Шлях боротьби за незалежність Польщі починався задовго до Першої світової війни та відзначався повстаннями, які окупанти жорстоко придушували. Це був довгий і драматичний шлях – від краківських Олеандрів через поля битв під Лясками, Уліною, Koстюхнівкою...  

У статті «Legionowa rzeź» читаємо: «Наприкінці жовтня 1915 р. 2-гу бригаду легіонів перекинули з Карпатського фронту на Волинь. Майже відразу її солдатів кинули в бій під селом Костюхнівка. У ніч із 3 на 4 листопада росіяни зайняли пагорб, розташований біля села, з якого вони могли вести спостереження й обстрілювати околиці. Цей пагорб був також зручною позицією для подальшого наступу. Командування легіонів отримало наказ відбити пагорб за всяку ціну. Планувалося наступати двома загонами 3-го піхотного полку, частиною батальйону з 2-го піхотного полку, а також задіяти кулеметний підрозділ. Капітан Зигмунт Чехна-Тарковський, призначений командувати атакою, з даних розвідки дізнався, що цих сил може бути замало і що росіяни змогли швидко закріпитися на пагорбі. Він повідомив про ситуацію підполковника Генрика Мінкевича, командувача 3-го піхотного полку. Але командування легіонів не змінило думки».

Атака розпочалася зранку 5 листопада, але, на жаль, без попередньої артилерійської підготовки. «У передсвітанковій пітьмі капітан Тарковський наказав атакувати, кожен підрозділ мужньо рушив вперед, із зайнятого пагорба вони зійшли в долину й почали швидко рухатися до підніжжя цегельного пагорба. Вже тільки 150 кроків відділяло їх від ворожих позицій. Коли раптом туман розсіявся, розвиднилося, і наші шеренги опинилися в чистому полі, як на долоні. Розпочалася драма (...). Серед поріділих вже шеренг воїнів, які залишилися живими й продовжували, як в гарячці, напівнепритомно, але вперто відстрілюватися, лежали вбиті найкращі солдати й офіцери полку, помирали в жахливих муках поранені, котрим уже не можна було прийти на допомогу» [«Panteon Polski», 1925 r., r. 2, nr 7]. Ксьондз Панась переживав: «Ми втратили багато справжніх карпатців, в основному сілезців і гуралів, які через своє залізне здоров’я і витривалість були гордістю 3-го піхотного полку» [Józef Panaś, «Pamiętniki kapelana Legionów Polskich», Lwów, 1920 r.].

Битва під Костюхнівкою була найкривавішою та найважчою на шляху легіонів. Увесь збіг геополітичних обставин від 1917 р., визнаний світовими лідерами героїзм польських солдатів під час Брусиловського прориву на Волині відродили надію на незалежну Польщу.

У соту річницю битв під Koстюхнівкою та Польською горою, у яких взяли участь Польські легіони, пройшли урочистості в пам’ять про полеглих воїнів. На цвинтарі польських легіонерів, яким опікуються харцери з Лодзької хоругви Спілки польських харцерів, відбулися урочиста перекличка харцерів і свята літургія. Присутні поклали вінки на могили, засвітили лампадки й запалили Вогонь Незалежності, велосипедна естафета з яким вирушила до Польщі.

Саме з цього місця щороку польські харцери беруть Вогонь Незалежності, який потім везуть до Варшави, щоб у День Незалежності, під час виконання почесного залпу, запалити його на могилі Невідомого солдата.

Починаючи з 2000 р., щороку на початку листопада за Вогнем Незалежності на Волинь вирушає велосипедна естафета. Запалений вогонь символізує шлях Польський легіонів Пілсудського до вільної Польщі. До передачі Вогню Незалежності й запалення його в місцях польської національної пам’яті долучаються різні середовища: Генеральне консульство РП у Луцьку, делегація Лодзького воєводства, духовенство, представники державних установ, силових структур, шкіл-партнерів, харцери з Центру діалогу «Костюхнівка», з різних регіонів Польщі, а також загін харцерів «Волинь» та поляки, що живуть на Волині.

Усім тим, хто спочиває в розкиданих по лісах могилах, про чиї страждання розповідають нам дерева, мовчазні свідки тих подій, особливо їм, героям з-під Костюхнівки, завдячуємо відродженням Польщі. Тому нам не можна про них забувати. І Польща не забуває. Біля могил стоять почесні варти харцерів, запалюють лампадки, а люди, які збираються там, говорять: «Вічний спокій тим, хто тут залишився».

Опр. Ядвіга ДЕМЧУК,
учителька польської мови, скерована в Луцьк організацією ORPEG