5 червня цього року у Варшавському саду праведників висадили дерево на честь Яна Єлінека – чеського пастора, який жив на Волині. Він рятував людські життя без огляду на національність і конфесію, і за це його ще за життя називали чеським Шиндлером.
Ян Єлінек народився в Зелюві (Лодзьке воєводство, Польща) 19 квітня 1912 р. у сім’ї Павла Єлінека і Кароліни Єрсакової. До Другої світової війни Зелюв майже цілковито був заселений чехами, за віросповіданням євангелістами, котрі у XVIII–XIX ст. з релігійних мотивів були змушені емігрувати до більш віротерпимої Польщі. Батько Яна загинув під час Першої світової війни, тож хлопчину виховувала мати. Жили бідно, і в 1925 р. Ян, фактично ще дитина, поїхав до Чехословаччини. Там він мешкав у своїх діда з бабою і працював кілька років на фермі, звісно нелегально, заробляв гроші. Після повернення додому працював бухгалтером у різних текстильних майстернях, адже більшість зелювських чехів займалися виготовленням полотна. Згодом здібному хлопцю запропонували посаду директора фабрики, але його більше вабило служіння Богу.
У 1931–1935 р. молодий Ян навчався в Місійній школі в Оломоуці в Чехословаччині. Після повернення до Зелюва деякий час працював директором текстильної фабрики, а в 1937 р. переселився до Купичева на Волині, де став проповідником у місцевій чеській парафії Євангельсько-реформованої церкви. Перед Другою світовою війною на Волині було близько 50 чеських колоній, у яких проживали до 30 тис. чехів. Купичів був однією з найбільших. Село було наполовину чеським, наполовину українським, нараховувалося тут також кількадесят польських сімей і вісімдесят єврейських.
Але нормально жити і працювати судилося недовго. 1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна й невдовзі Купичів зайняли совєти. Багата колись чеська частина Купичева (а чехи були дуже добрими й досить заможними господарями) збідніла, декого відправили в Сибір, але Ян продовжував нести духовне служіння чехам-одновірцям і допомагати ближнім, кому тільки міг.
У 1942 р. німці створили гетто в Ковелі. Єлінек не тільки потайки провозив туди харчі: він допомагав продуктами іншим євреям, які переховувалися у Купичеві в чехів та в околицях. Та й у будинку Єлінека теж деякий час жила єврейська сім’я.
Один знайомий, військовий німець, про це довідався. Приїхав, кричав: «Ви допомогли єврею», на що Єлінек спокійно відповів: «Я допоміг людині». Німець махнув рукою і сказав: «Ви священик, тому думаєте по-іншому. Вам пощастило, що ви натрапили на побожного німця. Інший би вам голову відірвав». Одного дня Єлінек перевіз євреїв на другий берег Стоходу.
Навесні 1943 р. року Волинь запалала. Купичевські чехи нібито дотримувалися нейтралітету, бандерівці їх не чіпали, але насправді в Купичеві в один час по стодолах, хлівах, підвалах пересиджували десь до тисячі поляків одночасно. Ховав поляків у себе і пастор Єлінек. Потім потайки поляків переправляли до міст, де дислокувалися німецькі військові.
Згодом, коли польські партизани почали акції у відповідь, пастор Ян врятував від розстрілу поляками батька і дружину бандерівця, яких звинуватили у шпигунстві: «Якщо ви їх уб’єте, не будете нічим кращі від бандерівців». Польському офіцеру довелося поступитися.
Ян Єлінек допомагав усім, хто цього потребував. Ось як він розповідав в одному з інтерв’ю: «Не з моєї церкви, поляк він був, ще й католик затятий. Але я це зробив… Урятував я того поляка і сина його. Прийшли до мене бандерівці шукати. А я серце мав спокійне. Кажу: «Йдіть, дивіться». Вони зайшли в одну кімнату, в другу. А цей поранений у третій кімнаті лежав… А потім, коли прийшли совєти, то я вже цих бандерівців ховав, а згодом переправив їх у Чехословаччину».
Одного разу бандерівці забрали пастора до лісу. Вони зловили двох німців, ті ж прикинулися чехами, адже знали кілька слів чеською. Помолився ще перед виїздом: «Господи, якщо це не чехи, не ображайся, коли я буду обманювати». Єлінек сказав, що це стовідсоткові чехи. Відпустили всіх трьох.
Для пастора Яна Єлінека неважливо було, якої національності, конфесії, поглядів була людина. В одній зі своїх проповідей до купичан він зауважив: «Чим для тебе є християнство? Християнство – це любов. Це допомога іншому, й неважливо, хто він, із якого краю, які в нього погляди. Як християни ми повинні насамперед нести любов – цього хоче від нас Бог! І не можна про це забувати. Навіть коли йде війна. Навіть коли ми говоримо про Гітлера. Коли хтось із вас побачить Гітлера, який страждатиме, наш обов’язок допомогти йому». Потрібно зазначити, що не всі чехи сприйняли цю проповідь.
У 1944 р. Ян разом із дружиною Анною вступив до 1-го чехословацького армійського корпусу. Через проблеми зі здоров’ям був інтендантом, Анна Єлінек – зв’язковою. Ян вступив на офіцерські курси, війну вже закінчував у званні підпоручника, мав кілька бойових нагород. Невдовзі після завершення війни оселився в Орачеві та став пастором у Подборжанах. Міністерство закордонних справ ЧССР призначило його уповноваженим у справах репатріації чехів із Польщі та УРСР. Як пастор потім зізнався, що печатка з написом «Церковна рада Євангельсько-реформованої парафії в Купичеві», яку він вивіз із Волині, не одну людину врятувала від депортації до СРСР і не одну людину допомогла вивезти в Чехословаччину. Фальшиві свідоцтва про народження штампувалися, за словами Єлінека, сотнями.
У 1958 р. пастора заарештувала Служба безпеки за відмову «співпрацювати» та гострі слова про колгоспи. Вирок – два роки таборів за антидержавну діяльність – Єлінек відбував на шахті. Після звільнення йому заборонили вести служіння, тож до виходу на пенсію в 1972 р. пастор Ян працював чорноробом і проповідував потайки. Лише після Оксамитової революції 1989 р. він зміг відкрито провадити свою священицьку діяльність. Служив до 2003 р., видав книгу спогадів «Пускай хліб свій по воді». Помер Ян Єлінек 3 грудня 2009 р. у Празі.
В одному з останніх інтерв’ю він зазначив: «Я завжди мав міцну віру, що Господь Бог мене оберігає, а під час війни ця віра ще укріпилася. А як інакше можна пояснити, що тим бандерівцям не хотілося увійти на другий поверх, де ховалися поляки? Що ніколи не зловили жодного чеха, який перевозив поляка? Що ані мені, ані моїй дружині нічого не сталося? Для мене це ясний знак, що Господу Богу угодне те, що ми робимо, і що Він опікується нами».
Тих, кому врятував життя чи допоміг Ян Єлінек, нараховуємо сотні. Волинські чехи, а також чеські і польські ЗМІ ще за життя називали його чеським Шиндлером.
Анатолій ОЛІХ
Фото: sprawiedliwi.org.pl
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ШАБЛОВСЬКИЙ: «ЦЕ НАШ МОРАЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК, ПАМ’ЯТАТИ ПРО ТАКИХ ЛЮДЕЙ»
