та Єфросинії (Пріськи) Любчиків у селі Сінне (нині Садове на Рівненщині). Під час Другої світової війни родина Телесницьких із сусідніх Пустомитів, у яких працювала дівчина, вивезла її без відома батьків під Варшаву, сказавши, що її село спалено, а вся її сім’я загинула.
«Чутки про пожежу в селі виявилися правдивими, – зазначає Валентина Романюк, – однак родина Любчиків вижила». Батько завжди казав, що Анну потрібно шукати в Польщі.
А в Польщі в цей час Анна Любчик пішла від Телесницьких. Згодом почала працювати в Гданській корабельні. Народила дитину, вийшла заміж за Казімєжа Валентиновича. У своїй офіційній біографії написала, що народилася в Рівному в бідній польській родині Яна та Олександри Любчиків. Цієї версії вона, ще в дитинстві залякана Телесницькими, які наказали не зізнаватися, що є українкою, трималася до кінця. До того ж була переконана, що нікого з рідних на Рівненщині не залишилося.
Анна Валентинович була передовиком праці, а згодом стала активною громадською діячкою, відстоювала права робітників у комуністичній Польщі. У 1978 р. була співзасновницею Вільних профспілок.
8 серпня 1980 р. Анну Валентинович звільнили з роботи. Коли через кілька днів робітники корабельні у Гданську розпочали страйк, однією з їхніх головних вимог було повернення її на роботу. Вона стала символом боротьби поляків із комуністичним режимом.
Коли Україна здобула незалежність, родина Любчиків розпочала пошуки зниклої доньки та сестри. У 1996 р. Анна вперше приїхала на Рівненщину. Її батько Назар Любчик не дожив до цієї зустрічі лише кілька місяців.
У 2010 р. Анна Валентинович загинула в катастрофі президентського літака під Смоленськом. У 2019 р. у Садовому встановили меморіальну дошку, присвячену її пам’яті. У 2020 р. президент Польщі Анджей Дуда відкрив пам’ятник Анні Валентинович, встановлений перед Посольством Польщі в Україні.
Текст і фото: Наталя Денисюк
