Харцери зі Здолбунова організували влітку цього року в Польщі мандрівний табір. Подорожуючи від місцевості до місцевості, вони мали можливість пізнавати пам’ятки архітектури, культуру та захоплюватися природою.
Літня мандрівка харцерів із загону «Волинь» по Свентокшиських горах почалася від Вонхоцька, де на них уже чекав 230 Ґожовський загін харцерів «Рисі» з північно-західного округу ZHR. Місцевість відома завдяки Абатству Цистерсів, які поселилися тут у XII ст. Монастир та костел захоплюють. У північній частині монастиря, в його внутрішніх галереях, міститься урна з прахом майора Яна Півніка «Понурого», відомого командира АК, який воював на цих землях. У монастирських приміщеннях знаходиться Цистерський музей, у якому можна побачити військові матеріали та експонати, присвячені мартирології польського народу. Експонати походять із колекції о. Валентина Слюсарчика.
Місцева гра, в якій взяли участь харцери у Вонхоцьку, дала їм можливість ближче пізнати місто. Потім нас чекала важка траса – ми подолали пішки 20 км. Метою був Бодзентин. По дорозі ми мали зупинку на Викусі – у місці, де колись стояв табір легендарного керівника Січневого повстання генерала Лангевича. Бодзентин привітав нас сорокаградусною спекою. Цього разу, під час теренової гри, харцери мали можливість побачити колегіату, Старе Місто і костел Святого Духа.
Наступна піша траса була легша, оскільки всі вже мали досвід після попередньої мандрівки. Йдучи через Ялинову пущу, ми всотували природу.
Свята Катерина – невелика місцевість, відома завдяки монастирю бернардинок. Ми зупинилися в Отців Паллотинів. Вільний час можна було провести на спортивному майданчику біля реколекційного будинку або в саду. Вранішня літургія дала нам силу на весь день. Це містечко залишилося в нашій пам’яті. Тут знаходиться Музей мінералів і скам’янілостей, у якому ми побачили каміння з різних епох і різних країн та процес обробки смугастого кременю.
Наступного дня ми вирушили на Святий Хрест. По дорозі побачили джерельце і капличку Святого Франциска. Вода з цього джерела має лікувальні властивості. Шлях вів нас через найвищу вершину Свентокшиських гір – Лисицю (612 м. над рівнем моря.).
Святий Хрест – це сакральне місце. І реліквія Святого Хреста, і сама святиня, і монастир змушують задуматися над історією тих часів. Монастир існує, незважаючи на те, що його неодноразово грабували і палили. Після знайомства з костелом та Музеєм місії Отців Облатів, які нині опікуються монастирем, ми мали можливість помолитися в каплиці з реліквіями, а навіть взяти участь в адорації Святого Хреста. Ми також відвідали монастирську крипту на Святому Хресті, в якій знаходиться скляна труна з останками Яреми Вишневецького.
До Нової Слупі, нашої наступної зупинки, ми йшли так званим королівським шляхом. На ньому знаходиться Хрестова Дорога, а біля підніжжя гори стоїть скам’янілий прочанин. Існує легенда, яка говорить, що кожного року прочанин пересувається на піщану зернинку і коли він добереться до монастиря, наступить кінець світу. Наступного дня, після відпочинку, ми відвідали Музей стародавньої свентокшиської металургії та побудований у XVII ст. у пізньоренесансному стилі парафіяльний костел Святого Вавжиньця.
Опатув захопив нас гарною колегіатою святого Марціна з XII ст. Інтер’єр костелу оздоблений історичними малюнками і святими ликами. Ми мали можливість побувати на богослужінні у цій колегіаті. Потім у нас була зовсім інша розвага – екскурсія підземною туристичною трасою. Спека на вулиці була нестерпна, а в підземеллях тільки 12 градусів. Можна було освіжитися і спокійно оглянути експозицію.
Наступного дня ми виїхали до Варшави, а точніше до Зєльонки біля Варшави. У Варшаві не було часу нудьгувати. Ми відвідали центр міста й улюблену Старувку. Ходили також до Центру науки Коперник, який справив на харцерів величезне враження. Добре, що існує таке місце, де можна подивитися на науку з іншого боку. Пізніше ми пішки подолали трасу до Оссова, розташованого неподалік Зєльонки.
Час відпочинку завершувався. Ми повернулися в Україну, але харцери ще живуть враженнями з мандрівного табору.
Вікторія РАДІЦА
P.S.: Харцери із загону «Волинь» дякують Генеральному консульству РП в Луцьку, за підтримки якого вдалося реалізувати мандрівний табір.
