135-й річниці від дня народження політичної та громадської діячки, члена Сенату Речі Посполитої в 1922–1927 рр. Олени Левчанівської було присвячено концерт, який відбувся 18 лютого в Палаці культури міста Луцька.    

 На початку заходу організатори продемонстрували невелике відео, в якому лучан запитували про Олену Левчанівську. І хоча в Луцьку з 2007 р. одну з вулиць названо на честь сенаторки Левчанівської, встановлено меморіальну дошку на пам’ять про неї, на жаль, не всі мешканці міста знають, що це за особа. Тому протягом усього дійства ведуча, кандидат мистецтвознавства, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, голова волинського осередку громадсько-просвітницького фонду «Джерело» Леся Косаковська, детально ознайомлювала присутніх із біографією Олени Левчанівської, її громадською діяльністю, поглядами на життя.

Багато фактів про сенаторку відомо завдяки її дочці, майстрині аматорського кіно та художньої фотографії Ірині Левчанівській. Гості заходу мали можливість переглянути її фільм, відзнятий на основі фотографій із сімейного архіву, «Моя мама», який став лауреатом Всеукраїнського фестивалю аматорського кіно в Києві. У стрічці Ірина згадує не лише про матір, а й загалом висвітлює історію усієї своєї родини.

Поділилися своїми думками про Олену Левчанівську й запрошені науковці. Так, професор СНУ імені Лесі Українки, кандидат історичних наук, голова організації краєзнавців Волині Геннадій Бондаренко звернув увагу на проблему визначення точної дати та місця смерті Левчанівської, розповів про програму «Реабілітовані історією» та про плани розміщення в Луцьку пам’ятника сенаторці, адже «такі люди, як Олена Левчанівська, заслуговують на те, щоб пам’ять про них жила в наших серцях і в серцях наступних поколінь».

Про трагічні долі інших українських інтелігентів нагадала у своїй промові кандидат історичних наук, доцент кафедри політології СНУ імені Лесі Українки, голова міської організації всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Мирослава Філіпович, яка також зауважила, що просвітницькі ідеї Левчанівська, попри всі перепони, пронесла крізь усе своє життя. «Подібні заходи потрібні нам для того, щоб не забувати добро, просвітницький дух, вміння відстоювати власні погляди таких визначних діячів», – додала вона.

Прикрасили вечір своїми виступами вихованці Волинського державного училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського та Загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів імені Олени Левчанівської (село Линів Локачинського району).  

Захід відбувся за підтримки громадсько-просвітницького фонду імені Івана Фещенка-Чопівського «Джерело», Луцької міської ради, СНУ імені Лесі Українки та Палацу культури міста Луцька.

Олена Карпівна Левчанівська (у дівоцтві Гродзінська) народилася 21 січня 1881 р. в маєтку Городно (зараз село Линів) на Волині. Початкову освіту отримала вдома. У 1903 р. при Олександрійській жіночій гімназії в Петрограді екстерном склала іспити за повний курс. Пізніше вступила до Віденського університету на філологічний факультет, проте через смерть батька не закінчила навчання й повернулася на Волинь. У 1905 р. вийшла заміж за Олександра Левчанівського. Разом вони виїхали спочатку до Петрограда, а потім до Москви, де Олена на Вищих жіночих курсах закінчила історичний відділ.

Ще перед Першою світовою війною Олена відкрила в Городно школу. Заняття відбувалися українською мовою в родинному будинку Гродзінських. Окрім навчання дітей, вечорами в школі проводили й літературні читання для дорослих.

Упродовж 1917–1919 рр. Олена Левчанівська проживала в Житомирі, де працювала в «Просвіті», викладаючи в школі для дорослих. Співорганізувала Український клуб, брала участь у виданні «Волинської газети» та «Громадянина». Наприкінці 1919 р. повернулася на Волинь й очолила благодійну секцію повітової «Просвіти».

Левчанівська – перша жінка-сенатор від Волині, обрана до Сенату Речі Посполитої в 1922 р. Вона стала членом комісії закордонних справ. У Сенаті відстоювала інтереси українців, білорусів та представників інших національностей, опікувалася становищем українського шкільництва, порушувала питання прав та становища жінок. Також була членом Українського парламентського клубу, співзасновницею міжнародної жіночої організації «Ліга миру і свободи», брала участь у реєстрації статуту Союзу українок Волині (1927 р.). Олена часто виступала на різноманітних з’їздах за кордоном, що не становило для неї великої проблеми, адже вона вільно розмовляла французькою, німецькою та італійською мовами.

Діяльність Олени Левчанівської неодноразово оцінювали як антидержавну агітацію, її справу детально вивчали, проте під слідство сенаторку так і не взяли, ймовірно, щоб не зашкодити репутації Сенату Речі Посполитої.

Після закінчення сенаторських повноважень у 1927 р. Олена Левчанівська проживала в Луцьку, потім із донькою Іриною переїхала в Линів. У вересні 1939 р. її господарство перейшло у власність радянського сільського комітету, а 22 листопада її викликали на допит до повітового центру в Горохові.

Після проведеного обшуку 24 грудня 1939 р. Олену Левчанівську заарештували. Подальша її доля досі точно не відома. Деякі джерела подають, що загинула вона в Казахстані, куди її депортували. А за іншими даними, із січня 1940 р. вона перебувала в луцькій в’язниці. Там 24 квітня 1940 р. їй винесли смертний вирок. Правдивість останньої версії підтверджує той факт, що ім’я Олени Левчанівської зазначено в списках розстріляних у 1940 р. українців, які в 1994 р. Москва передала на запит Польщі.

Ольга ШЕРШЕНЬ