У той час, коли вся Польща охоплена думками про біженців із Близького Сходу та Африки, Верховна палата контролю представила звіт, який свідчить про те, що результати репатріації не виглядають якнайкраще.
В останні роки в рамках репатріації до Польщі приїжджали заледве 200 осіб щороку, а період очікування репатріанта на поселення на території країни становить кільканадцять років. Відповідно до закону «Про репатріацію», прийнятого у 2000 р., вона може стосуватися тільки осіб польського походження, котрі проживають у місцях заслань і депортації, тобто в азійській частині колишнього СРСР. Це не стосується України, Білорусі та Литви, в яких також проживають великі скупчення поляків.
Щоб стати репатріантом, треба мати принаймні одного з батьків, дідусів чи бабусь або двох рідних із лінії прадідів та прабабусь польської національності, а також продемонструвати зв’язок із Польщею. Також існує спрощена дорога, впроваджена законом «Про іноземців» від 2013 р. Особи польського походження чи власники Карти поляка можуть отримати дозвіл на постійне перебування безпосередньо від воєводи. Тоді вони мають право на роботу, соціальну допомогу та навчання. Репатріантам пенсійного віку зараховують трудовий стаж за кордоном і призначають пенсію. Якщо немає помешкання та можливостей утримання в Польщі, консул приймає рішення про гарантію надання візи з метою репатріації. На виконання таких зобов’язань нині чекають 2400 осіб лише з Казахстану. За даними Верховної палати контролю у 2009–2013 рр. репатріанти оселилися лише в 57 гмінах (із 1645 досліджених).
На думку палати, нагальним зараз стало внесення поправок до закону «Про репатріацію», щоб усі особи, котрим гарантували видачу візи репатріанта, врешті могли оселитися в Польщі. У липні до сейму було внесено депутатський проект закону «Про зміни до закону «Про репатріацію». Він передбачає, що виданий консулом документ про походження мав би надавати право на переселення в довільний час й отримання громадянства впродовж двох років.
Залишається актуальним і громадянський проект, під яким поставили свої підписи 250 тис. осіб. Він потрапив до сейму, але там і залишився, та вже не розглядатиметься.
Загалом репатріантів у Польщі сприймають як осіб працьовитих і таких, що добре собі радять. Потрібно лише дати їм шанс. Старші особи зазвичай не планують переселятися. Натомість молодь хотіла б облаштуватися в Польщі. Однак є небагато гмін, що відважуються запросити репатріантів. Вони мають проблеми з коштами, житлом тощо та хочуть, щоб цей тягар взяла на себе держава. В минулому році державний бюджет витратив на це 9 млн злотих.
Загалом, якби кожна гміна прийняла одного репатріанта, то Польща швидко виконала б свої зобов’язання. Проте залежність від гмін може довести репатріантів до безробіття. Натомість якби відповідальність перейняла держава, можна було б гарантувати репатріантам проживання у спеціальних центрах, курси польської мови та здобуття професій, які є затребуваними на ринку праці. Окрім того, щоб вийти із ситуації, що склалася, держава могла б викупити покинуті сільські господарства на сході Польщі та призначити їх на потреби приїжджим. Тоді, може, вдалося б допомогти й полякам з-поза Азії – з Росії, України, Грузії та Білорусі.
Якуб Плажинський, син трагічно загиблого маршалка сейму Мацея Плажинського, зазначив: «Репатріація – це моральний обов’язок, який необхідно виконати. Ми не можемо роздумувати, чи ставити його наперед, назад чи поряд із іншими зобов’язаннями, а просто повинні його виконати. Я розмовляв із міністрами з Канцелярії президента. Очікую на результати цих розмов, і побачимо, чи щось вдасться вирішити після закінчення діяльності теперішньої каденції сейму, зокрема й щодо долі громадянського проекту закону».
Ситуація не проста, бо з одного боку ми маємо прийняти 7 тис. біженців із Близького Сходу й Африки, і їм потрібно допомогти, проте про поляків з-поза Польщі теж не можна забувати, бо це польська історія та ідентичність.
Маріуш ПЄЛЬКА,
Інформаційне агентство «Polonia»
