Уперше на тему участі представників луцького міщанства в обговоренні деяких положень Конституції 3 травня звернув увагу науковий працівник Волинського краєзнавчого музею міжвоєнного часу Юліан Нець. У газеті «Волинь» у № 18 за 1938 р. була видрукувана його стаття «Луцьк по відношенню Конституції 3 мая».

Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам розповідь краєзнавця Вальдемара Пясецького про Луцьк та Конституцію 3 травня, яку він умістив у своїй книзі «Луцьк. Старе місто».

Напередодні чотирилітнього сейму, що затвердив Конституцію 3 травня, населення Луцька буквально кипіло непримиримими пристрастями. Саме вони розділили місто на протилежні табори. Поділ глибокою борозною проліг не тільки серед іменитої шляхти, але й у міщанському середовищі. Більшість шляхти була проти реформ у міському житті. Вона активно виступала за збереження юридик – особливого становища своїх підданих, тобто за те, щоб вони не виконували розпоряджень міської влади. А от більшість міщан активно виступала за повернення повного самоврядування в місті, за зрівняння перед міською владою всіх мешканців міста: і міщан, і норовистої шляхти.

Однак злісними противниками будь-яких змін у вирішенні загальних проблем були тодішній бургомістр і декілька лавних. Деякі з них були колись слугами луцького старости князя Юзефа Чорторийського – запеклого консерватора за своїми поглядами.

Зважаючи на несприятливі умови, прогресивно налаштовані міщани змушені були збиратися потаємно. Місцем їхніх зустрічей була кам’яниця Павла Дасткевича. На тих потаємних зборах своєю активністю, крім господаря, виділялися ще гончар Криштоф Мадецький та лікар Ян Лернет. Тож при наступних виборах міських урядників, лавних і радців міщани вже знали, кого вибирати – саме прихильників повного міського самоврядування. Серед вибраних на цих зборах були тепер уже лавний Павло Дасткевич і майбутній бургомістр гончар Криштоф Мадецький. Тож між ними та дійсним бургомістром Яном Хомавичем починається запекла боротьба за вплив на інших радних і лавних при вирішенні міських проблем. Із боку бургомістра і його прибічників у хід було пущено провокації та наклепи. Особливо часто вони стосувалися найактивнішого – гончаря Мадецького. Постійно наносилася шкода при будівництві його будинку з майстернею на Ринковій вулиці. І все ж бургомістр, не зважаючи на постійну активну підтримку старости, терпів поразку за поразкою.

Явною перемогою міщан став той факт, що з Луцька до Варшави на з’їзд представників королівських міст для обговорення міських законів і проблем було відправлено тих, хто користувався довір’ям міського загалу. Серед вибраних міських урядників на першому місці опинилися Криштоф Мадецький і Павло Дасткевич. Серед інших радних і радців були вибрані Ян Піотрович, Ян Лернет, Томаш Совершенський, Юзеф Бжезінський, Ян Магеровський. Серед 172 представників від 141 королівського міста делегація з Луцька була чи не найчисленнішою.

На з’їзді представників королівських міст обговорювалося багато міських проблем. У цих обговореннях своїми виступами та їхньою активністю виділялися Павло Дасткевич і Криштоф Мадецький. Тож не дивно, що саме їх двох включили в число уповноважених від з’їзду для роботи в різних сеймових комісіях. І в засіданнях цих комісій представники з княжого Луцька не пасли задніх. Безсумнівно, вони були прихильниками висунутого на сеймі проекту перенесення контрактових ярмарок із Дубна до Луцька, оскільки це посприяло значному розвитку господарства міста. Цілком можливо, що саме хтось із лучан на комітеті сейму висунув таку пропозицію.

Після ухвалення міських законів і затвердження самої конституції обидва делегати повернулися до Луцька. Їх радо зустрічали на мості перед в’їздом у місто. Збуджене міщанство одразу усунуло від влади колишнього бургомістра, а на його місце обрало гончаря Криштофа Мадецького. Шляхта рішуче ополчилася проти рівноправності з міщанами. Однак ухвалена конституція змусила багатьох змиритися з ліквідацією юридик, про що свідчить проведена в 1789 р. люстрація мешканців міста, в якій, на відміну від попередніх, немає й натяку на юридики шляхти, лиш зрідка згадуються монастирські. Змирилися на деякий час і супротивники нового бургомістра. А коли в 1795 р. Луцьк увійшов до складу Російської імперії, вони наввипередки шикувалися вислужитися перед новою владою, створивши такі умови, що Криштоф Мадецький, покинувши дім на Ринковій, змушений був утікати до сусідньої Австрії.

Краєзнавець Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ