Режисер кількох десятків фільмів, ексцентрик і скандаліст, акула шоу-бізнесу, кар’єрою котрому завдячують, наприклад, Одрі Хепберн і Софі Лорен, народився в Ковелі.
Яскраву біографію Міхала Вашинського, насичену неймовірними поворотами подій, так і хочеться екранізувати. Історія життя ексцентричного режисера захопила Ельвіру Нєвєру та Пьотра Росоловського, котрі в липні цього року приїхали на Волинь, щоб зібрати матеріали до документального фільму про долю Вашинського.
Коли 29 вересня 1904 р. у хасидській сім’ї коваля Вакса на світ з’явився хлопчик, його батьки пророкували йому радше кар’єру місцевого ремісника, аніж славу європейського сценариста, монтажиста й режисера. Мойша Вакс підростав у Ковелі, у дитинстві відвідував місцевий хедер (єврейська релігійна початкова школа – ред.), а згодом єшиву (єврейський вищий релігійний навчальний заклад – ред.). Там він здобув репутацію талановитого, проте норовливого учня. Остаточно його вигнали зі школи після скандалу, який він спровокував, допитуючись у вчителя про те, звідки взялися дияволи. Якщо звернути увагу на подальшу долю Вашинського, то можна сказати, що провокатором він залишився до кінця життя.
Із Ковеля Мойша Вакс назавжди виїхав у п’ятнадцятирічному віці. Відтоді, як хамелеон, змінював особистість залежно від обставин. Перша метаморфоза відбулася зі зміною прізвища на польське. До Варшави в 1922 р. потрапляє вже не Мойша Вакс, син продавщиці курятини, а Міхал Вашинський, адепт кіномистецтва. Так розпочалася типова історія «із грязі в князі»: спочатку кур’єр і хлопчик на побігеньках, який поступово отримував все серйозніші завдання, щоб через кілька років стати асистентом найвидатніших творців кіно. У 1929 р. Вашинський сам дебютував як режисер, а незабаром здобув ім’я короля польської кіноіндустрії. В шаленому темпі створював фільми, які рецензенти оцінювали як схематичні, а режисера називали аматором. Проте публіка мала іншу думку. Такі хіти, як «Волоцюги», «Знахар», «Ясновельможний пане водій» б’ють рекорди популярності. Найвидатніша робота Вашинського, яку критика визнала перлиною в доробку режисера, – знятий у 1937 р. фільм на основі драми Семена Анського «Диббук».
Сьогодні «Диббук» – це містична оповідь про кохання Хонена, бідного студента Талмуду, і Леї, доньки багатого єврея Сендера, показана на тлі хасидської обрядовості. «Диббук» називають найвидатнішим єврейським фільмом, знятим у Польщі. У стрічці помітні відголоски років, проведених у Ковелі, де ще дитиною режисер пізнав хасидський фольклор і традиції. Після успіху, Міхал приховував правду про себе, інколи зізнаючись у своєму єврейському походженні, проте іншого разу видаючи себе за католика й польського аристократа.
Війна, як завжди, розпочинається несподівано. Вона застає Вашинського у Львові, звідки режисер потрапляє в Сибір. Після вступу до Армії Андерса у 1942 р. він став керівником відділу фільмів Військового бюро пропаганди та освіти Польської армії в СРСР. Фіксував бойовий шлях 2-го корпусу, створював фільми про битву під Монте-Кассіно.
Після війни Вашинський залишився в Італії. Представляв себе як гомосексуаліста, що не завадило йому одружитися з багатою римською аристократкою, графинею Тарантіні. Пристаріла дружина незабаром померла, залишивши Вашинському величезний спадок. Самуель Блюменфельд у біографії Вашинського «Людина, котра хотіла бути принцом» багато уваги приділяє любові режисера до розкоші. Палац у Римі, білий «Кадилак» із золотими ручками, одяг від відомих модельєрів були розпізнавальним знаком «принца». Спочатку в Римі, згодом також у Мадриді з’явилися наступні роботи Вашинського. Він працював над проектами разом із найкращими режисерами, наприклад із Орсоном Уеллсом. Саме Вашинський відкрив світу кіно Одрі Хепберн, обравши її на головну роль у «Римських канікулах» Вільяма Вайлера. Софія Шиколоне, вибрана ним із натовпу статисток на роль у фільмі «Камо грядеши» Мервіна Лероя, незабаром стала відомою як Софі Лорен.
Вашинський співпрацював із багатьма відомими кіностудіями, зокрема з «Bronston Productions», що була в післявоєнні роки філією «Hollywood» у Європі. Як богема римської аристократії незабаром отримав прихильність Ватикану та благословення на створення великих костюмованих робіт на біблійну тематику.
У 1964 р. в Римі перед тарілкою з трюфелями помер від інфаркту найбільший містифікатор, сноб і фантаст своїх часів. Смерть гідна принца, за якого він видавав себе переважну частину свого життя. Чи неспокійний дух Мойші Вакса знайшов спокій після смерті? Чи, як і за життя, втікає від правди про себе, надалі надягаючи нові маски? Можливо, з тугою і докорами сумління літає десь над Ковелем, якого відрікся за життя?
Ельжбєта ЗЕЛІНСЬКА
