У самому серці Польщі розташований регіон, який пам’ятає часи, які були сотні мільйонів років тому. Тоді на Землі ще не жили динозаври й навіть не сформувалися відомі нам сьогодні континенти.
Свєнтокшиські гори належать до найстаріших гірських масивів Європи, а можливо, й усього світу. Хоча сьогодні вони не вражають своєю висотою, їхнє геологічне, культурне та історичне значення незрівнянно більше порівняно з їхніми скромними розмірами.
Це невисокі, пологі й тихі гори, під поверхнею яких збереглася історія різких рухів земної кори, прадавніх морів, вулканів, перших наземних організмів і скам’янілостей, яким сотні мільйонів років. Поряд із науковою історією тут століттями розвивалася інша − історія легенд із чортами, відьмами, пустельниками і святими місцями, найвідомішими з яких є Лисиця і Святий Хрест.
Початок формування Свєнтокшиських гір сягає в минуле на понад 500 мільйонів років, до палеозойської ери. Тоді на території сучасної Польщі було тепле мілководне море, де осідали вапняки, пісковики та сланці – породи, які сьогодні є основою Свєнтокшиського гірського масиву.
Під час процесів горотворення ці осадові породи згорнулися в складки, піднялися й розсіклися внаслідок тектонічних розломів. Згодом протягом мільйонів років гори інтенсивно руйнувалися під впливом вітру, води й льоду. Саме тому сьогодні вони такі невисокі. Найвища вершина, гора Лисиця, має лише 614 м над рівнем моря.
Унікальною особливістю Свєнтокшиських гір є те, що їхня геологічна будова нагадує розгорнуту книгу історії Землі. На невеликій території тут можна натрапити на гірські породи кембрійського, ордовицького, силурійського, девонського і кам’яновугільного періодів. Завдяки цьому регіон є одним із найкращих у Європі місць для вивчення геології в польових умовах. Не дивно, що вже з XIX ст. сюди приїжджали дослідники з усього світу.
Одна з найвідоміших легенд розповідає, що кам’яні розсипи утворилися тоді, коли чорт ніс мішок каміння, щоб засипати розташований поблизу монастир. Почувши спів півня, він упустив свою ношу, і камені розсипалися по схилах Лисиці. Лиса Гора зі свого боку мала бути місцем, де відьми танцювали навколо багать, закликаючи злі сили. Свєнтокшиські легенди також розповідають про пустельників, які мешкали в печерах, чудодійні джерела і зцілення.
Не маючи змоги викорінити ці вірування, Церква перетворила гору на центр християнського культу, будуючи в околицях каплиці та зводячи хрести.
Свєнтокшиські гори були місцем втечі від світу, духовним і фізичним прихистком.
Опинившись тут, обов’язково відвідайте перший у Польщі парк динозаврів у Балтові. На освітній стежці можна зустріти понад 100 моделей динозаврів натуральної величини, створених у співпраці з палеонтологами. Крім того, на вас чекають такі цікавинки, як доісторичний океанаріум, сафарі-парк, парк розваг із американськими гірками, відьомське село з дерев’яними хатами, анімованими персонажами, звуковими ефектами й розповідями про демонологію та фольклор регіону.
У самих Свєнтокшиських горах ніколи не знаходили кісток динозаврів з Юрського чи Крейдяного періодів. Зате тут відкрили щось давніше і не менш захопливе. У районі Балтова, Токарні чи Захелма виявили сліди чотириногих істот, які жили близько 395 мільйонів років тому, тобто в Девонському періоді. Це одні з найдавніших у світі слідів тварин, які пересувалися суходолом. Динозаври з’явилися в цих місцях значно пізніше, близько 230 мільйонів років тому. У Свєнтокшиському регіоні, особливо на околицях гірського масиву, виявили їхні сліди і рештки. Юрський парк у Балтові в доступній формі знайомить відвідувачів із цими відкриттями, тому дуже популярний. Отже, Свєнтокшиські гори – це не стільки «країна динозаврів», скільки справжня скарбниця знань про початки життя на суші.
Лисиця, найвища вершина Свєнтокшиських гір, не має стрімких схилів і не вражає краєвидами, як у Татрах. Проте її сила – в суворості клімату й таємничості, адже гора створена з твердих кембрійських кварцитів, вкрита смереково-буковими лісами, які перебувають під охороною Свєнтокшиського національного парку.
Символом Лисиці є гольці – кам’яні розсипи, які утворилися в льодовикову епоху. Вони схожі на кам’янисті річки, які нерухомо застигли, і нагадують ісландські пейзажі. Без сумніву, варто обрати маршрут від Святої Катажини (пол. Święta Katarzyna) до Лисиці, щоб насолодитися тишею, спокоєм і шепотом старих ялиць та буків.
Неподалік Лисиці височіє Лиса Гора, сьогодні відома насамперед як Святий Хрест. Сюди можна піднятися з Нової Слупи або з Гути-Скляної. Це одне з найважливіших місць паломництва в Польщі і водночас символ духовної історії регіону.
Ця гора була культовою ще в язичницькі часи. Археологи виявили тут кам’яні вали, які вважають залишками язичницького обрядового місця. Після прийняття християнства у XII ст. тут заснували бенедиктинський монастир, де монахи зберігали реліквії Святого Хреста, які привіз угорський князь Емерик. Саме від цих реліквій походять сучасні назви гори і монастиря.
Протягом століть Святий Хрест був одним із найважливіших польських санктуаріїв. Сюди приїздили в паломництво королі, лицарі, селяни й міщани. Це місце пережило пожежі, поділи, знищення монастирів і репресії загарбників. На початку маршруту в Новій Слупі стоїть кам’яна статуя паломника Емерика, якого, за легендою, через гордість перетворили на камінь. Щороку він просувається на одну піщану зернинку вперед, коли ж дійде на Святий Хрест, настане кінець світу.
На вершині Святого Хреста можна помолитися перед копією хреста, на якому розіп’яли Ісуса Христа, а також побачити останки Яреми Вишневецького. Хоч він не жив у Свєнтокшиських горах, саме тут його поховали. В регіональних переказах його згадують як уособлення жорсткої сили та військової хоробрості Першої Речі Посполитої.
Вишневецький був одним із наймогутніших магнатів XVII ст., відомим своєю жорстокістю до козаків, а також військовим талантом. У народній традиції він став легендою − воїном, чиє ім’я вселяло страх. У переказах, які передавалися в селах Свєнтокшиського регіону, його постать майже міфічна – міцний, непохитний, пов’язаний із дикою природою східних околиць Речі Посполитої.
Для одних він герой, для інших – тиран. Як і самі гори, не гостинні й не ворожі, а радше суворі і справжні. Деякі вчені ставлять під сумнів автентичність останків Яреми Вишневецького, їхній вік і розмір. Інші стверджують, що на них знайшли смолу і вони походять з тих років, коли жив жорстокий князь, тож, можливо, саме останки Вишневецького спочивають у каплиці Олесницьких. Може, добре, що зачаровані Свєнтокшиські гори зберігають ще одну таємницю.
Великим шанувальником Свєнтокшиських гір був Стефан Жеромський – письменник, якого називали «сумлінням польського народу». Його надихала природа цього краю: він захоплювався могутніми смереками, туманами над горами, тишею лісів і первозданним виглядом цього регіону. Він прославив Свєнтокшиські гори у книзі «Смерекова пуща» (пол. «Puszcza jodłowa»), яка є збіркою спогадів і роздумів про цю землю. Мотиви цих гір з’являються також у повістях «Сізіфові праці» (пол. «Syzyfowe prace»), «Вірна ріка» (пол. «Wierna rzeka»), «Попіл» (пол. «Popioły»). Це місце письменник вважав надзвичайним, таємничим і тісно пов’язаним з історією Польщі.
Хоча Свєнтокшиські гори часто залишаються в тіні Карпат чи Судетів, сьогодні вони переживають справжнє відродження як туристичний об’єкт, приваблюючи мандрівників, які шукають тиші, історії, таємниць і магії. Ці гори не пригнічують, а навпаки запрошують до неспішних прогулянок і роздумів. Якщо вистачить часу, ви побачите незвичайний замок Кшижтопор – приголомшливі руїни магнатської резиденції Кшиштофа Оссолінського, зайдете до найгарнішої в Польщі печери Рай, оглянете замок у Хенцинах, скансен у Музеї Келецького села і Центр науки да Вінчі в Підзамчі поблизу Хенцин.
Прихильникам гірських маршрутів варто піднятися також на Букову Гору і Щитняк, де простягаються більш дикі території гір, тож можна відпочити від натовпів, які прямують на Лисицю і Святий Хрест.
Свєнтокшиські гори − це гори, які не кричать, а розповідають про те, що відбувалося мільйони років тому. Завітавши сюди, потрібно лише вміти слухати і дивитися.
Текст і фото: Вєслав Пісарський,
учитель, скерований до Ковеля організацією ORPEG
