– Мамо, мамо, цигани їдуть! – Юзю, то лови качок і заганяй курей! Кася, скоч сказати сусідам. – Ой леле, мамо, сусідчина Зося казала, що цигани їдуть, а я забулася тобі сказати. – Гайда, швидко біжи знімати шмаття із загорожі, а дідові скажи, аби від колиски не відходив, нехай пильнує Чеся! До повної картини не вистачало, щоби костельні дзвони били на сполох.

Уже здалека виднілися криті кибитки, обвішані каструлями, пательнями, мішками, сповненими невідомо чим. Поряд із кибитками бігли собаки й радісні циганчата, які, щойно табір в’їхав у село, вирушали жебракувати, а за ними й гутянські діти за компанію. Невідомо як, але з кожного краю села ішли циганки, не оминаючи навіть найбіднішої хати. Ворожили, давали поради, запитували про сільські новини. Обдивлялися нові надбання в хатах, захоплювалися модою на фіранки у вікнах. Нічого не пропускали, навіть залатаної каструлі, продірявленої позаминулого року. Немовлятам дарували таємничі обереги, отримували за це плату і хутко прямували до наступної хати. Хазяйка опісля перевіряла, чи нічого не пропало, і після того, як замикала двері, сідала перед будинком дивитися за обійстям – так, про всяк випадок.

Цигани їхали за село й зупинялися під Стирткою на нічийних луках. Витягали свої начиння й розкладали польові кузні. На їхній приїзд чекали, як на весну після зими. З усього села господарі приносили різні речі для ремонту, замовляли теж нові, а вони робили чудові оздоби з металу, хвіртки, клямки, хрести, металеві деталі до бричок, ґрати, відчищали старі пательні й казани. Після того, як селом проходили жінки й діти, вирушали старші. Вони несли на продаж пательні, каструлі, колодки, ножі, вила, мотики й інше. Їх приймали радо, адже цигани продавали недорого, а вироби були добрячі. Можна було заплатити збіжжям, яке важили тільки циганськими вагами. Щоправда, це нікому не заважало.

Тут, біля Гути, розбивали свій табір цигани: деякі біля лісу, а інші біля річки.

Ще дорогою розпитували, чи випадково в кого яка худоба не здохла, а якщо так, то просили показати місце, де її закопали. Так було й цього разу. Хлопці показали місце, де Емілія Лібера, вдова Марціна, закопала здохлого бика. Бик був великий, раптово занедужав й недавно околів.

І якщо господинь із приїздом циганів обсідали гризоти, так як і місцевих ковалів через появу конкурентів, то молодь не мала із цим жодних проблем. Цигани після кількаденного перебування запросили всіх на суботні гуляння до свого табору. Так було кожного їхнього приїзду. Вони грали на скрипці, палили вогнище, гулянка біля якого тривала до рання, на велику втіху молоді з Гути та навколишніх сіл. Цього разу особливо смакувало печене м’ясо, якого було досита, вистачило геть усім. Тож їли й запивали принесеним самогоном (до війни не модно було впиватися), навіть мусили чимось приглушувати незвично гострий смак циганських приправ, який аж губи вивертав. Але як було не їсти такого чудового м’яса, яке їли лише у свята та принагідно – як ось тепер. Гулянка скінчилася, зранку, як молодь іще спала, цигани поїхали – невідомо куди й коли. 

Після недільного богослужіння жінки не розходилися, а лементували через зазнані збитки. Де мій пес, де мої три курки? А мого пса теж немає, а в Єзерського пропали всі ланцюги! У кузні хтось украв велику наковальню, а в євреїв хтось викрав кошерну їжу, в Савіцького перевернули геть усю огорожу!

Слідство набувало все швидшого темпу, обростало щораз свіжішими даними й висновками. Ні, ніхто наковальню не крав, це коваль сам її відкрутив. Єврей з’їв харч, а дружині сказав, що вкрали. Генько відніс двох гусей циганам, але ножа й так задешево купив, бо вони хотіли трьох. Але мамі краще не казати: гусей багато, може й не помітить. Огорожу, скоріш за все, Яник зламав, бо там гарна дівка на виданні. Відніс порвані штани до єврея Іцека, щоби той йому рівненько прошив на машинці, – майже й непомітно, що перешиті, лише трохи холоша вужча.

А де ж собаки поділися? Може, ми їх з’їли? Ні, м’ясо було ніби бичаче. Що-о-о, ніби бичаче?!  Баба Мілька нарікала, що хтось яму зі здохлим биком розкопав і не засипав. Гарних собак можна буде за рік у циганів купити, тільки треба вже віднині горох у мами відсипати, аби за один раз забагато не красти. Але що мав на увазі циган, коли сказав, що Домашевичева донька впала йому в око? Краще вже відтепер дочку пильнувати – так, про всяк випадок.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S. 1: Автор зумисне вживає в тексті слово «цигани», а не «роми», адже оповідь базується на розповідях свідків, які у своїх спогадах використовують саме таке визначення. Окрім того, це допомагає відтворити дух міжвоєнних часів, про які йдеться в тексті.

P. S. 2: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГРАФ ВОРЦЕЛЬ – ВЛАСНИК СТЕПАНІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЄВРЕЇ – НАШІ СПОКОНВІЧНІ СУСІДИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА З БІЛЬШОВИКАМИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОСТЕЛ У КАЗИМИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПЕРЕЇЗДИ ЗА ВЕЛИКУ ВОДУ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОЛОНІЇ В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦАРСЬКІ ДЕЗЕРТИРИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГОРИНЬ – РІЧКА ГАРНА І СТРАШНА, ЗАВЖДИ БЛИЗЬКА СЕРЦЮ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СВІТОВА ВІЙНА Й ПОВЕРНЕННЯ ВИСОЦЬКИХ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СЕЙМ У ВАВЖИНОВИЧА У ВИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САМОЗАХОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ І ЛІСОВІ КОНФЛІКТИ