В українській та польській історії були непересічні особистості, чиї діяння й досі пам’ятають із обох боків кордону. До цієї когорти славних синів свого народу можемо віднести польського поміщика графа Ігнація Мархоцького.
Ігнацій Мархоцький першим у Східній Європі у своїх володіннях відмінив кріпацтво. Нащадки українських селян і досі бережуть пам’ять про його державу без рабства. І це трапилося задовго до скасування цього явища царем Олександром ІІ у 1861 р.
Із юнацтва Ігнацій захопився «вільнодумством», читав і перечитував твори французьких філософів Вольтера і Руссо. Це дуже дратувало його бездітного дядька Войцеха Мархоцького, який виховував хлопця з трьох років. Всупереч волі родича, племінник не став ксьондзом та й одружився не «на тій» пані. За дружину молодий Ігнацій взяв Еву Руффі – дочку кондитера, що служив при дворі короля Станіслава Августа. Це стало останньою краплею у стосунках із дядьком. У своєму заповіті він виключив норовливого племінника з числа спадкоємців. Після смерті Войцеха Мархоцького 33-річний Ігнацій почав судову тяганину за своє право і через півтора року став єдиним та законним нащадком містечка Миньківці (тепер Дунаєвецький район Хмельницької області) і 18 довколишніх сіл. У його руки перейшли 4 тис. га землі, 2 тис. га лісів, 4 200 кріпаків. Сталося це в 1790 р.
У своїх володіннях граф вирішив застосувати на практиці ідеї розумної організації суспільних відносин. Для початку 36-річний реформатор проголосив незалежну Миньковецьку державу зі столицею в Миньківцях. Собі надав титул «господаря й батька народу», підданих оголосив громадянами. Заборонив у подальшому називати їх холопами, хамами чи мужиками. Саме в ту пору польський сейм проводив політику децентралізації й затвердив акти про права міст. Мархоцький на це відреагував документом «Права міста Миньківці», в якому ввів міське самоврядування, зрівняв у правах католиків і протестантів, надав широкі права євреям, відмінив кріпосне право й панщину. Вчорашні кріпаки стали фермерами й орендарями землі з правом спадкоємства. Цей документ граф надрукував у власній друкарні та роздав кожній родині. Влада закрила очі й не чинила спротиву діяльності графа. Навпаки, активного поміщика призначили військово-цивільним комісаром Каменецького повіту.
У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі. Володіння Мархоцького опинилися на території Російської імперії, якраз на новому кордоні з Австрійською імперією. Ігнацій на східному напрямку негайно поставив стовпи з написом «Кордон держави Миньковецької від держави Російської», а на західному – «Кордон держави Миньковецької від держави Австрійської».
Переконавшись, що нова влада не висуває йому своїх претензій, Мархоцький пішов ще далі – заснував двопалатне управління. Керівництво державою здійснювала адміністрація, яку він призначав одноосібно, але вирішальний голос з усіх питань життя надав вибраним із народу – зборам представників селян, міщан, єврейської спільноти, іноземців. Їх обирали на рік всі мешканці, суддів теж призначали на такий самий термін. Правосуддя вершили не за російськими законами, а за правилами, виписаними самим Мархоцьким на основі римського права. Єдиної державної мови не було, населення користувалося польською, українською, німецькою та ідиш. У 1804 р. граф запровадив «Закони землевласника», що дозволило передати у власність селянам будівлі, інвентар та сади. Через два роки обнародував «Дворянське право», що дало змогу численній шляхті, яка тікала з глибинки Росії в незалежну державу, взяти на постійну оренду землю. Реформатор карбував для внутрішнього вжитку свої монети. Відкрив дві суконні фабрики, каретну майстерню, цегляний і кінний заводи, готель, польську та єврейську друкарні, новий млин, запровадив мануфактуру, а вздовж усіх шляхів наказав висадити плодові дерева. Завдяки ініціативам Ігнація Миньковецька держава процвітала. Її засновник зміг під Одесою купити 17,5 тис. га степу. Землі переписав на дружину, і на її честь цю територію назвав «графством Руффіполіс». Із Миньковецької держави туди відправляли відбувати покарання громадян, які в чомусь провинилися.
Граф збудував також школи, сиротинець, лікарню, аптеку, музичну академію, організував хор, оркестр. Сам писав пісні.
Своє ставлення до невгамовного поляка російська влада змінила після війни з Францією у 1815 р. Тоді виявилося, що на боці Наполеона проти Росії воювали більше 120 тис. поляків. У 1816 р. в Миньківці налетіла поліція. Мархоцького заарештували й відвезли у фортецю в Кам’янці-Подільському. Йому пред’явили звинувачення не в сепаратизмі, а в порушенні релігійних канонів (він будував такі культові споруди, як Храм Миру, святилище на честь філософа Руссо). Чотири роки тягнулося слідство. Ігнацію вдалося довести свою непричетність до богохульства і язичництва, але з’явилися нові звинувачення, що буцімто граф силоміць змушував селян не визнавати ніякої влади, окрім своєї. На реформатора наклали величезний штраф і заборонили управляти володіннями. Невідомо чим обернулася б справа, якби не громадяни Миньковецької держави. Українці, поляки, євреї надіслали листа імператору Олександру І на захист свого правителя, «якого місцева влада незаконно переслідує лише за те, що він є батьком, а не хазяїном своїх підданих». У серпні 1822 р. монарх помилував ув’язненого. Мархоцький урочисто повернувся в Миньківці на білому коні в пурпурній римській тозі зі скіпетром у руці. Були всенародні гуляння, феєрверки. Він того ж дня наказав закласти в полі величезний камінь у пам’ять про «Перемогу Мудрості і Правди над злістю і дурістю».
Помер Ігнацій Мархоцький у 1827 р. у віці 72-х років. Державу очолив його син Кароль, який продовжив справу батька. Та за участь у польському повстанні 1831 р. його етапували в Курськ, а все майно конфіскували. Селяни знову стали кріпосними. Так завершилася історія незвичної держави, яка протрималася 40 років.
Багато будівель, зведених Ігнацієм, і досі стоять у містечках і селах колишньої держави. Один із прикордонних стовпів зберігся до 1960-х рр. Доля і вчинки польського графа привернули увагу істориків та письменників. Правнуки вільних селян цього краю і сьогодні бережуть пам’ять про хазяйновитого та справедливого Ігнація Мархоцького, діяння якого стали легендами.
Олександр ХОМЕНЧУК
